Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Дійшовши чорної смуги, я пересвідчився, ще це земля. Значить, це була коса, переземок, що вдавався в лиман. Але з цього переземку я вже не бачив лінії очерету. Довелося знову піти просто в воду, аж доки знову не стало видко очерети.

Отак зиґзаґом ішов я, щоб не втратити берег дорогоцінного лиману. Я ішов довго і раптом побачив високо над землею слабке світло. Це була щогла на хане – ліхтар висів з другого боку і дерево щогли затуляло світло.

Була дванадцята година вночі, а переліт скінчився о шостій. Значить, я блукав шість годин – крім того, що вдень виходив у високих чоботях тридцять кілометрів і виплавав човном чотирнадцять.

Двері були замкнені. Всі давно вже спали. Босий Махмет одчинив мені двері. Рука йому була замотана брудною, аж чорною ганчіркою.

– Тебе нема, я стріляв, – сказав він, і серце моє стисла ніжність, згадавши, скільки взагалі у Махмета є на світі шроту і пороху, щоб витрачати на сигнальні вистріли. Рука йому була поранена віддачею жахливого французького курка його берданки. Ми ввійшли, і я дістав свіжу бинду з рукзака. Руку обмито і перев’язано. Але роздягтися, щоб посушити одежу, я вже не мав сил, коли стяг з себе мокрі чоботи. Я упав на піл поруч із Махметом і заснув...

Другого дня ввечері я знову пішов на вечірній літ у рижові поля коло аулу Кучі.

XXVII

Коли ви кімнатна людина, але хочете бути бійцем, і своїми руками брати участь в обороні Радянського союзу, орієнтуватись у місцевості, переносити голод і холод, дихати свіжим повітрям, розвинути в собі ініціятиву і вольові якості – купуйте шротову рушничку і вписуйтесь у мисливську спілку. Ви заплатите за це дешево – за це саме право скрізь полювати в безмежних краях і окраїнах Радянського союзу багатий англієць заплатив би десятки тисяч золотих карбованців. Крім того, вам не захочеться на курорт.

Хоча я вас не силую. Можете зоставатись кімнатною орхідеєю. Дивіться через цілий рік на входящі і ісходящі, а один місяць спостерігайте дамочок, докторів, дієту і діябет на курорті.

XXVIII

Таке я управився побачити і почути за два дні в північнім куточку Азербайджану.

1929 рік. Зима.

Під парусом на дубі

Переднє слово

Весною 1930 року путина [149] була невдала. Через холодну погоду оселедець і інша морська риба не пішла в берег і у війстя рік.

Якщо в районах великого рибальства – Каспії, на Далекому Сході, на Мурмані – можна було вийти в море і тралити рибу великими тралерами, то на Дніпробузькому лимані і тралерів ще нема і вся організація риболовлі в основному ще примітивна.

Парусні суда, примітивні сіті й досі є головна зброя рибалок там.

Отже й ці коні малої риболовлі проти трактора-тралера не встоять. Але покищо вони є і вони потрібні, хоч невдовзі стануть історією, як стали історією ті землеробства й індустрія радгоспу, що були вісім років тому.

Історія ця цікава і навчальна. Методи ці архаїчні й досі актуальні в районах малого рибальства.

Я спробував списати їх з тією дозою любови і дружньої іронії, на яку вони заслуговують.

Розділ А

І

Значення риби для людини робочої таке: 600 грамів свіжої риби дорівнюють 400 грамам м’яса щодо своєї споживности.

Отже треба ловити рибу.

Ловити рибу треба не через те, що «рибки закортіло», і не через те, що треба закусити чарку горілки. Риба – це нафта, розіслана в барилах по всьому Союзові, і гріє мотори людських тіл, що вишикувались у похід до соціалізму.

Втім, нафта – це риба. Принаймні є така теорія, що нафта створилася з органічних решток.

До того риба – це найдешевша їжа, настільні дешева, що й досі роблять з оселедців кирпич; які йдуть на угноєння рижових полів у Японії.

Найголовніша риба – це не кит (кит не риба) і не карась у сметані, і не щука в морі, і не окунь, що стає проти води, а оселедець.

Оселедець же не тільки риба, що має форму дореволюційної поліцайської шаблюки. З горішнім вітром оселедці на головах запорізьких козаків пливли вниз Дніпром шарпати анатолійські береги, а заодно й грабувати мирних жителів, що траплялися по дорозі.

Тоді ж з низовим вітром оселедці йшли вгору Дніпром, головами вперед і коштували куди менше від соли, яку треба було везти мажею [150] з Криму.

За тих часів оселедці йшли рясно. Дрючок, устромлений у лаву оселедців, стояв наче вкопаний у землю і тільки, поволі посуваючись угору проти води лякав лебедів, що ячали в чаканах [151] і витягали довгі шиї, сичали на неприродний дрюк.

Коло берега турки-рибоводи, виходячи з Шабо, брали оселедців черпаками. Мартини мільйонами гладшали на узбережжю. Свійські турецькі качки, нажершися риби, потопали в узбережній воді на подив босим турченятам.

Водовіз на черпака вгорі пристроював сітку, щоб риба не потрапила до бочки з водою, й віз риби коштував кілька копійок.

Не треба було ловити оселедця, він сам ішов до рук. Не треба було ловити багато оселедця, бо дорого коштувало його солити.

Словом, багато чого було там, доки не заселили люди Дніпрове гирло й не запанували капіталістичні, хижацькі способи експлуатації людей і оселедців...

II

За радянської влади знову побільшало риби. Заборонено хижацькі способи риболовлі, заборонено дрібнокоміркові сіті, установлено строки. Правда, дрючок не стоїть в оселедцевій лаві і водовіз забув про сітку зверху на черпакові. Але ми ловимо уже зараз у два рази більше риби, ніж ловилося за царського ладу. В Аральському морі ми розводимо тридцять мільйонів молодих оселедчат на тридцять перший рік. А року тисячу дев’ятсот тридцять третього ми виловимо на триста шістдесят процентів більше риби, ніж ми самі ловили року тисячу дев’ятсот двадцять дев’ятого.

Широким Рвачем (новим річищем Дніпра) ми підпливаємо до річки Борщевої. Річка Борщева виводить нас у Дідове озеро. Весна. З Дідового озера здіймаються хмари качок і циркулюють над дубівкою. Весна. Жовтіє горішній очерет над узбережжям. Напроти, над голим пляжем витяглося рибальське село Кизим.[152] У повітрі, немов неймовірна чорна черва й мушва, літають звуглені частки очерету. Це лісники палять його, щоб краще