Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Андрія повідомили одразу про зникнення Зої. Всі знали, що це вже не перший випадок зникнення дівчини з території будинку, а отже цього разу полетять голови.

— Яка є ймовірність того, що вона знову буде у Віктора? — Запитав Чорний в начальника охорони. Він єдиний, кого Андрій залишив на роботі.

— П’ятдесят на п’ятдесят. Він заліг на дно, всі справи, які вів особисто - поставив на паузу. — Чітко відрапортував чоловік.

— Він би не нашкодив Зої. — Тихо сказала Лада, яка слухала розмову чоловіків. Їй теж було страшно. Їй теж було не байдуже на життя дівчини.

— Звідки тобі знати, га? Він вже вкотре її викрадає. — Підвищив голос Чорний, розсердившись, що його дружина досі захищає того злодія.

Все навалилось одразу, його поїздка в Сьомий регіон не відкладалась навіть у зв’язку зі зникненням Зої. Йог керівництво вже було повідомлено, тому змінити нічого не було можливості.

Сердито вдаривши по столу, чоловік запустив руку у своє волосся трохи відтягуючи його. Він хотів спокою, але поки Зою не знайдуть цей спокій йому може лише наснитись.

— Я знаю Віктора. — Тихо мовила жінка, налякана злим тоном Андрія. — Він не здатний їй нашкодити.

— О, справді? Тоді скажи мені, якого біса вона повернулась від нього з бозна-якими таблетками, та загостренням? — Він зробив декілька кроків в її бік, ставлячи запитаннями у глухий кут.

Лада так і стояла не сміючи щось заперечити, бо всі його слова виявились правдою. Але ніхто не знав Віктора таким, яким знала лише вона.

— Немає що сказати, то не заважай, будь ласка.

Лада сумно склавши брови не змогла йому заперечити. Не в такому настрої. Жінка подумала, що було б розумним рішенням на деякий час залишити його на самоті.

Сама ж вона не планувала сидіти склавши руки й чекати поки хлопці знайдуть дівчину.

Вона вкотре набирала номер Віктора, який був недоступний. Жінка зі страхом розуміла, що сталось щось страшне. Або ще тільки мало статись, враховуючи всі слова, що сказав їй напередодні Віктор.

Андрій втомлено почухав шию, розуміючи, що погарячкував зі словами, але перші години після зникнення були вкрай важливими. Він точно знав що дівчина не втекла, бо їй нічого було боятись в будинку. А от про візит Сергія на його територію йому розповіли… Значить цей виродок точно був причетний до її викрадення. Інакше й бути не могло. А там Сергій завжди був там де й Віктор. Пов’язати цих двох до зникнення його Зої не було складною задачею. Найважчим було знайти її.

Він відчував, що дівчина налякана, відчував весь спектр її емоцій. І від цього було це важче, бо нічим допомогти їй зараз не мав можливості.

Чоловік картав себе за те, що не додумався щодо жучка для дівчини, тим паче після першого її зникнення. Він відчайдушно хотів випити, та алкоголь йому зараз був би ворогом, а не другом.

— Андрію Юрійовичу, хлопці дещо знайшли. — Вихором влетів в кабінет до Чорного Павло, захеканий, видно й справді щось важливе помітили.

— Говори. — Наказав чоловік.

— В сусідньому будинку, що за рогом встановлена камера відеоспостереження. Ви маєте це бачити.

Чорний миттєво піднявся на ноги швидко ступаючи з підлеглим, котрий вів його вниз. На відео, яке йому показав власник будинку було чітко видно, як Зоя самостійно відкривала двері автівки та сідала в неї.

Тобто дівчина свідомо пішла на такий крок, і це підкосило чоловіка. Невже він помилявся стосовно неї? Та ні, бути цього не може. Щось в цьому відео було не так.

Автівка стояла досить довго біля будинку, вони не їхали, та й дивно похитувалась так, ніби хтось всередині займався коханням. Або боровся.

— Дивіться. — Вказав йому Павло на номери автівки. — На цьому авто сьогодні до вашого будинку приїхав помічник Віктора Юрійовича.

— Хочеш сказати, що це автівка Сергія? — Напружено запитав Чорний, хоча вже знав відповідь на питання.

— Саме це я і говорю.

— Вона не сіла б до нього в авто добровільно. — Чухаючи підборіддя мовив Андрій.

— Цю версію не варто відкидати, Андрію Юрійовичу. — Серйозно припустив чоловік.

— Ти не знаєш, що там між ними сталось. — Заперечив Чорний. — Я точно впевнений, що вона не знала до кого в руки йде. Інакше не переступила й поріг будинку.

— Тоді я накажу хлопцям перевірити сліди від шин. Також залучимо кінологів, можливо вони допоможуть з пошуком. — Впевнено пробасив Павло.

Андрій був йому дуже вдячний за службу. За десять років роботи з ним в чоловіка було жодних нарікань. Він вправно виконував свою роботу, ще ні разу не було проколів.

До появи Зої.

Ця дівчина змушувала триматись в тонусі. Всіх, не тільки його самого.

— Гарна ідея, Павле. Виконуй.

Знесилено Андрій почимчикував на кухню, аби заварити собі кави, дивуючись, що там не було Галини. Зазвичай, коли в домі щось траплялось, ця жінка завжди крутилась біля них. Але сьогодні її не було.

Чоловік подумав, що вона можливо піднялась до Лади?