read-books.club » Детектив/Трилер » Поцілунок одного разу , Ольга Манілова 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Поцілунок одного разу" автора Ольга Манілова. Жанр книги: Детектив/Трилер. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 109
Перейти на сторінку:

Їй у лікарню не треба, тільки порізи на шиї та обличчі. І на правій частині ноги довга подряпина: повернулася з Мальдів без колготок.

А Карелін підстрелений... Десь там, якось. Вони їдуть туди, щоби зустрітися з ним? Наскільки швидко він туди дістанеться? Може, до нього вже викликали швидку. Чому той лишився там?

Адже це повнокровний класичний обстріл.

Може, вбивати й не планували, але його поранено. Він поранений! А вона тут незрозуміло навіщо без нього. Як Роман наважився випхати її до Лешея, а сам залишитися там!

- Хто це? — приглушено питає Кіра.

Повернувшись до нього спостерігає за лисим нелюдом і знає, що він чудово зрозумів її питання. Може, Лешей і хотів би відверто відповісти, але в останній момент передумує.

— До Головного з питаннями, — корчить пику. Наче вона змусила лимон цілий з'їсти. Лешей вискакує з машини ще до того, як та зупиняється неподалік входу до клініки. Кірі це дає надію, що той від неї, нарешті, відчепиться, але не тут то було.

— Знаю я твої викрутаси, — зам практично тягне дівчину всередину.

— Легше, бо реально зламаєш щось, — ставить його на місце Кіра.

Слава богу, у фойє на них чекають лікарі та медсестри. Так як у дівчини тільки подряпини, що вже ниють, за неї береться молода, серйозна на вигляд дівчина в білому халаті.

- Карелін тут? Рома вже тут? — звертається ні до кого конкретно і до всіх одразу Кіра.

Один лікар негативно хитає головою, дивлячись прямо в очі, і Кіра відчуває, як свідомість лопається, немов довбана повітряна кулька, яка, втративши форму, може і відлетіти чорт знає куди.

Вона й не помічає, як її стрясає панічне, якесь жарке тремтіння до того, як медсестра подає заспокійливе. Кіра випиває лише половину, бо не час зараз перетворюватися на амебу.

Позбувшись плаща, вона чомусь почувається гірше. Скафандром ніби захищала щільна тканина, а тепер Кіра начебто повинна відчувати себе легше, але тіло взагалі окремим життям живе. Ноги й зовсім задубілі: не встигла змінити літнє взуття на осіннє. Хто ж знав... А голові жарко.

Напевно, це шок. Мав закінчитися раніше, ще в машині Лешея.

Мабуть, було відкладеним ось це переживання через потрясіння та небезпеку.

Кіра крокує центральним холом, рахуючи на стелі сірі квадрати гіпсокартону. У клініці тихо-мирно, але затишшя тяжке, щільне, в'язке. Напевно, вони зачинили двері для всіх, хто не з угрупування Кареліна, бо зрідка видно лише медпрацівників і ще рідше чоловіків відповідного вигляду.

Розриватися між вибором: залишатися тут чи вийти на паркування — не найскладніше. Найважче підготувати себе до прибуття Кареліна. Господи, вона дуже нервовою стала поруч із ним. Продумує наперед, як по-людськи поводитися треба. Готова кидатися на людей.

Кіра і кидається на Лешея, коли лисий маячить на службових сходах.

— Їде сюди, — різко говорить зам до того, як вона закінчить своє запитання.

Кіра проводить по стегнах руками, повертається до обличчя. І так щоразу. Живіт скручує, нагайка там якась залізо пригвинчує до нутрощів. Момент реального запаморочення швидко випаровується.

— Вгамуйся, чорт забирай, — витирає Лешей ніс і, здається, не збирається нікуди йти. Невідомо, чи радіти цьому чи злитися. - Він притомний.

Це має, дідько, заспокоїти?

Передбачалося, що Рома міг би бути непритомним?

— Чогось мовчиш моторошно, питання скінчилися, матінко?

— Заткнися, — стомлено, а не зло каже вона заму.

Він хмикає, але більше не дошкуляє.

Роман входить у хол своїм нешвидким, розгонистим кроком, трохи пригинаючись, типово зменшуючи розмах своїх плечей.

У Кіри ноги до підлоги приростають вмить. У голові все надумане розлітається: і переляком, і радістю, і тривогою. Він прямує прямо до неї, і жар ніби відступає. На чорному пальті не розглянути жодних слідів крові, і вона схоплюється, щоб тактильно перевірити, чи поранений він чи ні.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 ... 63 64 65 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок одного разу , Ольга Манілова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"