Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"

Індіянин дивився на непроханого гостя й чекав. Орнандо теж чекав. Дві рушниці були ладні кожної миті випустити кулі. Тільки ніч і зорі на байдужому небі мовчазно стежили за цим поєдинком.

Орнандо скосив очі на ранчо й побачив біля вогнища білих людей. Це, безперечно, були іноземці. Щоб не стати жертвою безглуздої випадковості, Орнандо блискавично впав на землю і неголосно закричав:

— Хай умре тиран!

— Воля й життя! — відгукнувся умовним гаслом Тумаяуа.

Тумаяуа й Орнандо підвелися з землі і наблизились до багаття. Неясне світло вогнища осяяло дві такі несхожі зовні постаті: майже голого темно-брунатного індіянина і зодягненого в сірий костюм креола. Нервове тремтіння ще відчувалося в голосі Орнандо, коли він промовив:

— Привіт, Тумаяуа.

— Добридень, Орнандо!

І вони обнялися, обнялися так міцно, як можуть обнятися лише великі друзі і справжні воїни.

Їх оточили мандрівники.

Побачивши Крутояра, Орнандо обережно відступив назад і, ніби впізнаючи в ньому когось далекого й знайомого, спитав:

— Ви… ви хто?

— Ми — радянські мандрівники, сеньйоре.

В очах молодого повстанця спалахнула радість. Але він стримав перший порив і промовив ввічливо:

— До вас я мав би звернутися з іншим привітанням, сеньйоре, але в наші суворі часи доводиться забувати про вимоги етикету.

— Запевняю вас, — відповів йому з почуттям щиросердої прихильності Крутояр, — що в цих словах я находжу не менше втіхи, ніж ви і ваші мужні вільнолюбні друзі.

— Звідки ви знаєте про моїх друзів?

— Я знаю, що в цій країні всі чесні люди — друзі свободи. — Крутояр ступив крок до креола й потиснув йому руку. — Вітаю вас щиро!

— Я не сам, — сказав Орнандо. — Мої товариші залишились у лісі, а я пішов на розвідку. Зачекайте, я зараз покличу їх.

Через кілька хвилин він повернувся в супроводі Мігеля Россаріо. Брати на знак привітання вклонилися. Мігель підійшов до Крутояра й промовив:

— Я чув про вас, сеньйоре професор. Ви і ваші друзі поставили перед собою благородну мету. В нашій країні чесні люди завжди допоможуть і підтримають вас.

У багаття підкинули гілля, і вогонь, ніби зрадівши появі гостей, запалахкотів на повну силу. Рожевий відблиск упав на стовбури дерев, що оточували ранчо.

Орнандо відвів Тумаяуа вбік і став розпитувати про свою сестру. Вислухавши сумну розповідь про смерть сеньйори Ернестіни, молодий креол в глибокій зажурі опустив голову.

Індіянин поклав йому на плече руку, з дружньою теплотою сказав:

— Не сумуй, друже. Ти завжди вчив мене бути мужнім. Краще вислухай мене. Я ніс у селище Курумба до одноокого Артуро наказ сеньйори Ернестіни. Перед смертю вона покликала мене до себе в каюту і звеліла запам’ятати такі слова: “Вільні люди мають запалити вогонь на вершині Комо в ніч святого духа Кахуньї”.

— В ніч святого духа Кахуньї, —монотонним голосом повторив за ним Орнандо. І враз підняв голову. — В ніч святого духа?.. Що ти говориш? Пригадай краще, Тумаяуа. Ніч святого духа через два дні. Може, ти помиляєшся?

— Тумаяуа пам’ятає слова сеньйори Ернестіни.

— Тоді ми будь-що повинні негайно повідомити людей в селищі Курумба, щоб вони піднялись на гору Комо.

Тумаяуа тільки безпорадно знизав плечима. Він нічим не міг зарадити справі. Якщо треба, він хоч зараз піде сам через сельву до Курумба.

Орнандо важко зітхнув. Одному йти не можна. Сельва надто жорстока. Загубивши своє життя, він цим не допоможе друзям.

А звістку треба передати якомога швидше. Від неї залежатиме доля республіки, доля мільйонів людей. За наказом єдиного емігрантського центру всі сили опору в стрімкому пориві мали піднятися проти диктатури Батіса: військові гарнізони приморських міст, робітники нафтових розробок, озброєні групи мешканців сельви. Загонові доктора Коельо належало виконати найважчу місію — оволодівши стратегічними пунктами Гвіанського нагір’я, паралізувати тут значні сили поліції й жандармерії і не дати їм змоги розпалити антинародну війну — своєрідну тропічну Вандею.

— З першими ж променями сонця ми понесемо сигнал в Курумба, — твердо мовив Орнандо. — А ти, Тумаяуа, підеш з росіянами.

Він наблизився до Крутояра. Професор, згорбившись, куняв біля вогню.

— Я потурбую сеньйора, — сідаючи до багаття, сказав Орнандо з властивою йому ґречністю. — Одне запитання.

— Прошу, дорогий друже, — сонно, ледь підводячи повіки, озвався Крутояр.

— Ми знаємо, що ви розшукуєте Ван-Саунгейнлера. Яким маршрутом думаєте ви йти далі?

— Про це я хотів би спитати вас, лицарю сельви, — посміхнувся доброю усмішкою професор, мимоволі милуючись гордовитим профілем креола. — Нам тільки відомо, що є таємнича гора Комо. На картах цивілізованих країн вона ще не позначена, про неї не чули ні академіки, ні географи, ні президенти. Радіограма голландця…

— Вибачте, сеньйоре, радіограми ми не приймали.

— Милий мій Орнандо, біля гори Комо вчинено якусь тяжку трагедію. Серце підказує мені, що там ми зустрінемо й мужнього голландця.

На довгастому обличчі креола проступив скромний, загадковий усміх.

— Я не знаю, про яку трагедію повідомив у своїй радіограмі голландець. Сельва тих районів безлюдна й дика. У нас немає там ні своїх постів, ні друзів. Але скоро… дуже скоро, професоре, гора Комо принесе республіці радісну звістку.

— Ви певні, любий хлопче? — пожвавішав Крутояр.

— Ми самі… — юнак запнувся на слові, почервонів, — пробачте, сеньйоре, скоро ви про все дізнаєтесь.

— Я вірю вам, Орнандо. Робіть своє діло. — До них підійшов Мігель Россаріо, і професор шанобливо припросив його до вогню. — У нас, як бачите, остання нарада перед походом…

Він не договорив фрази. Рушничний постріл розітнувся між деревами, немов удар грому. В наступну мить ватага