Читати книгу - "Донька пастора"

Місіс Кріві повернулася до Дороті й у присутності батьків дала їй добрячого «прочухана», який тривав хвилин десять. Суть її тиради зводилася до того, що Дороті принесла ці брудні книжки до школи без відома місіс Кріві; що це обурлива підступність і невдячність; і якщо таке ще бодай раз повториться, Дороті доведеться шукати нову роботу. Директорка торочила це знову, і знову, і знову. Упереміш з докорами звучали й такі фрази, як «прихистила у своєму домі», «їла мій хліб» і навіть «жила з моєї милості». Батьки сиділи й дивилися на все це, і на їхніх грубих обличчях — обличчях не жорстоких і не лихих, а лише притуплених неуцтвом та ницими чеснотами, — відбивалося урочисте схвалення і задоволення, яке ви почуваєте, коли на ваших очах грішник отримує по заслузі. Дороті це розуміла; вона розуміла, що місіс Кріві мусить дати їй «прочухана» у присутності батьків, щоб вони бачили, за що платять їй гроші, і залишилися задоволеними. Та все ж, коли на неї лився потік підлих, жорстоких докорів, яким, здавалося, не було кінця-краю, у серці Дороті спалахнув такий гнів, що вона вже ладна була зірватися на ноги і дати місіс Кріві ляпаса. У голові роїлися думки: «Я цього не терпітиму, я більше цього не терпітиму! Скажу їй все, що про неї думаю, а тоді візьму і піду геть з цього будинку, не озираючись!» Але вона цього не зробила. Дороті з моторошною чіткістю розуміла всю безвихідність свого становища. Хай би що сталося, хай би які образи їй довелося вислухати, вона мусила триматися за цю роботу. Тож Дороті сиділа мовчки з розпашілим від сорому обличчям посеред кола батьків, і поступово її гнів змінився смутком, аж поки вона відчула, що от-от розплачеться, якщо не опанує себе. А ще вона зрозуміла, що, якщо почне плакати, це стане останньою краплею і батьки вимагатимуть її звільнення. Аби стримати сльози, Дороті з такою силою впилася нігтями в долоні, що, як вона побачила згодом, на них виступила кров.

Закінчився «прочухан» тим, що місіс Кріві запевнила батьків, що таке ніколи не повториться, а винуватець Шекспір буде тут же спалений. Батьки виглядали задоволеними. Дороті засвоїла урок, якого, бачить Бог, потребувала; вони не тримали на неї зла і навіть не усвідомлювали, що принизили її. Попрощавшись з місіс Кріві й трохи холодніше з Дороті, делегація розійшлася. Дороті теж підвелася, але місіс Кріві знаком звеліла їй залишатися на місці.

— Заждіть хвилинку, — тоном, який не віщував нічого хорошого, сказала вона, коли батьки вийшли з кімнати. — Я ще з вами не закінчила, навіть близько ні.

Дороті знову сіла. Ноги її все одно не тримали, а на очах уже закипали сльози. Провівши батьків до парадних дверей, місіс Кріві повернулася з мискою води і вилила її на вогонь — для чого марно палити добре вугілля, якщо батьки вже пішли? Дороті підготувалася до нової хвилі «прочуханки». Однак гнів місіс Кріві, схоже, охолов. Хай там як, а від обуреної добропорядності, яку директорка вдавала перед батькам, не залишилося й сліду.

— Я лишень хочу трохи з вами поговорити, міс Міллборо, — сказала вона. — настав час нам раз і назавжди розібратися, як усе має відбуватися в цій школі і як воно бути не повинно.

— Так, — відповіла Дороті.

— Що ж, говоритиму прямо. Коли ви тільки прийшли сюди, я відразу побачила, що ви нічогісінько не знаєте про викладання у школі, але вирішила закрити на це очі. Зрештою, це не мало б жодного значення, якби ви керувалися звичайним здоровим глуздом. От тільки, як виявилося, у вас його немає. Я дозволила вам робити що заманеться майже два тижні, і ви примудрилися налаштувати проти себе усіх батьків. Такого я більше не потерплю. Відсьогодні усе буде робитися по-моєму, а не по-вашому. Це зрозуміло?

— Так, — знову відповіла Дороті.

— І не думайте, що я без вас не обійдуся, — провадила далі місіс Кріві. — Я навіть завтра можу знайти собі будь-яку вчительку, яку тільки захочу, М. А. чи В. А. От тільки ці М. А. та В. А. люблять прикладатися до чарки або ж... та менше з тим. Ви, я бачу, не страждаєте пияцтвом чи подібними дурницями. Тому я вважаю, що ми зможемо поладнати, якщо тільки ви облишите ці новомодні ідеї і засвоїте, що значить викладати у приватній школі. Тому слухайте мене уважно.

Дороті слухала. З вражаючою чіткістю та інстинктивним, а від того ще більше огидним цинізмом місіс Кріві пояснила механізм брудної шахрайської схеми, яку вона називала «практичним викладанням».

— Добре затямте собі таке, — почала вона. — Єдине, що має значення у приватній школі, — це оплата. А всі ті дурниці про «розвиток дитини», як ви кажете, тут ні до чого. Мене хвилює оплата, а не розвиток дитини. Зрештою, якщо подумати, це цілком логічно. Хто при здоровому глузді став би завдавати собі клопоту керувати школою і дозволяв би купці дітлахів перевертати дім догори дриґом, якби на цьому не можна було трохи заробити? Спершу оплата, а потім усе решта. Хіба я вам цього не казала, як тільки ви сюди прийшли?

— Казали, — смиренно визнала Дороті.

— Авжеж, казала. А тепер так: гроші за навчання платять батьки, а отже, про батьків ви і повинні думати. Робити так, як хочуть батьки, — таке у нас тут правило. Я не кажу, що все це вовтузіння з пластиліном і паперовими вирізками якось шкодить дітям, але батькам воно не подобається, а тому з цим треба покінчити. Є лише два предмети, яким, на їхню думку, потрібно навчати дітей, і це каліграфія та арифметика. Особливо каліграфія. Це вони можуть зрозуміти. Отож вам і треба зосередитися на каліграфії. Велика кількість акуратних, гарненьких копій, які дівчатка можуть принести додому і якими їхні батьки можуть похвалитися перед сусідами, заодно забезпечивши нам безплатну рекламу. Я хочу, щоб ви дві години в день займалися з дітьми виключно каліграфією.

— Дві години в день виключно каліграфія, — слухняно повторила Дороті.

— Так. І багато арифметики. Батькам страшенно подобається арифметика, особливо задачки, де треба рахувати гроші. Ніколи не забувайте про батьків. Якщо зустрінете когось із них на вулиці, хапайте їх за руки і починайте розповідати про їхню доньку. Запевніть їх, що вона одна з найкращих учениць у класі, а якщо залишиться ще на рік, то