Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Саме дисципліна, мов кільчастий залізний панцир, становить основу незламної міці римських легіонерів. Римляни досі були непереможними не тому, що вони міцніші й хоробріші від усіх вояк на світі. Є народи, які не поступаються їм ні силою, ні мужністю. Але не було ще на світі дисциплінованішого війська, ніж римське. Тому римляни і досі перемагають усіх своїх ворогів.

Не допоможе вам незвичайна сила ваших рук, нестримна відвага, якщо разом з бойовим строєм ви не переймете у римлян і не будете додержувати також їхньої дисципліни.

І коли хочете, щоб я лишався вашим вождем, то я вимагаю від вас бути слухняними, тверезими, стриманими, бо сила війська полягає саме в цьому.

Хай кожен заприсягнеться мені своїми богами, своєю честю, що не вчинить найменшої сваволі проти дисципліни.

Якщо ми хочемо перемогти, то треба, щоб і я мав силу відрубати, — як то зробив консул Манлій Торкват з своїм сином, — голову найдорожчому з моїх друзів, коли він хоч трохи завинить проти встановлених нами законів. Треба, щоб ви поводилися так, як ті легіонери, про яких з подивом розповідає історія: стати табором біля яблуні і, знявши свої намети, залишити на ній ту саму кількість яблук, що була напередодні.

Тільки при цій умові ми будемо гідними жаданої свободи і зможемо перемогти найсильніше й найзвитяжніше в світі римське військо!

Під час цієї полум'яної промови Спартака схвальний гомін перебігав шеренгами гладіаторів, зачарованих суворою, але щирою і пристрасною красномовністю свого вождя. А коли Спартак кінчив говорити, вони одностайним криком, гучними оплесками схвалили його промову.

Потім Спартак вивів своє військо з Ноли і наказав стати табором на одному з сусідніх горбів. Для охорони міста було залишено дві когорти, які щодня змінювалися. В місті гладіатори забрали багато зброї, панцирів, щитів і зробили в таборі великий склад. Звідси видавали зброю рабам і гладіаторам, які щодня ставали під прапор повстання., Біля Ноли Спартак перебував понад два місяці, безнастанно навчаючи своїх бійців, кількість яких усе зростала і швидко досягла восьми тисяч. Тепер з них уже було створено два легіони. Порядок і дисципліна, встановлені доблесним фракійцем у війську, дивували мешканців Кампаньї. Тепер їхній власності і життю вже не загрожувала небезпека.

А тим часом у Римі було вирішено вирядити проти повсталих рабів і гладіаторів претора Публія Варінія з легіоном воїнів. Більшість з них були добровольці і молоді новобранці, бо ветеранів і випробуваних у боях легіонерів послали проти Серторія та Мітрідата.

За кілька днів перед тим, як Публій Варіній вирушив проти гладіаторів на чолі шести тисяч піших легіонерів і загону вершників у триста списів, надвечір з Епіцінійського лісу, недалеко від Аппієвого шляху, вийшло понад дві тисячі чоловік. Вони були озброєні різного роду сільськими знаряддями — лопатами, вилами, сокирами, серпами, а більшість — просто загостреними кілками, і лише окремі з них мали списи та мечі.

Це були дві тисячі гладіаторів, які повтікали з гладіаторських шкіл Акціана, Юлія Рабеція та інших римських ланіст. Вони зібралися тут на заклик Крікса, під командуванням якого і просувалися тепер у напрямі до Везувію на з'єднання з легіонами Спартака.

Вранці 15 лютого цього року, коли Метробій викрив консулам Котті і Лукуллові змову гладіаторів, Крікс обходив школи, попереджаючи товаришів про те, що сталося, і радячи додержувати спокою, аби відвести очі ворога. Але трапилося так, що в одній із шкіл галла схопили і відправили до Мамертінської в'язниці. Там його тримали понад два місяці, били батогами, і хоча він перед міським претором твердо заперечував свою участь у змові Спартака, його, мабуть, засудили б до розп'яття. Але гладіатори палко і настійно прохали своїх ланіст, а ті через клопотання Цетега, Лентула, Юлія Цезаря і Катіліни домоглися нарешті його звільнення.

Вийшовши з тюрми, Крікс зрозумів, що за ним, за школами, за кожним кроком гладіаторів пильно стежать. Тому він вирішив прикинутися байдужим, ніби нічого не знає й не відає. Таким чином він хотів коли не знищити, то хоч зменшити підозру ланіст і урядовців.

От чому, незважаючи на всі заклики Спартака, бідолашний галл мусив затамувати поривання і гнів, що клекотали в його серці, і не міг ні сам піти, ні послати хоча б одну маніпулу гладіаторів на Везувій.

І тільки після численних хитрощів, намагань і справжніх небезпек, аж через чотири місяці після початку повстання і після двох перемог його товаришів над римлянами, Кріксові нарешті пощастило втекти з Рима. Він пробрався до Епіцінійського лісу, будучи певним, що коли не всіх, з ким умовився, то багатьох він тут зустріне.

Так воно і сталося. Через два дні таємного перебування у хащах цього лісу галл зміг вирушити до Везувію і за чотири дні і чотири ночі важкого походу прибув туди на чолі двадцяти маніпул бійців.

Неможливо описати радість з приводу їхньої появи в таборі біля Ноли. Спартак по-братерськи зустрів Крікса, якого любив більше від усіх своїх товаришів по недолі.

Дві тисячі гладіаторів, яких привів Крікс, було негайно озброєно і рівномірно розподілено по двох легіонах, з яких першим командував Еномай, а на чолі другого був поставлений Крікс. А Спартак, під одностайні вигуки гладіаторів, знову був проголошений верховним вождем усього війська.

Через два дні після прибуття Крікса розвідники донесли Спартакові, що Аппієвим шляхом іде проти нього швидким маршем претор Публій Варіній. Вождь гладіаторів наказав своєму війську тихо зняти табір і вночі швидко вирушити ворогові назустріч.

Розділ XIII

ВІД КАЗІЛІНСЬКОЇ ДО АКВІНСЬКОЇ БИТВИ

Публію Варінію було сорок п'ять років. Плебей за походженням, сильний тілом, похмурий та гордий вдачею, він поєднував у собі найкращі риси римського воїна. Невибагливий до їжі і питва, стриманий у почуттях, звиклий до спеки й морозу, до всіляких труднощів похідного життя, мовчазний і невсипущий, він був також надзвичайно хоробрий. Якби при цих цінних якостях Варіній був розумніший, набув ширшу і глибшу освіту, ніж ті скупі й поверхові знання, які він мав, то у нього було б усе необхідне, щоб стати консулом, полководцем, тріумфатором. Але Публій Варіній не відзначався великим розумом, рівним його доблесті, і за двадцять вісім років бойової служби досяг лише звання претора. Це звання було дане йому з поваги до його непохитності й мужності у всіх випробуваннях і за глибоку обізнаність з