Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

— Дякую тобі!

Сильний порив холодного повітря підхопив дівчину, її принца, Тову, Роло та кентавра. П’ятеро інших слуг, які стояли поруч, вискнули, коли також опинилися у повітрі. Не сказавши більше ні слова, північний вітер заходився переносити їх на льодові брили. Попереду була довга мандрівка з крижаного острова, що лежав на схід від сонця, на захід від місяця.

Епілог

Принцеса палацу із золотистого каменю

Коли дівчина нарешті добралася до свого старого дому, зима, наслана королевою тролів, нарешті покинула північні ліси і долини. Усе довкола було зеленим. Попід ялинами цвіли квіти, а птахи співали у гіллі дерев. Їхні друзі розійшлися хто куди, повертаючись до своїх домівок, і їх залишилося лише четверо: дівчина, Роло, Това та Ашер. Коли вони піднімалися на гору, де колись Аскель з іншими селянами натрапили на білого оленя, Това зупинилася.

— Я не можу, — сказала вона. Її лице зблідло. Вона обхопила обличчя руками. — Я не можу.

Дівчина підійшла до неї і поклала руки їй на плечі:

— Певна річ, ти можеш.

— Минуло занадто багато часу. Останні десять років я жила серед тролів, балакучих ведмедів і кентаврів…

— Зате тепер ти зможеш розповідати чудові історії своїм дітям, — сказала дівчина, перериваючи її істеричне тараторення.

— Він не захоче бути зі мною, — похитала головою Това. — Подивися на мене!

Усі подивилися на Тову. Навіть Роло припинив ганятися за метеликами і глянув на неї. На щоках у Тови й зараз був рум’янець, який трохи посилився від вітру. Волосся вибилося з коси, а голубе вбрання було тепер брудне, зношене і подерте. Ашер засміявся. Він виставив свої руки вперед і показав дірки та плями на своїй понівеченій весільні туніці. Тоді перевів погляд на дівчину, яка виглядала так само погано, як і він. Роло струсив зі свого хутра порох та ялинкову хвою.

— Ми всі виглядаємо жалюгідно, — сказав Ашер. — Тут нічим не зарадиш.

— Це неправда, — сказала дівчина. Вона дивилася згори вниз на швидкий потічок, що огинав великий чорний валун.

— Що ти маєш на увазі?

— Залишайся тут і не смій дивитися, — сказала вона Ашерові. Тоді, взявши Тову за руку, дівчина повела її до потічка. — У мене в рюкзаку є мило та гребінець, а у твоєму є два чудовіх народні строї — два бунади.

Доки Ашер та Роло приводили себе до ладу, як могли, дві молоді дівчини, сміючись та плюскаючись у воді, змили з себе бруд своїх мандрів холодними потоками води. Вони розчесали волосся і заплели його у колоски. Тоді дівчина одягла Товине буденне вбрання, а Това — свій весільний стрій, свій бунад.

— Ти впевнена? — прошепотіла Това, коли вони піднімалися назустріч принцу. — Ти впевнена?

Дівчина знову її обняла:

— О, так! Він чекав на тебе.

Вони приєдналися до Ашера з Роло. Вдалині виднілися ліниві завитки диму, що піднімався із комина хати Ярла Оскарсона.

— Але в мене немає приданого, — сказала Това. — Усі ці роки я жила у палаці із золота, а за душею не маю ні копійчини.

— Невже ти справді думаєш, що для Ганса Пітера це матиме хоч якесь значення? — дівчина прикусила язик. — Але якщо тебе це заспокоїть… — вона витягла з-під сукні свою потаємну кишеню із темно-червоного атласу: та колись була пришита до пояса, однак пояс так зносився, що під час останнього прання його довелося викинути. Кишеня зараз виглядала не менше зношеною. — Не всі коштовності тролів були ілюзією, — беручи Товину руку, вона насипала їй у долоню королівську мірку рубінів. — Чи ти чуєш це посвистування? Це Ганс Пітер криє дах ґонтом, — вона взяла іншу руку Тови і насипала перлів. — А тепер бери своє придане і йди.

Това якусь мить стояла непорушно. А потім поцілувала дівчину в щоку і побігла стежкою вниз. Усі троє дивилися згори, як вона вибігає з лісу і зупиняється перед хатиною.

Там, на даху, Ганс Пітер і собі зупинився, щоб подивитися на дівчину, яка так швидко опинилася у них на подвір’ї. Його біле волосся блищало на сонці, а обличчя почервоніло від роботи.

— Мій ізбйорне! Чи це ти, мій ізбйорне? — рубіни цівкою посипалися у Тови з-поміж пальців і впали у багнюку біля потічка. Перли також туди покотилися, — Това простягла обидві руки до Ганса Пітера.

Щось вигукнувши, він спустився з даху і побіг до Тови так швидко, як тільки міг. Ще мить — і він був у її обіймах.

— О, я така щаслива, — сказала дівчина; по її щоках бігли сльози. — Нарешті він буде щасливим.

— А ти? — Ашер обійняв її. — Ти теж будеш щасливою?

— Не знаю, — підвівши свої вологі вії вгору, вона подивилася на нього. — І я теж?

— Ну, я — третій щасливий син. Ти — наділена даром розмовляти з тваринами. Я думав забрати тебе з собою до палацу, моя принцесо Белалізо, щоб якнайкраще піклуватися про тебе! Стіни мого палацу не золоті, але збудовані із золотистого каменю, і коли сонячне проміння виграє на ньому, він виглядає не менш чудово.

— Мені буде добре будь-де, де я буду зі своїм ізбйорном, — відповіла дівчина.

Принц, який колись був ведмедем, пригорнув до себе дівчину, яка колись була безіменною, і поцілував її. Тоді, побравшись за руки, вони радісно покрокували стежкою донизу, щоб привітати її брата, який також колись був зачарований, і їхню подругу, яка упродовж десяти років служила у палаці тролів.

Дроворуб Ярл Оскарсон вийшов з хатини, спираючись на паличку, щоб подивитися, звідкіля увесь цей гамір. Його обличчя засяяло від радості, коли він побачив свого найстаршого сина в обіймах його втраченої коханої та наймолодшу доньку, що йшла до нього за руку із хоробрим принцом.

Дівчина відкинула вбік батькову паличку і взяла його попід руку, Ашер взяв його з іншого боку, Това та Ганс Пітер замкнули коло. Усі вони закружляли у танку на подвір’ї. На радощах Роло й собі заскавулів і підскочив.

Отак усі вони жили довго, щасливо і безтурботно, як птахи у верховітті або ж як квіти на верховині, коли панує весна.