Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

міліметр — прикинули, що повинно витримати, та і нічого іншого в запасі у хазяїна всюдихода все одно не було. Відмотали п'ятнадцять-двадцять метрів на око, начепили на гачок шматок ноги хрюшки із залишками м'яса — найсоковитіше зрізали для себе, звичайно — нема чого всяких чудовиськ годувати першокласним матеріалом.

— Ловися змійка велика,… і ще більше — вигукнув хлопець і закинув з розмаху наживку з вантажем в озеро, наскільки вистачило сили.

Просиділи майже годину, безцільно вирячившись у водну гладінь — ніякій реакції на пригощання.

— Мені здається, що вони вже нормально поїли і зараз десь просто сплять на дні, набивши свої шлунки, тому і нуль реакції — висловився Волш, відкинувшись на стільці і жмурячись від яскравого сонця.

— Може і так — кивнув хлопець — а може, і ні. Ось у мене на батьківщині є така тварина — крокодил, так от воно відразу не їсть свою здобич, а затягує на дно і там залишає його на пару днів, щоб воно придбало свій неповторний «аромат», так би мовити — і тільки потім жере.

Тут їх бесіду перервало невелике шелестіння дроту по піску берега — трос швидко йшов під воду, швидко розмотуючи залишки на барабані.

— Шпок! — почувся звук відірваного дроту, і саморобна донка пішла під воду.

— Значить не наїлися — поставив діагноз Волш — сволоти, трос вкрали!

— Значить не крокодили — додав свого резюме хлопець — гачок шкода,… ручна робота, ех… Другий раз пробуватимемо, або як?

— А сенс? У мене більше троса немає такого, а той, що йде на лебідці далеко не закинеш, та і товщина там ого-го, на наш гачок не налізатиме,… потрібно думати. Пропоную пообідати і поміркувати, як цих «рибок» упіймати.

Пообідали… подумали — свинка була чудова, так що обідом усі залишилися задоволені, окрім неї. За обідом прийшла думка виманити здобич на берег — судячи з того, що стерв'ятників ці змії атакували майже на березі, на сушу ці гади повинні вибиратися без питань. Для наживки знову вибрали хрюш, правда припало для цього трохи поїздити по окрузі — невелика зграйка кошлатих делікатесів знайшлася в годині їзди від озера. Застосували паралізуючі боєприпаси — дві тушки зайняли своє місце в причепі з пов'язаними кінцівками — ефект від дії повинен був протриматися ще півгодини-годину. Приїхали на те ж місце, трохи поштурхались зі свинками, витягуючи їх на берег — пута з ніг вирішив не знімати, а прямо так занести у воду — ті намагатимуться встати на ноги і будуть створювати шум, привертаючи увагу хижаків. Розміститися для полювання вирішили окремо — Волш засів на даху з рушницею, а Віктор розташувався внизу з іглострілом, у якого швидкість стрільби була набагато вища снайперки. Спочатку також була думка використати паралізуючі заряди, але, розсудливо поміркувавши, вирішили не ризикувати — склад препарату може не спрацювати проти невідомої науці тварини, або спрацювати, але пізно, коли він піде на глибину — пірнати за ним тоді, чи що?

Землянин аргументував свою позицію тим, що у змій теж може бути розвинена ментальна атака, просто вони її застосовують не завжди, і якщо обидва мисливці будуть внизу, то існує вірогідність, що Волша візьмуть під контроль, а такий розклад нікого не влаштовував. В останню мить Волш поміняв снайперку на іглостріл — дистанція в десять метрів була для рушниці нереальною. Вирішили стріляти максимально часто, не особливо цілячись — враховуючи той факт, що хижак активно звивається і крутиться на жертві, прицільно втрапити буде скрутно, а якщо потраплять у свинок, то наплювати — їх м'ясо майже нічого не коштує. Розрахунок виявився вірним — вже через пару хвилин шумної метушні, яку видавали дві приманки, старший партнер попередив, що знову бачить круги в центрі озера — рибка клюнула на наживку. Все повторилося в точності, як із зграєю стерв'ятників, з тією різницею, що свині не могли втекти і тільки ще більше створювали шуму своїми висками. Як не готувався до гостей наш герой, все одно момент стрибка з води двох блискучих мокрих тіл проґавив — атака була стрімкою і блискавичною. Виски перейшли на більш високу тональність, а мисливці стали від стегна поливати два клубки переплетених тіл хвилею голок.

— Пух-пух-пух — зброя плювалася смертоносними залізками, а боротьба на березі все ніяк не припинялася.

— Я розстріляв цілую обойму — крикнув знизу хлопець через хвилину — живучі сволоти попалися!

— Аналогічно, партнер — відгукнувся згори мисливець — ну і що там вийшло у нас?

Вийшло 30/70 — в сенсі, що з десяти голок в змійок потрапляли тільки три, а інші або відлітали в озеро або потрапляли у свинок. Тіло тварин було дуже своєрідним і чимось нагадувало мурену, тільки з плоскою мордою і пучком якихось щупалець навколо голови — мабуть ці відростки Волш здалека прийняв за кінцівки. Невеликий гребінь від черепа до середини тулуба і набір маленьких гострих зубів трикутної форми — трохи незвично, але нічого надприродного. Через десяток дірок в тих місцях, куди потрапили голки сочилася кров — колір був ніжно-рожевий, на відміну від крові, яка валила зі свинок, як з пробитої труби. Голови і щупальця-відростки так і залишилися переплетеними зі своїми жертвами, щелепи розкрилися на 1200 і змії буквально впилися в тіла свинок, навіть в мертвому стані не ослабивши хватку.

— Цікаво, і що ці звірятка збиралися робити з такими великими трофеями? — задумливо запитав Волш у напарника, намагаючись розтиснути зімкнуті щелепи гадів, і зняти їх з тіл свинок — вони адже значно менше за розміром.

— Мдя, ти правий, я теж над цим думаю — відгукнувся хлопець — може у них велика сім'я, наприклад, і татко з мамкою займаються провізією?

Ретельне вивчення двох озерних гадів підтвердило теорію землянина: один змій був більше — два з чвертю метра