read-books.club » Езотерика » Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза 📚 - Українською

Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Теологічно-політичний трактат" автора Бенедикт Барух Спіноза. Жанр книги: Езотерика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 83
Перейти на сторінку:
є пристрастю, в якій поєднуються страх і подив. Або керуючись будь-якою іншою підставою.

Це виявляється також вельми очевидно з того, що послух має на увазі не так зовнішню, як внутрішню дію душі. І відтак той більше за все перебуває під пануванням іншого, хто вирішує слухатися його від щирого серця, що б він не повелів, і відтак той найбільше панує, хто царює над серцями підданих. Якби найбільше панування утримували ті, кого більш за все бояться, тоді, звичайно, цим володіли б піддані тиранів, бо тирани їх найбільше бояться. Потім, хоча над серцями не можна так панувати, як над язиками, однак серця перебувають у деякому відношенні під пануванням верховної влади, яка багатьма способами може домогтися, щоб досить велике число людей думало, любило, ненавиділо все, що їй бажано. Відтак, хоч це й не робиться за безпосереднім наказом верховної влади, однак, як засвідчує досвід, це часто робиться завдяки авторитету її могуті і її управління, тобто завдяки її праву. Тому ми без усякої суперечки з розумом можемо мислити людей, які тільки разом з урядовим правом вірять, люблять, ненавидять, зневажають і взагалі улягають будь-яким афектам.

Але хоча, таким чином, ми мислимо право і владу уряду досить об’ємними, однак ніколи не буде існувати влада настільки сильна, щоб наділені нею поширювали свою могуть абсолютно на все, чого вони хочуть. Думаю, що я достатньо ясно вже показав це. А що стосується того, яким чином може бути утворена урядова влада, щоб вона все ж залишалася міцною, то я вже сказав, що до мого плану не входить показувати це. Однак, щоб виконати накреслене мною завдання, я відзначу те, чого з цією метою божественне одкровення навчило колись Мойсея, і потім розберемо. Із цього ми зрештою побачимо, які поступки передусім повинні бути зроблені підданим з боку верховної влади для більшої безпеки і посилення держави.

Розум і досвід вельми ясно вчать, що збереження держави залежить головним чином од вірності підданих та їх доброчестя і душевної постійності у виконанні наказів. Але яким чином слід керувати підданими, щоб вони постійно зберігали вірність і доброчестя, — це побачити не так-то легко. Бо всі, як правителі, так і керовані, — люди, тобто вони схильні замість праці до насолоди. А хто лише спізнав мінливий характер простолюду, того він майже приводить у відчай, тому що простолюд керується не розумом, але тільки афектами. Він ласий на все і вельми легко розбещується або жадобою, або розкішшю. Кожний думає, що він усе знає, і хоче всім порядкувати на свій розсуд; кожний вважає те чи інше справедливим чи несправедливим, законним чи незаконним остільки, оскільки воно, на його думку, хилиться до його вигоди чи шкоди. Із пихи він зневажає рівних і не терпить, щоб вони ним керували. Заздрячи більшій славі чи щастю, яке ніколи не буває рівномірно розподілене, він бажає зла іншому і тішиться з цього зла. І немає потреби перелічувати все. Бо всі знають, які злочини часто навіюють людям відразу до теперішнього становища і бажання новизни, які — поспішний гнів, які — жалюгідні злидні, і як вони заторкують і хвилюють їхні душі.

А відтак попередити все це й організувати уряд так, щоб обману не залишалося жодного місця, і до того ще встановити все так, щоб усі, незалежно від розумового складу, надавали перевагу не приватним вигодам, а суспільному праву, — це робота, це труд. Необхідність, правда, змусила обмислити багато чого. Однак ніколи не досягали того, щоб держава зазнавала небезпеки від громадян менше, аніж від ворогів, і щоб ті, хто править нею, боялися перших менше, аніж останніх. Свідок — найнепереможніша для ворогів Римська держава, — скільки разів вона була переможена своїми громадянами і придушена всілякими бідами, особливо за міжусобної війни Веспасіана з Вітеллієм. Дивись про це Тацита, на початку IV книги «Історій», де він малює вельми сумний вигляд Риму. Александр (як говорить Курцій у кінці VIII книги) цінував добру думку про себе ворога менше, ніж думку громадянина, оскільки він думав, що його велич може бути зруйнована його ж підданими. І, боячись за себе, він просить друзів про таке: «Ви тільки збережіть мене неушкодженим від інтриг придворних і внутрішніх підступів, — небезпеку війни та боїв я буду зносити без страху». «Філіп серед війська був у більшій безпеці, аніж у театрі. Від руки ворогів він часто рятувався, а руки своїх уникнути не міг. І якщо ви пригадаєте скін інших царів, то нарахуєте загублених своїми підданими більше, аніж ворогами» (Курцій, книга IX, § 6).

Отже, з цієї причини царі, які будь-коли узурпували владу, намагалися в інтересах саме своєї безпеки переконувати, що вони ведуть свій рід від безсмертних богів. Очевидно, вони думали, що коли б тільки піддані і взагалі всі люди не дивилися на них як на рівних собі, а мали б їх за богів, то вони охоче дозволили б їм керувати собою і легко підкорилися їм. Так, Август переконав римлян, що він веде свій рід від Енея, якого вважали сином Венери, богом: «Він побажав, щоб його вшановували храмами і зображеннями у вигляді божества...» (Тацит, «Літопис», книга І [10]). Александр схотів, щоб йому поклонялися як синові Юпітера, правда, він це, здається, зробив навмисне, а не з гордощів, як вказує його відповідь на закид Єрмолая. «Було майже гідне сміху, — сказав він, — те, що Єрмолай вимагав від мене, щоб я відкинув Юпітера, оракул якого мене закликає. Хіба в моїй владі те, що боги віщують? Він (Юпітер) підніс мені ім’я сина; прийняття (зауважте добре) не суперечило б справам, які ми звершуємо. О, якби й індійці вірили, що я бог! Бо чутка допомагає війнам, і часто те, що вважали неправдивим, заступало місце істини» (Курцій, книга VIII, § 8).

Цими небагатьма словами він переконує простаків у явній вигадці і в той же час натякає на причину обману. Це зробив також і Клеон у своїй промові, в якій намагався переконати македонян погодитись із царем. Розповідаючи з подивом про славу Александра і перелічуючи його заслуги та надавши обманові вигляд істини, він переходить потім до пояснень вигоди цього погляду: «Перси, звичайно, не тільки благочесно, але й розумно пошановують царів своїх у числі богів. Адже величність є оплотом добробуту», — і, нарешті, робить висновок, що «сам він при вході царя до бенкетної зали впаде ниць. Це ж і інші повинні робити, і особливо обдаровані мудріс­тю» (дивись у тій же книзі VIII, § 5). Але македоняни були більш розважливі. І люди, за винятком хіба цілковитих варварів, не дозволяють так явно обманювати і перетворювати себе з підданих на непотрібних рабів. Але інші легше зуміли переконати [себе], що величність священна і заступає на землі місце Бога, що вона встановлюється Богом, а не за вибором і згодою людей, і що вона зберігається й захищається особливим промислом і за божественною допомогою. І подібним чином монархи для охорони свого панування вигадували й інше. Все це я пропущу і, щоб перейти до того, до чого я хочу [перейти], відзначу й розберу,

1 ... 63 64 65 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"