Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

Вигляд у Альфонсо був жалюгідний. Очі від страху полізли на лоба, зуби дрібно цокотіли. Шморгаючи широким носом і заїкаючись, Альфонсо став розповідати:

— Стою на вахті… Тільки-но перекинув ампольєти, як у вічі вдарило якесь страхітливе світло… Я так і обімлів… Дивлюся — багатоголовий дракон!.. З крилами!.. — матрос перехрестився.

—Іржавий якір тобі в бік! — вилаявся капітан. — Ти, мабуть, заснув, і тобі приснилося!

— Це я спав?! — вдарив себе в груди Альфонсо. — Клянусь усіма святими, очей не стулив!

«Який дракон? — щиро дивувався Федя. — Я тут, на палубі, вже з годину і нічого такого не бачив. Вигадує Альфонсо… Але чому він так страшно кричав, що його настрахало?»

Тим часом Альфонсо, трохи оговтавшись від переляку, розповідав морякам, що оточили його:

— Морський дракон накинувся на мене. Я вихопив шаблюку і хотів відрубати йому голову, та він тут же викинув з пащі здоровенний клубок вогню. Коли б я не відскочив, зостався б від мене один попілець…

Слабкий ліхтар ледве освітлював настрахані обличчя. Розповідь про морського дракона не в жарт схвилювала матросів. Альфонсо ж, відчуваючи себе героєм події, усе говорив і говорив. Фантазія його працювала нестримно, і пригода з драконом обростала все новими й новими приголомшливими подробицями. Спершу в чудовиська було нібито дві голови, потім стало три… п'ять… З такою ж дивовижною швидкістю зростав і розмах крил. Нарешті Альфонсо дійшов до того, що став запевняти, ніби дракон схопив його своєю пазуристою лапою, обпік гарячим подихом, але він устиг ударити шаблюкою по одній з десяти голів чудовиська…

— Це, мабуть, такий дракон, як той, про якого розповідав боцман, — зауважив хтось.

Гуго потихеньку відійшов убік і проскочив у свою каюту. Федя непомітно подався за ним.

— Дракон? — почув Кудряш бурмотіння алхіміка. — Добре! Буде вам дракон, — і Гуго зловтішно хіхікнув.

«Що він надумав?» — промайнуло в Кудряша. Він припав до щілини в дверях, за якими на засув зачинився Гуго.

Хвилину, другу алхімік стояв, роздумуючи, а потім пробурмотів:

— Чи варто це робити? Може, не треба? Ні,— зітхнув він, — так буде надійніше…

Федя отетерів. Гуго схопив сокиру і одним ударом вибив раму. Потім став поквапливо жбурляти у вікно колби, мензурки. За ними полетіли в море жаровня, лійки, казан, мідний таз… Не пожалів Гуго і біблії в шкіряній оправі з великими срібними застібками. Секунду повагавшись, він став бити посуд, лишивши від нього купу скалок. Та й на цьому він не зупинився: сокирою потрощив крісло, стіл, скриню, зірвав із стіни і подер на шмаття карти зоряного неба.

Кудряш не вірив своїм очам. Нащо він це робить? Збожеволів, чи що?

Засапавшись, Гуго спинився, перевів подих і промимрив задоволено:

— Чудово… Все має прекрасний вигляд.

Алхімік зірвав з голови капелюха і викинув у вікно, пошматував на собі плащ. Бухнувшись на підлогу, він став качатися від стінки до стінки, а потім підвівся і подряпав собі щоки та, зціпивши зуби, кілька разів навідліг ударив себе кулаком по обличчю, його старання дали наслідки. Праве око підпухло, під лівим з'явився здоровенний синець. По відвислих зморшкуватих щоках Гуго текли рясні сльози… Вигляд він мав жахливий. На якусь мить Феді навіть стало по-справжньому жаль алхіміка.

— Та-ак, — протяг Гуго, — тепер я їх обкручу круг пальця. На мою вудочку ще й не такі попадались, як Дієго…

Несподівано алхімік розігнався і, виставивши голову, вдарився об стінку каюти. На голому, як коліно, черепі миттю набігло дві гулі. Гуго помацав їх рукою.

— Здається, трохи перестарався, — поморщився він. — Ну, та нічого… Тепер можна й на палубу. — Відкашлявшись, він відчайдушно закричав: — Рятуйте! Рятуйте! До мене! Допоможіть! — і, відчинивши двері, притьмом вибіг з каюти.

Федя ледве встиг відскочити вбік. На щастя, в темряві Гуго не помітив його.

— Ряту-уйте! Допоможіть! — вибігши на палубу, не переставав кричати алхімік.

Він спіткнувся і впав, як підкошений. Увага всіх миттю переключилась на Гуго.

З наказу Дієго його підняли і посадили на барило. Вигляд Гуго вразив матросів.

— Що сталося? — не приховуючи хвилювання, спитав капітан.

— Води-и… води-и… — ледве чутно пролепетав алхімік.

Хтось простяг мідний коряк з водою. Тремтячими руками Гуго взяв коряк і, цокочучи зубами, жадібно випив.

— Хто тебе так розмалював?! — ахнув боцман.

Федя з неприхованою цікавістю спостерігав, що буде далі, яку чергову підлоту вчинить Гуго.

Кілька секунд алхімік мовчав. Він сидів похнюплений із заплющеними очима і тільки зрідка стогнав. Випивши ще води, немовби з останніх сил, уривчасто став розповідати:

— Вночі… я не спав… ох, як болить… — потер він правий бік. — Нарешті скінчив роботу… Перший зливок… золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, во-ди-и… Голова закрутилась…

— Що ж трапилось? Кажи швидше! — почулося з різних боків.

— Що ви причепились до людини? — почувся співчутливий голос Педро. — Хіба не бачите, в якому він стані?

Тихіше, не галасуйте мов навіжені! — прикрикнув Дієго. — Говори далі, Гуго.

Тільки-но я зібрався… до вас із зливком… і тут… ох-ох-ох…

— Де зливок, де? — подався наперед Дієго. Кажи мерщій, не муч!

Гуго знову опустив голову, став валитися на бік.

— йому погано! Він знепритомнів! — підтримуючи алхіміка, вигукнув Педро.

Капітан повернувся до боцмана. — Хуане, дай йому мадери, хай оклики.

Боцман розвів