Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

Минуло три роки

Ліза

Я досі не можу повірити, що цей день настав. Ми з Яном на борту літака, і зовсім скоро він сяде на мою рідну землю. Ми повертаємось в Україну. Не назавжди, а тільки на кілька днів. 

Сьогодні ввечері весілля у дядька Яна – Влада. Нас запросили, і ми не змогли відмовити. 

Я шалено щаслива зараз. Не можу повірити, що так багато часу минуло. У моїй голові досі чіткий спогад про те, як ми прощалися тут із Даном. Я навіть сльозу пустила, а він назвав мене плаксою. 

Сьогодні він знову тут – чекає на нас. За ці роки обоє братів стали ще гарнішими. Змужніли, подорослішали й вся дурість з голови вивітрилася. Ну, це я про Яна кажу, а за Дана – не впевнена. 

Дан кілька разів прилітав до нас у гості, і я не встигла сильно скучити за ним, але коли помічаю в залі аеропорту, першою мчу до нього і міцно обіймаю. 

– Привіт, сонце! Сумувала за мною? – сміється.

– Ще б пак! – усміхаюсь. 

– Гей! Я зараз ревнувати буду! – вдає, що ображається Ян.

– Не варто. У мене теж дівчина з'явилася, – заявляє Дан. 

– Ого! Лізо, вщипни мене! Я ж не сплю, правда? – говорить Ян.

– Досить насміхатися! – фиркає його брат. – А ти що думав, я все життя буду холостяком? 

– Саме так я і думав, – сміється Ян. – Познайомиш нас? Цікаво побачити дівчину, яка вкрала серце мого брата! Ну і найголовніше – як до цього ставиться наш татусь. 

– Ніяк він не ставиться, тому що зайнятий вихованням нашої сестрички, – відповідає Дан. – Ти ж сам знаєш, він наче з глузду з’їхав, коли вона народилася. Весь час поруч із нею. А головне – дав мені повну свободу дій. 

Два роки тому у Яна і Дана з’явилася сестра Кіра. Батько хлопців наче сам вдруге народився і став… хорошим, якщо можна так сказати. Він любить Кіру і балує подарунками. І, як сказав Дан, тепер у нього повна свобода дій, тому що татко перемкнувся на доньку. 

З аеропорту їдемо у квартиру Дана. Він дозволив нам кілька днів пожити там, поки будемо в Україні. Після весілля плануємо провідати Кіру, а ще я хочу зі своїм батьком зустрітися. 

Я не змогла повністю викреслити його зі свого життя. Ми спілкуємось не часто, але спілкуємось. І коли він дізнався, що я прилітаю – попросив про зустріч. 

Поки збираюсь на весілля і приводжу себе до ладу після перельоту, знову згадую про все, що сталося зі мною за три роки. Спочатку було важко звикнути до іншої країни. Не скажу, що навіть зараз легко. Якби не Ян, я б, напевно, у перший же день додому повернулася.

Він став моєю найбільшою підтримкою. Допоміг із навчанням і познайомив зі своїми друзями. Поки я навчалась, він працював. Це вже потім Ян мені розповів, що створив власний бізнес разом із другом Еріком. 

Вони відкрили клуб, і допоміг у цьому дядько Влад. Зараз таких клубів уже три, і всі вони – дуже прибуткові. Я допомагаю Яну з персоналом, і моя робота мені подобається.

– Ти готова? – Ян стукає у двері та переступає поріг. На ньому костюм, і зараз мій хлопець виглядає дуже незвично, але при цьому гарно. –  Ого!

Він розглядає мене з голови до ніг та усміхається. Не втримавшись, обіймає за талію і цілує в губи. 

– Подобається мій образ? – усміхаюсь.

– Дуже, – киває. – Я буду ревнувати до всіх, хто гляне у твій бік.

– Я теж.

Моя сукня білого кольору, шовкова і довжиною до підлоги. Чимось я схожа на наречену, але не думаю, що нас сплутають. Волосся зібрала у високу зачіску і залишила кілька пасм спадати на плечі. 

До ресторану їдемо без Дана, тому що він помчав по свою дівчину. Таксі привозить нас до місця призначення, і ми проходимо всередину. Гостей доволі багато, але нареченого ми бачимо одразу. Йдемо до нього, тримаючись за руки, і почергово вітаємо. 

– Ти дуже гарна, Лізо. Самій час нареченою стати, – усміхається Влад.

– Ми не поспішаємо з цим, – знизую плечима. Чесно кажучи, жодного разу не думала про одруження. Мені й так добре з Яном. Якщо запропонує одружитися – погоджусь. Якщо ж ні – не страшно. Я все одно його кохаю.

Ян ніяк не коментує слова дядька і тільки усміхається. Я ж помічаю в залі Дана, також у костюмі, і одразу його дівчину, яку він тримає за руку. 

Вона доволі мила. Білявка з блакитними очима, зовсім мініатюрна. Дан поруч з нею просто кремезним виглядає. 

– Привіт усім! – заявляє Дан трохи схвильовано. – Познайомтесь з моєю дівчиною – Софією. 

– Привіт! – білявка зніяковіло витріщається на Яна і, швидше за все, шукає розбіжності між братами. Цікаво, чи помітить вона, що у них різний колір очей? – Я Софія!

– Я Ян, а це моя дівчина – Ліза, – заявляє мій коханий та обіймає мене за талію. 

Я щиро рада за Дана. Нарешті він перестав шукати дівчину на одну ніч і знайшов одну. На все життя. Знаю, звучить пафосно, але я дійсно дуже сподіваюсь, що у цієї пари все добре буде. 

Коли розпочинається церемонія, я не можу відвести очей від нареченої. Вона дуже гарна, справжня принцеса. І з Владом вони наче створені одне для одного.