read-books.club » Сучасна проза » Фортеця, Міша Селимович 📚 - Українською

Читати книгу - "Фортеця, Міша Селимович"

96
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фортеця" автора Міша Селимович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 111
Перейти на сторінку:
й не згадали.

Запитає, чому ж тоді я такий задоволений. Я не зможу пояснити, чому я такий задоволений.

13. Викрадення

Ця ніч напередодні байраму була буряна.

Кінець останнього дня посту Осман Вук зустрів у Зайковій корчмі, тверезий, спокійний, майже урочистий. Хоч корчма і не була зачинена для інших людей, як звичайно при такій оказії, але всі знали, що тут сьогодні гуляє Осман — славить закінчення довгого посту, радіє, що настав байрам, чи просто так бенкетує, ніхто не дошукувався причини його шаленства, бо дуже часто доводилося б це робити. Осман умів веселитися, як жодна людина в місті, перевертаючи все в ньому догори дном і збурюючи його застояну тишу. Батьки дорослих синів і чоловіки молодих жінок були тоді особливо пильні, бо сини робилися неспокійними, а жінки втрачали сон і, скаржачись на біль у голові, допізна сиділи край вікна й зітхали, і тоді в багатьох із них справді починала боліти голова від ніжних чоловікових кулаків, які про всякий випадок вибивали дурість із жіночих голівок, завжди наповнених небезпечними мріями.

У таку пору чергові стражники не спускали його з очей і супроводили вулицями, боязко чекаючи, якого ще коника він викине. Але при цьому вони завжди трималися на пристойній відстані, остерігаючись його скаженого гніву.

Цього пізнього вечора його чекала пишна учта з різних страв та охолоджених напоїв. Господар корчми Зайко, поважний, підтягнутий, і двоє його слуг у святковому одязі тихо й спритно робили останні приготування до цього навіженого богослужіння, а старий циган Рамо, найкращий у місті скрипаль, та його п'ятеро синів сиділи напоготові, догідливо дивлячись на Османа та його приятелів — веселунів, гравців, скандалістів, блазнів, п'яниць, відомих забіяк.

Як тільки вдарила гармата у фортеці, провістивши кінець посту, Осман Вук підвівся, оскоромився, так би мовити, куснем хліба і чаркою горілки, побажав усім щасливого свята, бо завтра хтозна чи й пам'ятатиме, що настав байрам, — і тоді почалося гуляння.

Стражники та нічні сторожі снували, мов тіні, навколо корчми, але звідти долинали тільки пісні, музика, сміх, крики, надвір ніхто не виходив.

Усе це мені розповів Махмут Неретляк, який цілу ніч пиячив з Османом та його товариством, а вранці, здрімнувши годину-дві, скоріше вискочив на вулицю, жовтий, як віск, але щасливий і радісний, мовби здійснилися всі його мрії. Він бенкетував з Османом Вуком! Хай про це буде всім відомо!

Він нізащо не потрапив би до Османа і до Зайкової корчми, — йому туди все одно що до візирового палацу, — якби не щасливий випадок. Осман Вук прийшов покликати мене на свято, але зловісно нахмурені Тиянині брови відбили в мене будь-яку охоту до веселощів. «Я ніколи не ходив на такі забави, не обов'язково й тепер мені йти», — потішав я себе, коли нічого іншого мені не лишалося.

Махмут це слухав, як зачарований, і, очевидно, думав, що я тюхтій, який не знає, що таке справжнє чоловіче гуляння, і ніколи не знатиме, якщо відмовляється від запрошення, за яке схопився б кожний справжній чоловік. Але я, виходить, не справжній чоловік і тому запропонував Османові взяти з собою мого друга Махмута, він це любить, та й для товариства більше підходить, ніж я.

Махмут глянув на мене з вдячністю, на Османа з надією, збентежений, як дівчина на оглядинах — візьмуть чи не візьмуть? — а коли Осман погодився, у нього щось заклекотало в горлі, він мало не задихнувся від такої честі, але швидко взяв себе в руки й з гідністю подякував за запрошення.

Відверто кажучи, я здивувався, що Осман запросив його, але це мене менш усього турбувало. Я вийшов з ним, щоб запитати, чи не спробує він сьогодні визволити Раміза — увечері всі гулятимуть, кращої нагоди годі й чекати, а він тільки всміхнувся:

— І я теж гулятиму!

Я залишився розгублений, а Осман пішов, регочучи.

Махмут наступного дня розповідав мені, що пиятика була небачена: звичайно, для такої справи потрібні справжні чоловіки. І справді, зібралися всі завзятці, особливо Осман, але добре, що й його, Махмута, покликали. Він показав їм, як треба пити — поволі, довгими ковтками, затримуючи на язику, а не перехиляючи відразу в горло, не одним духом, це дуже просто і так довго не потягнеш. Щоправда, пізніше і він пив хильцем і сьорбав з тарілки, як юшку, та це було вже під ранок, коли всі втратили розум, крім Османа, певна річ. Махмут і скрипалів навчив, як треба грати — тихо, делікатно, щоб було чути тільки до порога, щоб брало тебе за серце, перехоплювало тобі горло, а ти не знав від чого. Сам Осман Вук віддав належне його знанням, сказав, що з ним веселіше гуляти, і все обіймав його, обіймав, як брата, як найкращого друга. А той Осман Вук[16] не вовк, а справжній тобі лев, він може все, що інші можуть, але інші не все можуть, що він може. Все в нього неповторне, все до ладу, все дотепне — і те, що робить, і те, що каже. Він, Махмут, аж щелепи звихнув, сміючись та дивуючись, а якби вчора помер, то й не знав би, що є такі люди на світі. Осман найсвітліший, найцікавіший, найкращий, найхоробріший чоловік, з яким йому будь-коли доводилося зустрічатись. А які здібності криються в ньому, то важко й повірити. Він грав на шаркії[17], а Рамо співав, потім він співав, а Рамо грав, опісля танцював якийсь черкеський танець, Махмут ніколи нічого кращого не бачив, потім — румунський танець із Зайком. Близько півночі прийшли якісь бовдури, хотіли зіпсувати гуляння, вимагали, щоб Рамо грав для них і щоб перестали танцювати, а Осман їм: так і так, мовляв, сидіть собі й пийте, не псуйте нам свята, не заважайте нам, ми вам не заважаємо. Вони ж, нахабні, ще більше розійшлися: давно, кажуть, у вас нікого не ховали, а якщо йому не подобається — ось двері, ніхто не тримає, і все в тому ж дусі, аж нудно робиться, і погрожують, бачу, все може бути. Але не з Османом. Він тобі встає й поволеньки, — ледве ноги переставляє і рукою навіть не замахнеться, мовби має час, — підходить до одного бевзя, — а цей здоровило ледве в двері протисся, — та його в праву щоку, потім у ліву — навідліг, у того й ноги підломилися; тоді Осман підходить до другого і його теж — що вдарить, голова так і мотнеться, ледь не відлетить, тільки що

1 ... 63 64 65 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фортеця, Міша Селимович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фортеця, Міша Селимович"