Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Такою була людина, яка на чолі війська виступила з Рима вісімнадцятого дня перед липневими календами (14 червня) 680 року і через Капенську браму рушила Аппієвим шляхом проти гладіаторів Спартака. Публій Варіній мав під своєю рукою шість тисяч легіонерів, тисячу велітів, шістсот пращників і триста вершників. Отже, загалом у нього було близько восьми тисяч молодих, дужих, добре озброєних бійців. Квестором у Публія Варінія був Гней Фурій, чоловік років тридцяти п'яти, сміливий і розумний, добре обізнаний з військовою справою, але надто схильний до пияцтва.

Швидким маршем Публій Варіній дійшов до Гайєти і став там табором. Він викликав до себе префекта кінноти Павла Гарденія Тібуртіна і наказав йому швидше пробратись аж за Капую, зібрати повні й докладні відомості про місце перебування повсталих, про їх кількість, озброєння і, якщо можливо, про їхні наміри. Молодий Тібуртін виконав доручення розумно і обачно. Він побував не тільки в Капуї, а і в Кумах, Байях, Путеолах, Геркуланумі, Неаполі і навіть у Помпеї та Ателлі. Скрізь він збирав потрібні відомості про повсталих гладіаторів — як у римських урядовців, так і у громадян і пастухів. Через чотири доби загін повернувся до табору Варінія на зовсім загнаних, знесилених конях. Він привіз важливі відомості про дії і поводження гладіаторів, а саме, що кількість бунтівників досягає вже десяти тисяч, що вони, озброєні і навчені римського строю, стоять табором біля Ноли, звідки чинять наскоки на околиці і не збираються, здається, виступати. Про міцність укріплень їхнього табору свідчило те, що вони не мають наміру рухатися з місця, а чекатимуть нападу римлян.

Діставши такі відомості, Варіній довго обмірковував, як йому краще повестися. Нарешті вирішив розділити своє військо і, наступаючи двома майже паралельними шляхами, напасти на табір гладіаторів одночасно з двох боків. Цим тактичним маневром він сподівався досягти цілковитої перемоги.

Варіній передав під командування квестора Гнея Фурія чотири когорти легіонерів, триста велітів, двісті пращників, сотню вершників і наказав йому рушати Аппієвим шляхом до Свесси, а потім звернути на Доміціїв шлях, який вів через Літери, Куми, Байї і Неаполь вздовж узбережжя до Суррента. В Байях Фурій мав зупинитися на сім діб, а потім виступити на Ателлу, де повинен був одержати нові накази Варінія. Сам Варіній вирішив, поки відбуватиметься перехід Фурія, піднятися вздовж ріки Ліріс до Інтерамни, там переправитися на Латинський шлях, що вів з Рима через Тускул, Норбу, Інтерамну, Теан і Алліфи до Беневента. Біля Алліфи Варіній з консульського Латинського шляху зверне на преторський, що обходить Кавдінське міжгір'я і веде до Кавдія. Тут Варіній мав намір вийти в тил гладіаторам, переднювати у схованці і, наказавши своєму квесторові Фурію вийти з Ателли, напасти на бунтівників. Коли ж гладіатори, побачивши свою кількісну перевагу над легіонерами Фурія, вийдуть на нього всім військом, тоді Варіній ударить у спину ворога і вщент розгромить його.

План воєнних дій, вироблений претором Публієм Варінієм, сам по собі був непоганий. Та успіх його був можливий тільки в тому разі, коли б гладіатори, не рухаючись, чекали римлян біля Ноли. А в цьому Варіній не сумнівався, бо вважав Спартака не людиною, а чимсь подібним до нечистої тварини.

Все вийшло якраз навпаки. Тільки-но Спартак довідався, що претор виступив проти нього і дійшов до Гайєти, як негайно вирушив. Доміцієвим шляхом до Літерна і дійшов туди за два швидких і дуже важких переходи.

Квестор Гней Фурій, пересуваючись у цей час тим же Доміцієвим шляхом і дійшовши вже до Тіферна, через своїх розвідників дізнався, що Спартак з усім своїм військом несподівано з'явився в Літерні і тепер перебуває на відстані денного переходу од нього.

Коли б Гней Фурій був звичайним солдатом, він вийшов би один на один проти гладіаторів. Але як воєначальник загону, зв'язаний наказом, він не зважився на бій з набагато дужчим противником, перемога над яким була малоймовірною. Відступати, навіть з обережності, йому здавалося ганебним, тим більше, що по дорозі до Лація Спартак легко міг би його наздогнати і розгромити. Тому він вирішив звернути з консульського шляху ліворуч, піднятися до Кал і звідти за кілька годин дістатися до Капуї. Там його дві тисячі вісімсот бійців разом з посиленим гарнізоном цього міста могли б чинити значний опір гладіаторам.

Коли б Спартак рушив на Лацій, то Гней Фурій мав би час зв'язатися з Варінієм, з'єднатися з ним, разом напасти на бунтівників з тилу і завдати їм поразки. А коли б Спартак повернувся назад, Фурій устиг би виконати попередній наказ, вернувшись Доміцієвим шляхом або від Капуї, преторським шляхом і призначеного дня бути в Ателлі.

Ці мудрі міркування і ще більш мудре рішення свідчили про розум і воєнні здібності Фурія. Так зробив би на його місці, мабуть, і сам Помпей Великий.

Тому Фурій звелів за дві години до світанку зняти табір і в глибокій тиші, додержуючи повного порядку, вирушив до Кал. Перед цим він вислав по консульському шляху трьох розвідників, переодягнутих місцевими хліборобами; на свій страх і риск вони повинні були дати ворогові фальшиві відомості про загін Гнея Фурія, твердячи, що він відступив до Гайєти, тобто повернув назад.

Але Спартак, дізнавшись від своїх розвідників, що у Тіферні стала табором одна частина ворожого війська, відразу зрозумів, яку помилку допустив претор Варіній, розділивши військо з метою затиснути гладіаторів у кліщі. Він повністю розгадав задум і маневри противника і з гостротою думки, властивою тільки великим умам, одразу збагнув, що йому слід вклинитися між обома частинами ворожого війська і з блискавичною швидкістю розбити їх одну за одною.

Слід відзначити, що однією з найкращих рис Спартака як полководця, виявлених ним у цій славетній для нього війні, була швидкість, з якою він міркував, розраховував, передбачав, відгадував, а також здійснював прийняті рішення.

Своїм обдарованням Спартак багато в чому був схожий на Наполеона. Він вивчав, схвалював і переносив у своє військо бойовий порядок і дисципліну римлян, але не запозичав в їхніх полководців педантичності, яка забороняла ухилятися від певних усталених правил, норм, звичаїв. Пристосовуючи свої задуми, маневри до місцевості, обставин і позицій противника, він розробив і почав застосовувати найпростішу і водночас найлогічнішу та найвигіднішу тактику — тактику швидкості, запроваджену Гаєм Марієм. Пізніше ця тактика принесла Юлієві Цезарю владу над усім світом. Великі переможні битви поставили Спартака поряд з найславетнішими полководцями античності1. Так завжди він перемагав не тільки завдяки мужності й силі своїх воїнів, а й завдяки швидкості своїх