Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дмитро забіг за кущ модрини, викрутив плавки, пострибав на одній нозі, щоб витрусити воду з вух. Ще раз уважно заглядівся на молодичок, що граціозно прали білизну на правому березі Трубежа, високо попідтикавши подолки суконь і виблискуючи незасмаглими стегнами.
А тоді продовжив:
– Ця зустріч і розмова – моя ініціатива, про неї не знає моє керівництво. Я ризикую, але довіряю Яркові і вам. Вас хочуть «спалити» антиукраїнські сили, що, на великий жаль, є і у владі. Завершую: будьте дуже пильними з парочкою молодих, сексуально стурбованих вчителів, студентом Києво-Могилянки та з іншими, що набиваються вам в однодумці. Не піддавайтесь на провокаційну революційність. Все. Наливай, Ярку, по самі вуха!
За два десятиліття існування Незалежності Павло вже забув про спецслужби. Останній раз він спілкувався з районним кадебістом Чечьоткіним у серпні дев’яносто першого року, під час спроби державного перевороту в Москві.
Розмова була крутою. Залякував. Вимагав розпустити районний Рух. Але через півтора дні все переможно скінчилося. Чечьоткін приїхав до мене додому на своєму розтелепаному «москвичі» просити помилування, мовляв, погарячкував тоді, тиснуло начальство. Я розчулився і пробачив йому. Після грудневого референдуму він швиденько виїхав «на родіну», здається, у Волгоградську область, більше не з’являвся.
Відтоді спецслужби свої, патріотичні. Он Ярко – наша людина. Я готовий прийняти його в РВУ, якби їм не заборонено. Ось і зараз по-дружньому застерігають від можливих провокаторів.
– Хазар вляпався в судилище над Яною, пане Дмитре. Чому ніхто не підказав йому. Провокатори є і в його близькому оточенні. Все б зараз в Україні було спокійно, потиху рухалися реформи, йшла українізація, крокували б у Європу, нарощувалось виробництво… Все було б, як у людей. Поляків, болгар, прибалтів, румунів… Це ж тільки ворог України міг додуматися нізащо кинути народну Улюбленицю на лаву підсудних. І віддати її в руки вишкваркові, сірякові-судейці з нашої Бережані. Він же у нас судив тільки курокрадів з птахофабрики та браконьєрів, що калічать рибу в рибгоспі електровудками. Ходять чутки, що на чомусь його сильно взяли. Бережань кипить. Всі знають, що судить не мало-Ростик Лаврентьєв, а сам Хазар. Тільки тому, що яскравіша за нього в усьому, тому, що вона – його єдиний конкурент. І пожнуть бурю! – Пашка запалився, рішуче труснув посивілим, але все ще густим чубом, нахильці, з пляшки хильнув газованої бережанської води. Закашлявся, почервонів. Трішки злякався своїх слів, але заспокоївся: це ж – свої.
Щоб заповнити вимушену паузу, Ярко Ступак трішки невлад:
– Учора ввечері на каналі ТіВіАй один знаний нардеп з опозиції викинув жарт: Хазар подарував Баракові Обамі весь збагачений уран України, бо ім’я американського президента навіює йому ностальгічні спогади про молодість. Сказав і голосно реготнув. Пашка щиро його підтримав. І продовжував:
– Як політик, я вивчаю настрої народу, орієнтуюсь на них у своїй діяльності. А настрої у передвибуховому (гарне слово я придумав!) стані. Може грянути революція або лютий бунт. Нового м’якого Майдану не буде. Не в тому стані суспільство.
– Підтримую вас, пане Павле, на всі сто! Ми відстежуємо процеси. Вони тривожні. Це моя ідея: зберегти таких, як ви, щирих патріотів, державців у цей складний для нації час. Без вас, тих, хто творить політику (мало не зіскочило з язика «внизу», але встиг не випустити з рота) безпосередньо серед народу і для нього, а не десь там, на висотах, ми втратимо суверенітет. Говоріть, говоріть з нами, ви серед своїх людей.
– Помайдання (ще один словотвір!) і бездарне президентство месійки Глущенка далося взнаки. Народ зневірився у владі і в демократах. Якщо вони заґратують Улюбленицю – буде революція, яку може очолити якийсь гайдамака. І плодами скористаються антиукраїнські пройдисвіти. Так уже було не раз. Тому я готовий співпрацювати з вами. Підказуйте мені, хто провокатор, хто – агент. Але тільки заради України. Тільки заради неї. – Пашка Мовчун викинув вперед правицю, почекав, поки Дмитро та Ярко потиснуть її.
– Та годі про політику! Давайде шандарахнемо ще по одненькій. Мій дядько Мирон за совітів, п’ючи чарку, приказував: «Щоб ми були дужі, як совєцька власть!» Тепер п’є мовчки. А ми – за Україну, панове! Слава Україні!
– Героям слава! – першим гаркнув Ярко Ступак.
– Слава навіки! – стиха промимрив старший лейтенант Служби безпеки України Дмитро без прізвища.
19Кася вже не сумнівалася, що весь літній крутіж довкола неї – чиясь авантюра чи злісне розігрування. Хто?
Зрозуміло, Гомельський хоче догодити Президентові. Є сенс? Ще й який! Посада, звання, роль у суспільстві. Гроші, машини, ад’ютанти (нехай навіть такі примітивні, мамця сказала б «кирзові», як Мішко!), телеекрани, тисячі підлеглих, серед яких і я, курсантка його Академії Катерина Любінецька.
Підло, не по-чоловічому, із зловживанням службовим становищем. В Академії тему «Зловживання службовим становищем» ми уже пройшли, і я пограйки склала залік.
Ти ж могла відмовитися, Касю. Знайти причини. Мовляв, виходжу заміж, наречений знає, що я ще дівчина. Не можу.
Або. Хворію по-жіночому. Буде неприємно йому.
Зрештою, нікому не віддалася, бо перед цим нападає страх, істерика. Дряпаюсь, кричу, ридаю…
А відрубати навідліг, Касю, рішуче: «Що ви собі дозволяєте, пане міністре?! Я – студентка правоохоронної Академії чи фрейда,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…», після закриття браузера.