Читати книгу - "Еринії"

Фамулус відчинив двері, засвітив світло, кивнув Попельському на одне із трьох крісел у почекальні, а тоді зачинив двері й вийшов. Перш ніж поліцейський устиг добре роздивитися невелике приміщення, перш ніж устиг сісти й переглянути різні газети й журнали, відчинилися двері кабінету, і в них з’явився меценас Людвік Махль.

― Добридень, пане меценасе, ― привітався Попельський. ― Перепрошую за мій несподіваний прихід, але це невідкладна справа. Йдеться про вашого колишнього пожильця, Тадеуша Шалаховського.

― Ну, нарешті! ― засопів Махль. ― А я вже думав, що до мене ніхто не прийде в справі цього негідника! Будь ласка, проходьте.

Вони опинилися у вишуканому кабінеті, де стояв великий письмовий стіл, книжкова шафа, столик і два крісла. Усі ці меблі становили комплект, на що вказували не лише ідентичні інкрустації, але й однакові ніжки у вигляді лев’ячих лап. На книжковій шафі стояло погруддя Цицерона, а на стінах висіли дипломи, що свідчили про різні меценасові заслуги.

Їхній власник, огрядний чоловік, років п’ятдесяти з гаком, важко сів за столом. Темні синці під очима вказували на те, що Махль страждає від безсоння. Він був одягнений у тужурку, білу сорочку, темні, смугасті брюки й шкіряні пантофлі. Жирне підборіддя почасти прикривала блакитна шийна хустка.

― Прошу, сідайте. ― Він кивнув комісарові на крісло й іронічно похитав головою. ― Ну, ну… Не дуже швидко реагує наша рідна поліція на звернення громадян. Від мого дзвінка минуло багато днів…

― А із чим саме ви зверталися, пане меценасе?

― Як це ― із чим? ― обурився Махль. ― Адже ви прийшли до мене в справі Шалаховського?

― Чи можу я, пане меценасе, ― Попельський відчув, що пісок в очах почав пекти дедалі сильніше, ― поставити вам декілька запитань?

― Так, будь ласка. ― Махль відповів за кілька хвилин, протягом яких він читав максиму на візитці Попельського. Раптом посміхнувся. ― Але… Перш ніж ви почнете… Хто це сказав? «Що дивного в тім, що вмирає людина, ціле життя якої ― ніщо інше, як дорога до смерті?». Хто це?

― Сенека.

― Смерть вас не вражає?

― Смерть ― це моя буденність.

Адвокат зручно вмостився за столом і зацікавлено глянув на Попельського.

― Поліцейський-філолог? Латину знаєте з гімназії чи з університету?

― І те, й інше. Окрім філології я студіював математику. Ми можемо поговорити про справу?

― Коли скрізь з’явилися оголошення з портретом розшукуваного злочинця, ― Махль зосередився на розмові й старанно добирав слова, ― я негайно зателефонував до поліції. Заявив, що в підозрюваному з портрета я впізнав Тадеуша Шалаховського, дрібного чиновника, який проживає в моєму будинку, у комірчині на подвір’ї. Черговий зареєстрував звернення, чемно подякував і поклав трубку. Обурившись такою поведінкою, я подзвонив удруге, щоб прискорити дії поліції. Проте черговий, так само чемно, як і першого разу, повідомив мені, що сьогодні він уже отримав кільканадцять таких звернень, і що всі вони будуть перевірятися по черзі. Наскільки я зрозумів, саме надійшла моя? Хіба ви тут не в цій справі?

― Я прийшов до вас у справі Шалаховського. ― Попельський подивився в порожні очі Цицерона. ― Про підозрюваного мені стало відомо з інших джерел, а не завдяки тому, що ви його впізнали. Будь ласка, розкажіть мені все, що вам відомо про Тадеуша Шалаховського та його сина Анджея.

― Боже мій. ― Махль провів долонею по залишках волосся. ― Про них я знаю небагато, зате про дев’яносторічного зараз пана Клеменса Шалаховського, гаданого батька Тадеуша, мені відомо чимало… Вас це цікавить?

― Мене цікавить усе, що пов’язане із цією родиною. А найбільше ― слова «гаданий батько»…

― Тоді б вам довелося просидіти тут цілий день… Я мушу випити кави, щоб мої resumees[67] були змістовними й короткими. Мироне! ― погукав він і смикнув за мотузок великого дзвоника, а коли за мить у дверях з’явилася голова камердинера, наказав: «Мироне, подайте нам сюди каву! І перекажіть, будь ласка, пані, що я раджу їй, нарешті, відпочити».

― Так, пане меценасе, ― відказав лакей і зник у просторому передпокої, звідки продовжувало долинати веселе галасування нічних гуляк.

Адвокат сидів мовчки й прислухався. Ці радісні вигуки без сумніву викликали в нього занепокоєння. Протер окуляри й глянув на Попельського почервонілими очима, що ледь помітно сльозилися.

― Прошу пробачення, комісаре, за ці крики. Учора мій наймолодший брат, Міхал, приїхав зі своєю жінкою з-за кордону. Вони разом з моєю дружиною розважалися на дансингу у Варшаві. ― Він смутно посміхнувся. ― Я не міг їх супроводжувати. Окрім того, я не люблю танців. Мені відомі кращі ліки від безсоння, аніж безглузді посмикування в такт lambeth-walk[68].

― Ad rem[69], пане меценасе. Будь ласка.

― Отже, старий Шалаховський… ―