Читати книгу - "Захребетник"

— Тут і зараз!

— Згоден!

Як правило, дуелянти знаходили значно придатніше місце для вирішення питань честі, ніж повна-повнісінька таверна. Але ніхто й не подумав вийти із «Замурзаного Фріца». Секунданти знайшлися одразу, добре, що тут бенкетували товариші по службі обох забіяк.

— За правом ображеної сторони ви можете вибрати зброю.

— Палаші, — заявив гумаймейстер, буравлячи супротивника важким поглядом із-під брів, схожих на жмутки бурого моху.

— Ви володієте палашем, герр штабс-гефрайтер?

— Безперечно!

— Зброю вибрано.

Шум і дзенькіт келихів стихли. Усі затамували подих і спостерігали за стрімким розвитком подій.

— Попрошу ваші фехтувальні сертифікати, добродії. Правила вам відомі. Відповідно до дуельного кодексу, кожний передає сертифікат секундантові супротивника. Першим оголошується еталонний рівень кривдника, другим — ображеного. Готові?

— Так!

— До бар’єра!

Дуелянти одночасно витягли з пазухи тоненькі книжчини, в оправі з жовтої шкіри та оздоблені тисненням. Мить — і книжчини опинились у секундантів. Літній гумайєн-обершутце, секундант катапультиста, першим розгорнув книжечку гусара.

— Палаш: один і сім, — оголосив він.

Гусар обдарував суперника гордовитою посмішкою.

Юний обер-фенріх, що зголосився бути секундантом штабс-гефрайтера, довго перегортав катапультистову книжчину, шукаючи потрібної сторінки. А коли нарешті знайшов — судомно ковтнув, смикнувши кадиком, перш ніж оголосити високим, дівочим голоском:

— Палаш: два і один еталона.

Усмішка на гусаровім обличчі зблякла.

— Отже, оголошую результат дуелі. Перемогу одержав барон фон Шварценкопф, гумаймейстер першої окремої батареї важких катапульт. Ви задоволені, добродії?

— Так.

— Так.

Гусар повільно, немов постарівши років на двадцять, підвівся, кинув на стіл жменю монет і, згорбившись, побрів до виходу. Катапультист зиркнув йому вслід і відвернувся.

— І це все?!

— Усе, пане Пумпернікель. Саме так дуелюють у Брокенгарці. До речі, Вальпургіналії, що так розпалили вас, небезпечні для життя й здоров’я нітрохи не більше.

Приват-демонолог розвів руками й докінчив:

— Якщо не вірите, зайдіть у ратушу й прочитайте договір між курфюрстом Боніфацієм Відважним та інкубусом-розстригою Вальпургом. Там усе розписано до дрібниць.

— Любий Фарте!

— Слухаю?

— Ти певен, що з д-д… з д-дду…

— Слухаю?

Кручек зосередився.

— …з нашим юним д-другом буд-де все гаразд-д? Приват-демонолог почувався чудово. Ліпше не буває.

Правда, щось скоїлося з літерою «д»: коли її вимовляв, вона двоїлася й троїлась. Але це дрібниці, житейська справа.

— Д-до речі! Там ще залишилося?

Кручек понишпорив у високій траві. Пальці схопили за горлечко чималу сулію в обплетенні з сухої виноградної лози. Всередині точно щось булькнуло.

— Баняк! Повен баняк!

— Д-дай-но. Д-до д-д-дна!

— Ти й справд-д-ді… справд-ді впевнений? — теоретик важно зіперся на могильну плиту й подав сулію Фортунату. — Він пішов з поганою компанією…

Венатор відповів не одразу. Як зголоднілий упир, він присмоктався до горлечка сулії баданденскої «Інфанти», рожевої, немов хмари над морем, і довгенько не мав змоги відповісти.

«І куд-ди в нього стільки лізе? — подивувався Кручек. — Худа жердина, без живота… Напевно, чари». Про те, що сам він вихлебтав різного винця нітрохи не менше за приятеля, теоретик якось забув.

Два маги вищої кваліфікації привільно вмостилися на міському цвинтарі. Метикований містобудівник обгородив Брокенгарц фортечним муром «на виріст», із великим запасом. І нові квартали друге століття будувалися, і для цвинтарів місця вистачало, ще й залишалося. Помирай, оскільки хоч! Схоже, тут спочивали заможні брокенгарці. Мармур і граніт надгробків, величні пам’ятники й склепи, куди легко можна «запакувати» цілі родини, промовляли самі за себе.

Місячний серп устиг трішки поповніти й хитро посміхався з Овалу Небес, посиланого блискітками зірок густіше, ніж мармизка лейб-фаворитки. Тепла літня ніч ласкаво прийняла світ у свої обійми. Таємниче шелестіли кущі дружинника й лисотрава. У галузі плутався легкий вітерець, овіваючи обличчя друзів. Звичайно! Шикарна ідея! Де ще пристойні люди можуть знайти спокій і самоту, аби згайнувати час за приємною бесідою?