Читати книгу - "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"

«А це вже не фотошоп. Мертві теж вміють говорити. Подивися, що ховав Гліб. Приємного перегляду». Таке повідомлення мені надіслав Сергій. І далі кілька фото. Я завмер на місці, ніби по голові шибанули, і все повільно встає по місцях. Жахлива за своєю підлістю реальність проявляється на цих фотках. Сергій знайшов саме ту нитку, яка допомогла розплутати весь клубок. Не до кінця, але головні моменти тепер розумію чітко.

Я швидко викликав свою людину, щоб улагодив формальності в аеропорту. Я не можу відлетіти зараз, повинен розібратися, дізнатися правду до кінця. Тільки тоді ланцюг неприємностей можна перервати. Ілона дивиться на мене і цей погляд… мало не послав усе. Тіло звело судомою від бажання її притиснути до себе. Але насамперед треба поставити крапку у цих підставах. Не знаю, як вистачило сил знову повернутися до автомобіля. Водій уже поїхав. Застрибую у таксі.

Ілона буде у безпеці там. А я тут розберуся і до них приїду з радісним звісткою - все позаду. Вона вільна… а далі нехай буде щаслива. Але це все згодом. Зараз я не маю права втрачати жодної хвилини, надто багато вже загублено. Знову дивлюся на фотки, надіслані Серьогою. Там моя дружина в обіймах Олексія, і не тільки, ще з багатьма мужиками, деякі мені незнайомі, двоє з моєї ж частини, один зовсім молоденький лейтенантик, другий – майор. Видно, що фотки зроблено приховано, і об'єкти не підозрювали про стеження. Самого Гліба на знімках немає, але підозрюю, він якраз і виступав у ролі фотографа.

Знімки ні на що не вказують прямо, крім невірності моєї дружини. Ну… на цей факт мені відверто начхати. Ні краплі не зачепило. А ось чуйка підказує, що це вона. За всім стоїть вона. Поки що не можу зрозуміти мотиви до кінця, але знаю – я на вірному шляху.

Набираю Сергія.

- Що ще відкопав? - переходжу відразу до справи.

- А ти ще не в літаку?

- Ні. Я не полетів.

- Я так і подумав, - регоче. - Ми тут копнули, фахівці знайшли хмарне сховище Гліба. А там фоток, - свистить. – І це я… відправив тобі самі невинні.

- Коханці  Світлани мене не цікавлять, - кидаю роздратовано. - Ти факти по справі викладай.

- Хм ... ну походу Гліб був полонений красою твоєї дружини, - рже як коняка. - Загалом, він стежив за нею. Дико ревнував, ми знайшли і його листи, де він дурів від нерозділеного кохання, і колекціонував її мужиків. Те ще захоплення.

- А по вбивстві Олексія що є?

- Тільки те, що вона справно йому платила, з твоїх, між іншим, грошей Влад. Багато років. І не йому одному. Тож, можна сказати, ти був спонсором її розваг. Дивна вона, зазвичай баби шукають багатих коханців, а ця, навпаки, спонсорською допомогою займалася, - Сергій знервовано сміється. Явно ще щось нарив. - Там ще одна дивина в грошових переказах ... але тут треба з'ясувати, поки я не впевнений точно, дарма воду каламутити не буду.

- Тоді я зараз додому. Поговорю «душевно» з дружиною. А там думаю, і все інше розкопаємо.

- Владе, ти це... не треба одному. Я зараз із хлопцями під'їду. Дочекайся мене, - сміх зник, ніби й не було, в голосі хвилювання.

- Можеш їхати, але я хочу перетерти за Світланою, віч-на-віч.

- Так ніби, на перший погляд… просто баба ... небезпеки як би немає ... але, Влад, чуйка у мене погана. Гальмуй… а…

- Сергію, нісенітницею не неси. Давай. Скоро побачимося, – відключаю виклик.

А у самого холодний піт по спині від його слів. Не ну точно нісенітниця якась.

Таксі зупиняється біля воріт. Розплачуюсь і мчу до хати. У вітальні стоять валізи. Оперативно звалити вирішила. Світлану знаходжу біля свого кабінету. Вона бліда, нервова. Більше нема тієї усмішки, з якою завжди мене зустрічала.

- Що прийшов претензії висувати? - упирає руки в боки. Дивна реакція, я й слова не встиг сказати.

- Настав час нам з'ясувати все. Фарс затягнувся, Світлано.

- Нема чого з'ясовувати. Я з'їжджаю, як ти хотів. Подарунок тобі від мене! – театрально плескає у долоні. - Так що дарма літак пропустив.

- Якого дідька ті стільки накаламутила? – око у неї нервово сіпається.

- Що саме? – хрипить, переступає з ноги на ногу.

Показую фото.

- І? – сміється. Або мені здається... або... її миттєво попустило. – Будеш розказувати мені про зраду? Серйозно? Так ми начебто розходимося. Ти теж не святий був, я втішалася як могла.

- Мені начхати на твої зради. Ти мене як жінка ніколи не цікавила. Був із тобою через обіцянку, про яку багато разів пошкодував, - її обличчя перекошує від злості. - Мене більше вбивства цікавлять. За що платила коханцям моїми грошима? Не думаю, що тільки за інтимні послуги. А потім грошей твоїм мужикам виявилося мало, і ти підчистила кінці.

- Наклеп. Влад. Чистий наклеп. Тобі нема чого  мені пред'явити. На всі вбивства я маю алібі, які ти мені й забезпечив. Я чиста і безневинна, - бридко облизує губи.

- Помиляєшся, - єхидно посміхаюся. - Гліб, він збирав все на тебе ... ти його усунула, а інфа залишилася.

Блефую. Точно не знаю, що нарив Сергій. Але мої слова точно в ціль потрапляють, вона блідне.

- А я мала дивитися, як ти з цією шавкою Ілоною тягався? Як збожеволів від неї? Думав, я не дізнаюся? - шипить як зміюка, червона вся, нервово смикає ремінець своєї сумочки.

- І ти попросила Гліба зробити ті фотки в фотошопі?

- І що? Це протизаконно? Я сім'ю рятувала! Нашу сім'ю! А ти не посоромився її до дому притягнути після всього! І совість не гризла, що за спиною сина? Що практично у мене на очах? Та я в порівнянні з тобою ангел невинний! Мені ласка потрібна була. Від тебе нічого крім холоду, от я й шукала на стороні втіху! - вона говорить швидко-швидко, таке відчуття, що замовляє мені зуби.

- Моя перша дружина, несправність її авто, адже це теж ти. Ти вже тоді почала своє полювання, - я не знаю цього, але за її синюшним кольором обличчя, розумію, потрапив у яблучко.

Нашу розмову перериває звук повідомлення на телефоні. Відволікаюсь, щоб подивитися. Сергій…