Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

фанатиків режиму, як правило, вільно вміщується в короткій відстані між наївністю і дурістю. Довірити їм серйозну справу може змусити лише крайня необхідність. Чиновник, котрий поширює чутки, не може обійтися без п’яти-шести надійних і добре підготовлених агентів. Усе це було мені ясно з самого початку. Я чекав, що Мушні Зарандіа розв’яже цю проблему якнайпростіше — добре заплатить, тобто добере підхожих для справи людей із збіднілого дворянства, але цього не сталося.

Коли настав час діяти службі чуток, Зарандіа доповів мені, що все готове і можна зробити першу спробу. Я спитав його, скільки коштуватиме нам винагорода агентів. Фінансовий бік важив немало: утримання ста — ста п’ятдесяти агентів у тридцяти повітах могло коштувати нам близько ста тисяч карбованців на рік. Добитися таких великих позик було дуже важко.

— Ваша ясновельможність,— сказав Зарандіа,— плата за поширення чуток не перевершить поштових витрат. Доставка зібраних відомостей не коштуватиме ані копійки, бо доповідні записки з місць надходитимуть через фельд’єгерів, що перебувають на постійній службі.

— Цікаво! Ви збираєтеся пересилати свої матеріали звичайною поштою?

— Саме так! — підтвердив Зарандіа.— Версія, яка має бути поширена, надсилатиметься резидентові під виглядом листа від близького друга, надісланого рекомендованою поштою. Навіть потрапивши до чужих рук, ця кореспонденція не зможе зашкодити нашій справі. Навпаки, вигаданий адресат зробить нам послугу, якщо розбовкає зміст листа. До того ж лист надсилатиметься в двох екземплярах, і резидент муситиме підтвердити його одержання.

— Зрозуміло,— мовив я.

Запала мовчанка. Я міркував про те, що всі талановиті винаходи в галузі техніки, всі великі політичні й воєнні перемоги, високі витвори мистецтва відзначаються одним — простотою! Я починав розуміти й те, що цей чоловік і думати не думав розв’язувати свої завдання складним і хитромудрим способом. Він мав простий, світлий розум — і створював він прості, ясні плани. Його переселення з акцизу в жандармерію мало під собою просту і тому міцну філософську основу. У моїй пам’яті ожили всі хитромудрі професіональні способи, що їх відкрив Зарандіа, все, що прославило його серед колег і забезпечило блискуче просування вгору... Усі ті способи — кожен зокрема і всі разом — були класичним взірцем простоти! Мене опала нудьга; і досі не можу зрозуміти — чому. Байдужно й мляво я спитав, які люди служать агентами в наших резидентів.

— Здебільшого — зрадливі жінки. Зрідка — зрадливі чоловіки!

— А чим вірні вас не влаштовують?

— Зовсім нічим, але вони, як правило, сидять удома і виховують дітей. Інша річ — зрадливі жінки. Щоб потеревениш і взнати новини, вони за день побувають у чотирьох-п’яти домах,— сказав Зарандіа.

— Хіба в гості ходять лише зрадливі жінки?

— Я запевняю вас, ваша ясновельможність, що з десяти вірних жінок по гостях любить бігати одна, а з десяти зрадливих дев’ять вважають за краще проводити набагато більше часу в чужій сім’ї, аніж у себе дома.

— Легковажна публіка!.. Спиратися на неї в такій серйозній справі, мені здається, нерозсудливо.

— Легковажна публіка?.. Пристрасть зрадливих жінок до теревенів і пліток, як на мою думку, не така вже й невинна і безцільна. Їм завжди доводиться перевіряти: чи надійно тримаються їхні інтимні таємниці. Не виключено, що я помиляюся, та для нашої служби важливе інше: найперше те, що жінки вони зрадливі й що вони справді люблять ходити в гості й крутитися в товаристві. Їхня невірність полегшує зближення з ними, їхня любов до світських розваг відкриває широке поле для поширення потрібних нам чуток.

У цьому Зарандіа мав цілковиту слушність, і не лише виходячи з тих міркувань, які сам він і виклав, а тому, що страх, коли б її любовний зв’язок не був розголошений, змушує завербовану жінку виконувати наші завдання сумлінно, а зізнатися про зв’язок з жандармерією її не змогла б примусити навіть свята інквізиція. Це надавало нам певності з погляду перспективи нашої справи, але разом з тим наш досвід агентурної роботи з жінками був надто малий, та й сам я внутрішньо не був готовий до неї. Залучення жінок до важливої справи непокоїло мене, і, ніби жартома, я сказав Зарандіа:

— У вчиненому вами, добродію, можна вбачати женоненависництво, що дійшло до садизму! — І додав уже серйозно: — На жаль, наша віра в бога протягом останніх віків не змогла нічим збагатити людського духу. Вона лише силкується зберегти колишні завоювання, протистояти жорстокості, безсердечності й злості. Обов’язок кожного, хто хоче служити добру,— зуміти підпорядкувати свою діяльність найвищій меті, яка тільки доступна людині: не скривдити, не обібрати, не принизити духу — ні в самому собі, ні в ближньому своєму. В тому, що це найперше призначення нашої з вами служби, я впевнений. А ви?

Мій підлеглий слухав дуже уважно. Його безмежно вразило, що істинами, які, здавалося, відкривалися лише йому самому, оперував інший, і це був не хтось там, а шеф жандармерії.

— Мені, ваша ясновельможність, не зовсім зрозумілі причини ваших побоювань,— промовив Зарандіа не без чемності.

— Не зрозумілі? — Я глянув йому прямо у вічі, намагаючись зрозуміти, чи насправді він не розуміє, чи лукавить. Та надто вже спокійним видавався він, і я не став міняти тону: — У ваших агентів, що їх постачає краща половина роду людського, дівочі мрії про щастя й безжурне майбуття обернулися зрадою чоловікові. Дуже шкода, але це звичайна доля. Сказано: «Не чини перелюбу!», але гріх солодкий, а тим паче гріх таємного кохання. Бідолаха затиснута в лещата — її мучить сумління і зваблює насолода гріха. І ось з’являється сатана в образі вашого резидента і, обіцяючи не розголошувати скандальної таємниці, на заміну цього змушує її поширювати брудні чутки. Тепер вона подвійно грішна і вдесятеро вимучена. У цих зрадливих жінок — майже в усіх — є діти. Що може дати їм мати, ввергнута в бруд, спустошена зрадництвом? Як же їй виховувати дітей? Скільки мають ваші резиденти таких агентів?

— Сто тридцять три, ваша ясновельможність.

— Сто тридцять три матері та їхніх дітей, певно, сотень чотири-п’ять! Підрахуйте, один наш порух — і розтоптана гідність шестисот душ. І це метод!.. Боже мій, ніколи не думав, що доведеться перераховувати зрадливих жінок, котрі живуть на Кавказі!..

Зарандіа засміявся. Я був такий збуджений своїми думками, що теж засміявся, несподівано для самого себе.

— Ваша ясновельможність! — мовив Зарандіа.— Усі ті дами пащекують задля власної втіхи, і самі того не відаючи, мимоволі роблять нам послугу. Їхні зради допомагають нашим резидентам ближче познайомитися