Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

до того, кому можна доручити виконувати свою роботу самотужки і без контролю — ось тоді світ розвивається! Прогрес нелегкий. Ми живемо у невтішні часи, коли людей навчають, що все має бути просто. Робота, що чогось вартує, ніколи не буде легкою. І чим вище просуваємося у масштабі відповідальності, тим важчою стає робота. Звісно, простота також існує. Кожна людина, яка працює, повинна мати достатньо дозвілля. Чоловік, що наполегливо працює, повинен мати зручне крісло, свій затишний камін, приємне оточення. Вони належать йому по праву. Але ніхто не заслуговує на послаблення, поки його робота не буде виконана. Деякий тип роботи безглуздо важкий. Вона може бути полегшена належним керівництвом. Кожен пристрій повинен працювати, щоб залишити людину вільною для людяної роботи. Тіла і кров не повинні нести тягар, який може нести сталь. Але навіть коли робиться найкраще, праця все ще залишається роботою, і будь-хто, хто вкладається у свою працю, відчує, що це робота.

І не може бути забагато вибору та зважання. Задане завдання може бути меншим, ніж очікувалося. Реальна робота людини — це не завжди те, що вона хотіла б робити. Реальна робота людини — те, що вона вирішила ро­бити. Просто тепер є більше чорної роботи, ніж буде в майбутньому; і доти, доки існуватиме чорна робота, хтось буде змушений її виконувати. Але немає жодних причин, чому людина має бути покарана, бо її робота є чорною. Існує одна річ, яку можна сказати про чорну роботу, і не можна сказати про велику кількість так званих більш відповідальних робіт, а саме: вони корисні, поважні і чесні.

Настала пора, коли важкість має бути виведена з процесу праці. Люди виступають не проти самої роботи, а проти елемента важкості. Мусимо ліквідувати важку роботу там, де її знаходимо. Ми ніколи не станемо цілком цивілізованими, поки не усунемо одноманітну механічну роботу зі щоденної праці. Винаходи роблять це певною мірою вже тепер. Нам удалося значно полегшити людям важку та занадто обтяжливу роботу, що витягувала з них силу, але, навіть полегшуючи важку працю, нам іще не вдалося усунути одноманітність. Іще одне поле діяльності, яке нас надихає — скасування одноманітності, і, намагаючись реалізувати це, ми, без сумніву, знайдемо й інші зміни, які доведеться впровадити в нашу систему.

Можливість працювати нині ширша, ніж будь-коли. Можливість прогресу ще більша. Це правда, що молодь, яка приходить до промисловості тепер, входить в іншу систему, відмінну від тієї, в якій розпочинала свою кар’є­ру молодь двадцять п’ять років тому. Система обтяжу­вала. Сьогодні в ній мен­ше запитань залишається на випадкову волю особи­стості. Сучасний працівник опиняється у складі організації, яка, можливо, залишає йому замало ініціативи. І все ж водночас неправдою є те, що «люди — це просто машини». Неправда, що можливість утрачається в організації. Якщо молодь позбудеться цих ідей і розглядатиме систему, то побачить, що те, що вважалося бар’єром, насправ­ді — допомога. Організація заводу не є засобом, щоб запобігати розширенню можливостей, але слугує для зменшення витрат і втрат через посередність.

Це не спосіб, який перешкоджає амбіційній, розумній людині робити все можливе, а спосіб запобігти тому, щоб людина, якій усе байдуже, виконувала роботу абияк. Тобто, коли лінь, безтурботність, марнотратність і від­сутність зацікавлення домінують, страждають усі. Завод не може процвітати, адже не може платити прожитковий мінімум. Коли організація робить необхідним, щоб байдужий клас працював краще, ніж зазвичай, це відбувається на їхню користь, для них це краще фізично, психологічно та фінансово. Яку зарплату ми платитимемо, якщо довіряємо великому байдужому класу виробництво життєво важливої продукції?

Якщо фабрична система, що привела посередність до вищого стандарту, працювала також і для того, щоби втриматися на нижчих стандартах, це була б дуже кепська си­стема. Але система, навіть ідеальна, повинна мати людей, здатних нею керувати. Жодна система не працює самотужки. І сучасна система потребує більше мізків для її експлуатації, ніж стара. Більше мізків потрібно тепер, ніж будь-коли раніше, хоча, можливо, вони не потрібні в тому ж місці, де були потрібні колись. Це так само, як сила: раніше кожна машина управлялася силою ніг; сила існувала безпосередньо в машині. Але тепер ми перемістили силу назад, зосередивши її в енергоблоці. Таким чином також зробили зайвим задіяння найвищих розумових здіб­ностей у кожній операції на фабриці. Кра­щі мізки опинилися в розумовому енергоблоці.

Кожне підприємство, що зростає, водночас створює і нові місця для обдарованих людей. Не може бути інакше. Це не означає, що нові відкриття відбуваються щодня і групами. Зовсім ні. Вони стаються лише після виснажливої роботи. Той, хто може витримати графік рутини і, як і раніше, живе і готовий до цього, нарешті знаходить ви­хід. Це не сенсаційний спалах, який хтось шукає у бізнесі, а надійність. Великі підприємства за необхідності просуваються повільно й обережно. Молодь із амбіціями має зазирати далеко у майбутнє й довго вичікувати, щоб ви­йшло щось путнє. Багато чого зміниться. Ми навчимося бути господарями, а не слугами природи. З усіма нашими фантастичними надбаннями ми все ще багато в чому залежимо від природних ресурсів і вважаємо, що їх замінити не можна. Ми копаємо вугілля та руду, вирубуємо дерева. Ми використовуємо копалини — і вони зникають; а дерево не можна виростити іноді і впродовж одного людського життя. Колись ми будемо отримувати тепло, яке більше не залежатимемо від вугілля, ми вже нині можемо створювати тепло з електрики, генерованою силою води. Ми покращимо цей метод. Коли хімія просунеться вперед, не сумніваюся, що винайдуть методику перетворення вирощених речей у речовини, які будуть міцнішими за метали, і ми навряд чи використовуватимемо бавовну. Можна виростити краще дерево, ніж те, що тепер росте. Дух справж­ньої служ­би створить його для нас. Тільки кожен із нас має сумлінно виконувати свою частину роботи. Усе можливо. «А віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого»[10]...

Примітки  

[1] Епоха грюндерства — період в економічному розвитку Німеччини й Австро-Угорщини в XIX ст. аж до економічної кризи 1873 року, коли Центральну Європу охопила індустріалізація.

[2] Джордж Болдвін Селден (1846—1922) — діяч початку автомобільної ери, винахідник, патентний юрист. 1895 року отримав у США патент на автомобіль. Власник компанії Selden Motor Vehicle Company, що випускала автомобілі в 1909—1912 рр. і вантажівки в 1913—1930 рр.

[3] Сінґ-Сінґ — в’язниця з максимально суворим режимом у місті Оссінінґ (штат Нью-Йорк), назва якої походить від індіанських слів «sint sinks» («камінь на камені»).

[4] Бушель — 35,239072 л.

[5] Паліатив — ліки чи якийсь інший засіб, що дає тимчасове полегшення хворому, але не виліковує недуги.

[6] Ad libitum (лат.) — вільно. Термін, який означає, що ліки чи їхні компоненти можна використовувати у будь-яких кількостях.

[7] Джон Берроуз (1837—1921) — американський