Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

місцевій звірині. Озеро виявилося не в приклад великим, в порівнянні з усіма, раніше ними баченими водоймами — за оцінкою далекоміра воно мало максимальний розмір в чотириста метрів і більше змахувало на овал, ніж на коло — в поперечному вимірі ця відстань не доходила і до двохсот в найширшій частині.

— Щось звірини тут зовсім немає — спантеличено роздивлявся через бінокль околиці озера Волш — якось тихо тут, і на водопій ніхто особливо не поспішає… незрозуміло і підозріло.

— Ось і відмінно: вода, напевно, тепленька — примружився Віктор — може, сходимо і пірнемо разок, поки нікого немає, а, партнер?

— Гм, я б не радив туди лізти — задумливо продовжував оглядати озеро мисливець — може там щось з водою не так, або ще що живе і зараз сидить під водою і чекає, коли такий як ти піде прийняти ванну… а-ха-ха-ха. Пропоную спочатку постежити.

— Та що тут може бути такого — це ж не океан, просто велика калюжа? — відмахнувся хлопець і вже почав будувати плани на перший заплив — озеро, як озеро, трохи більше інших, вода геть яка чиста.

— Почекай трохи, он якісь тварини йдуть на водопій — подивимося спочатку, оцінимо обстановку — щось мені тут не подобається,… не може в савані на водопої бути так порожньо, тут вода — головне багатство.

Група тварин, що підійшла до води, була пізнана як кочівна зграя місцевих падальників — більше земної гієни, але менше вовка. Ватажок довго оглядався і принюхувався — така поведінка заінтригувала нашого героя, і він теж почав розглядати зграю у бінокль. Розглядалки і принюхування у ватажка тривали хвилин п'ять-шість, потім мабуть самець дав сигнал зграї, і усіх вісім стерв'ятників бадьоро потрусили до води, залізаючи туди по колінні суглоби — бінокль дав таке наближення, що здавалося, ніби зграя знаходиться поряд зі всюдиходом.

— Дивися лівіше, ближче до центру озера — подав голос Волш і Віктор слухняно перемістив погляд — здавалося, що під водою щось рухається у бік зграї, оскільки спокійна гладінь озера пішла трохи кругами, але потім швидко заспокоїлася.

Як не вдивлявся більше в озеро хлопець, більше нічого не зміг помітити, і знову перевів погляд на зграю — тут ці звірі щось відчули і підняли морди від води. Землянин у бінокль виразно бачив їх напіврозкриті пащі і краплі води, що падають з шерсті у воду. Небезпека виявилася в останню мить, коли тварини стали розгортатися, щоб повернутися на берег, але всі відреагувати не встигли. З води вискочили два гнучкі довгі тіла, що блищали на сонці, і впали на втікаючих тварин — Віктор, затамувавши подих, спостерігав за цим «полюванням». Підводні жителі, а їх було знову двоє — цей факт не сховався від уваги землянина, використали тактику блискавичного кидка із засідки, якою вважалася в даному випадку вода, і обвивання жертви своїм тілом. Зграя ураз втратила двох своїх членів, тоді як звірі, що врятувалися, втікали від небезпечної води з усіх лап. На жаль, на тій відстані, де знаходився всюдихід, звуків було не чутно, так що спостерігачі тільки спостерігали. Все сталося досить швидко: стрибок з води, мертва хватка потворної голови і задушення жертви кільцями тіла — прибережна вода забарвилася в червонястий відтінок, а дві гнучкі тіні під водою потягнули свою здобич на дно. Хвилин через десять вода в тому місці знову прийняла свою прозорість і спокій, нічим більше не нагадуючи про драму, що сталася нещодавно.

— Ну що, Вік, підеш купатися? — усміхнувся Волш, відірвавшись від бінокля — вода тепла така.

— Та нафіг такі обмивання — парирував хлопець — я краще в душі, по-старому. Але ось що цікаво, судячи з порожнечі навколо такого принадного місця — місцеві тварини якось знають мабуть про цих двох під водою… як таке можливо, не можу собі навіть представити? А ця зграя, швидше за все, мігрувала і заглянула сюди випадково.

— А що тут неможливого? Ти забув, де ти? Це Версола — тут ментальні здібності у половини тваринного світу, швидше за все, а чи багато люди знають про планету — сам себе запитай? За стільки років декілька цивілізованих планет тільки на чверті поверхні хоч якось щось бачать. Так що якось попереджають інших про небезпеку — вода чиста, але смертельно небезпечна. А ці стерв'ятники могли бути і на межі виснаження, тому і приперлися сюди — але попити воду вдалося не усім, на жаль. Ти, до речі помітив, що це не зовсім змії, там якісь кінцівки є,… добре розгледіти не вдалося. Було б цікаво їх впіймати — у базах немає, я вже перевірив,… на таких організмах можна б було непогано заробити, як думаєш, партнер? Хоч вони і не розвинені ментально, що відразу зрозуміло за характером нападу — з усмішкою подивився на напарника мисливець.

— Хід твоєї думки мені подобається — повернув посмішку наш герой — потрібно вудку зробити, і щось упіймати, щоб посадити на гачок. Чи довго таке — нагріватимемо пару голок, сплавимо лазером в одну детальку, причепимо трос і закинемо чимдалі — оголошую про відкриття рибальського сезону на Версолі.

Наступні декілька годин рибалки-аматори майстрували снасті: спочатку зайнялися гачками, але тут довелося попітніти — голки для іглостріла не хотіли нормально гнутися під малопотужним лазерним ножем — очевидно метал був тугоплавким. Повезло з розривними голками — тут матеріал виявився більш податливим, і вдалося зробити дві подібності гачків, зламавши перед тим десяток заготівок, і двічі посадивши батарею ножа. Вудилище вирішили не робити — Волш запропонував використати принцип донного лову — причепити вантаж до троса і закинути в озеро вручну, підігнавши всюдихід максимально близько до води. Ідея була підтримана, і незабаром на стрілі вже висіла тушка цікавої хрюшки, яка теж йшла води попити…. але не дійшла, поєднавши в собі приємне з корисним для двох ділетантів-рибалок: наживку і хороший шматок соковитого м'яса на пару днів. Потім зняли з лебідки штатний трос і намотали на барабан тонкий дріт діаметру один