Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жорстокість породжує жорстокість, сеньйоре президент. На убивство відповідають убивствами. Не спокушайте людського терпіння. Всьому є край.
Ви, певно, краще за мене знаєте історію вашої республіки, історію вашого континенту. Але я все ж таки нагадаю вам, що це була грізна історія і що більшість її сторінок написана кров’ю. Пам’ятаєте повстання індіян у Гран-Пахональї? Мужній Тасулінчі підняв тоді всі племена по річці Укаялі й рушив од верхів’я до гирла, чинячи жорстоку помсту за знущання, яких зазнавали мешканці цих районів від білих гасієндадо. Протягом двохсот кілометрів більшість гасієндадо була знищена, і тільки небагатьом кровопивцям вдалось утекти в міста під охорону поліції і війська.
Я б не хотів, сеньйоре президент, щоб жорстокість недалекоглядних і бездушних людей примусила вітер історії перегорнути назад оті криваві сторінки.
Колись, під час нашого першого знайомства в Лондоні, ви говорили мені, що збираєтесь присвятити все своє життя боротьбі за оновлення вашої країни. Це було одразу ж після розгрому нацистської тиранії. Вас, як і мене, запалювали гуманні ідеї прогресу. Але за роки, що минули відтоді, ви навчилися інакше дивитися на світ. Ваші ідеали тепер підкріплені зброєю, ваша зброя служить найгіршим ідеалам.
То чому ж, спитаєте ви, я пишу цього листа? Невже не досить для мене доказів безповоротності в зміні вашої політики і вашого мислення?
Старий ідеаліст і старий мрійник, я не втратив віри в людей. Так, я вірю, що за найгірших умов десь в глибині душі ви все ж таки залишилися колишнім майором Баті-сом, колишнім волонтером і солдатом антинацистської коаліції. Я хочу сподіватися, що у вашім серці ще збереглися спогади про минуле. З об’єктивністю, гідною цивілізованої людини, ви мусите озирнутися на пройдений шлях і засудити помилки, вчинені вами особисто і вашою адміністрацією.
Залишаюся з любов’ю до вашої землі Доктор ВАН-САУНГЕЙНЛЕР. Гасієнда на Вентуарі”Тиша. Мовчання. Синюваті пелюстки вогню нагинають до землі свої кволі спинки. Пітьма чорною стіною зводиться навколо. Бунч бере з професорових рук листа, пробігає очима по незрозумілих, написаних іспанською мовою, рядках, гірко похитує головою. Лист! Ні, не лист! Справжнє послання, справжній маніфест протесту й боротьби, під яким підписався б перший-ліпший чесний громадянин світу і під яким вони, радянські люди, звичайно, вже давно поставили свої підписи.
Але що ж далі? Тепер немає сумніву, що вони йдуть по сліду “сміливого голландця”, він десь близько, він поруч, у цій сельві, за стінами цього дому. Ховається від переслідування, бореться з поліцією кривавого диктатора.
— А може, Ван-Саунгейнлер вбитий? — міркує вголос Бунч, все ще тримаючи в руках товстий зшиток.
— Можливо, — погоджується Крутояр.
— Із радіовідозвою звернулися до світу його друзі, а не він?
— Гадати важко, Кириле Трохимовичу. У всякому разі, наукова таємниця повертається до нас своєю зловісною політичною стороною. Відступати пізно. Радіограма сповістила світ про злочин геноциду, тобто про масове винищення людей за расовими ознаками. Не думаю, щоб це стосувалося стародавньої історії. Древня стежка інків сплелася з кривавими дорогами сучасності.
— Значить, ми, Василю Івановичу, вже не стільки шукаємо голландця, скільки прагнемо розкрити трагедію країни?
— Все разом, Кириле Трохимовичу. І голландець, і древні інки, і трагедія країни. За все ми тепер відповідаємо, все мусимо взнати і побачити на власні очі. Доки в наших руках право, доки ми в змозі йти наміченим шляхом, ми будемо йти.
Крутояр втомлено прикрив повіки. Тепла, заколисуюча пітьма огорнула його тіло. “Ми будемо йти… Пізно відступати…” Голова його важко впала на груди, все тіло обм’якло, нахилилося до вогню.
І раптом щось ніби штовхнуло професора зсередини.
Напад? Атака?
Втомлені очі оббігли галявину. В ту ж мить Крутояр побачив Тумаяуа. Індіянин, що стояв досі на чатах, зірвав з плеча рушницю і, пригнувшись, побіг у пітьму.
“ХАЙ УМРЕ ТИРАНІ”Нелегко пробиратися через сельву великому загонові. Та уявіть собі на мить долю двох сміливців, які зважилися кинути виклик жорстоким нетрям. Вони йдуть безкрайнім зеленим океаном, кожної хвилини сподіваючись нападу, кожної миті готові до двобою не на життя, а на смерть. Вони йдуть, втративши лік часу, обминаючи грузькі болота, колючі непролазні чагарі.
Орнандо та Мігель Россаріо пробиралися сельвою до селища Курумба, де сподівались зустріти таємничого посланця від закордонного революційного центру. Їхні мандри затягнулись. У селищі арекуна вони дізналися про білих людей, яких на світанку повів до Курумба сам вождь Палехо. Індіяни розповіли їм також про те, що пізніше в селище вдерлись воїни апіака на чолі з Ганкауром. Ганкаур переслідував білих сеньйорів. Орнандо й Мігель Россаріо одразу зрозуміли, що над загоном професора Крутояра нависла смертельна небезпека. Молоді люди помчали на конях услід за переслідувачами, маючи намір бодай чимось допомогти мандрівникам. Але їхнє втручання виявилося зайвим. Ганкаур з невідомих причин припинив гонитву і з півдороги повернувся в сельву, щез безслідно.
Тепер шлях до селища Курумба був вільний. Посланці Коельо, промайнувши рівнину, залишили в умовленому місці коней, перев’ючили на себе все, що треба для дороги, і рушили лісовими нетрями.
Друга ніч застала їх в пущі. Орнандо, присвічуючи невеличким ліхтариком, вів своїх друзів йому одному відомою стежкою.
Опівночі маленький загін дістався до самотнього ранчо Орнандо, побачивши між деревами відблиски багаття, наказав Мігелю Россаріо зачекати його.
— Якщо це поліція сеньйора Олів’єро, доведеться йти далі, — сказав він пошепки. — Зараз я все розвідаю.
Він підкрався до загорожі, пильно оглянув двір. В цю мить зрадливий тріск гілки під його ногою насторожив індіянина-вартового. Той, тримаючи напоготові рушницю, ступив йому назустріч.
Тепер Тумаяуа й Орнандо дивились і не впізнавали один одного.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік», після закриття браузера.