Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— А з ним ти про це балакала? — Яна заперечливо похитала головою. — А, може, варто спробувати? А то, відчуваю, зараз мені дістанеться. — До Яни не одразу дійшов зміст сказаного. Коли ж прийшло розуміння, вона різко обернулася й побачила Остапа. — Розбирайтеся краще самі.

Як пішов Сергій, Яна не помітила. Вона розгледіла сліди безсонної ночі на вродливому обличчі, і подумала, що Вороний таки правий, а вона — ні.  Не можна було щось вирішувати за Остапа — навіть заради його щастя.

І от він вже стоїть поруч. Вдивляється в її обличчя, немов намагається щось відшукати. Хоча в особливій прозорливості потреби не було. Її винувате обличчя  мовило за неї.

— Привіт.

— Вітаю.

Вони вимовляли звичайні, нічого не значущі слова, але всередині у Яни душа ніби рвалася на частини. Якщо Остап відчував те ж саме, то йому мало бути дуже боляче.

— Ти як? Я не бачив тебе на п'ятихвилинці й... хвилювався.

Раніше він ніколи не затинався в її присутності.

— Я в порядку. Майже. — Яна помітила, як стиснулися його губи, і квапливо запитала: — А ти? Де ти ночував?

Заледве слова зірвалися з її губ, Яна одразу приклала до них долоню. Навряд чи вона має право цікавитися цим.

Погляд Остапа недвозначно свідчив про те, що той ледь стримується. Яна вже не сумнівалася в цьому. А якщо й так, то сила, з якою він вхопив за її руку й потягнув за собою, розсіяла останні сумніви. Яна жодного разу не бачила його в подібному стані, але зрозуміла, що чоловік страшенно сердитий.

Що ж, якщо йому хочеться висловитися, вона зовсім не проти. Можливо, навіть заслужила. Або ні, якщо все сказане Хеленою правда. А може напівправда? І що тоді? Чому вона не поговорила з ним вчора?

Остап завів її до кабінету старшої медсестри хірургічного відділення й попросив жінку похилого віку залишити їх наодинці. Та мовчки, без коментарів і цікавих поглядів, вийшла з приміщення.

— Чому тут?

Яна присіла на канапу й склала руки на колінах, не знаючи, куди їх подіти. Найбільше їй хотілося оповити їх навколо шиї коханого, притиснутися до нього й забути події минулої доби. Якби Остап погодиться. На жаль, він навряд чи збирався голубитися.

— А де, по-твоєму? Тут ми можемо побалакати спокійно.

— Так. Спокійно.

— Чортівня! Яно, де ти була?

Чоловічий голос затремтів десь на середині фрази. Дівчина знала, що буде важко, але щоб настільки... Вона зобов'язана сказати правду.

— У Сергія.

— Де?!

— Я ночувала в будинку Вороного, — Остап промовчав, але його обличчя казало за нього. Яна поспішила додати: — Нічого не сталося!

 Миттєвості тиші, що запанували після цих слів, здалися їй вічністю. Несила витримати напругу, Яна підвелася й підійшла до Остапа. Обійняла його, зімкнувши пальці за спиною, і притиснулася щокою до грудей.

Його серце шалено калатало. Він її не відштовхнув, але його руки так і залишилися висіти вздовж тіла, наче батоги. Яні стало страшно, що він може прямісінько зараз розвернутися й піти. Вона підвела очі й поглянула на напружене підборіддя, потім в очі. Остап не дивився на неї, обравши вікно.

— Нічого. Чуєш? — повторила вона.

Поцілунок нічого не означає. Нічого.

Вона думала, що вже не дочекається від нього слів, коли Остап промовив:

— Тоді навіщо пішла? Якщо хочеш зробити паузу, тільки скажи.

Він все ще не дивився на неї, і Яна повернула до себе його голову, стиснувши долонями обличчя.

— Не в цьому справа. Не потрібна мені пауза, але подумати дійсно хотілося.

Його губи сіпнулися, коли він тихо вимовив:

— Я чекав. З розуму сходив. Сусідів підійняв. Ніхто нічого не знав.

— Вибач.

— Я помчав до лікарні, думав, що тебе терміново викликали у якійсь справі. Всі лише знизували плечима.

— Я винна.

— Що з твоїм телефоном!

— Вимкнула, — мовила Яна, болісно шкодуючи про те, що ні довірилася Остапові.

Його обличчя спотворилося, коли він запитав:

— Що я такого зробив? За що ти мене так...

Образила? Принизила?

Вона не знала, що він мав на увазі, але підвелася навшпиньки й поцілувала його в губи коротким, дуже ніжним поцілунком.

— Ні! Бог свідок, ні! Я не хотіла нічого такого!

Значить, Хелена промовчала про її візит. Не сказала ані слова, інакше він реагував би по-іншому. Виходить, що вона підіграла суперниці. Якщо Остап залишить її, то тільки з її вини.

Його руки повільно підійнялися й провели по її спині, зупинившись на талії. Але в його словах відчувалася гіркота.

— Що тоді? Повинна ж бути якась причина.

Яна опустила очі, вперлась поглядом в шию.