read-books.club » Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 85
Перейти на сторінку:
посадовці описували, як прихована кампанія в соцмережах фактично переписувала історію, поширюючи чутки про те, що великі частини литовської території були (і завжди будуть) російськими. Так насаджувались ідеї відокремлення. Деякі проросійські активісти взялися створювати Facebook-сторінки, що закликали до незалежних анклавів етнічних росіян, аналогічних маріонетковим державам, які Росія прагнула відділити на сході України. «Якщо ми програємо інформаційну війну сьогодні, – попереджав один литовський фахівець з військової інформації, – то завтра, можливо, будемо воювати зі зброєю».

Загальним завданням цих російських інформаційних атак було додати до класичних цілей дезінформації (ми розглядали їх у розділі 4) ще одну. На додачу до заперечення, викривлення, відволікання та залякування ці повідомлення були покликані розділяти. Очевидним клином постало питання сирійських біженців, які мільйонами тікали з рідної землі в пошуках притулку в Європі, що призводило до гострих розбіжностей між членами Євросоюзу. Німеччина – головна держава як НАТО, так і ЄС – збурила Європу, коли анонсувала, що прийматиме мігрантів без жодних обмежень. Тому саме на цю країну й звернули свої погляди російські інформаційні бійці.

Виглядала ця історія жахливо. Тринадцятирічну російсько-німецьку дівчинку буцімто викрали, побили та зґвалтували троє арабських мігрантів. Ба більше, поліція відмовляла в розслідуванні! Це розпалило невеличкий протест (висвітлений лише RT), на зміну якому прийшов набагато більший, коли новину підхопили ультраправі німецькі ЗМІ. Німецький уряд утомився пояснювати, що це фейк, однак ті пояснення ігнорували. Невдовзі в суперечку втрутився сам російський міністр закордонних справ. «Дівчатка, звісно, добровільно не зникають на 30 годин, – сказав він із кривою посмішкою. – Дуже сподіваюся, що ці емігрантські проблеми не призведуть до спроб “прикрити” реальність з якихось політичних мотивів – це було би просто неправильно». Своєю заявою російський міністр сам прикривав реальність із політичних мотивів. У цьому й суть.

Згадана фейкова історія призвела до легіону подібних. Вони підбурювали антимігрантські настрої в Німеччині та по всій Європі. Російські ЗМІ висвітлювали кожну з них, тому фейки циркулювали по всій мережі. Мем про дикого, небезпечного для жінок темношкірого мігранта (#Rapefugees) посприяв відродженню найрадикальнішої німецької ультраправої націоналістичної партії. Вперше за майже 60 років вона набрала достатньо голосів, щоб побачити своїх представників у німецькому парламенті.

Скрізь, де тлів внутрішній розкол, його здалеку підтримували російські пропагандисти. У 2014-му вони втрутилися в референдум про незалежність Шотландії. У 2016-му ще агресивніше посприяли ідеї Брекзиту, а потім попрацювали, щоб скерувати результати президентських виборів у США. У 2017-му, коли іспанський регіон Каталонія захитався на межі відокремлення, російські ЗМІ та посередники гучно виступили за незалежність, а кожне їхнє повідомлення підкріплювала ціла армія ботів. Коли Чорногорія захотіла стати 29-м членом НАТО, онлайн-бійці добряче попрацювали, щоб розірвати цю країну на частини. Пізніше з’ясувалося, що армія ботів закладає фундамент для планів підтримуваних Росією екстремістів, щоб убити прем’єр-міністра та скинути уряд. Цьому ледь вдалося запобігти, коли місцева поліція виявила автомати, снайперські гвинтівки та гранатомети, сховані поблизу домівки прем’єра.

Урешті-решт навіть розрізненому керівництву Євросоюзу ввірвався терпець. «Ми серйозно занепокоєні швидким поширенням натхненної Кремлем активності в Європі, – заявив Європарламент. – Ворожа пропаганда проти ЄС та його держав-членів прагне спотворити правду, спровокувати сумніви… посіяти страх і непевність серед громадян».

Путін відповів презирством. «Ми спостерігаємо абсолютно очевидну деградацію… уявлення про демократію в західному суспільстві», – сказав він і глузливо подивувався, що після «намагань повчити нас демократії» ЄС замовчує альтернативні думки. У своїй відповіді російський президент виглядав справжнісіньким інтернет-тролем у плоті.

Утім, попри всі зусилля Росії, нічого типово російського в цьому новому потужному різновиді інформаційного конфлікту, що заполонив одночасно війну та політику, не було. Натомість це протистояння – черговий символ епохи соцмереж. Боти, тролі та маріонетки здатні винаходити нові «факти» з повітря; гомофілія й упередженість підтвердження гарантують, що принаймні кілька людей у все повірять. Це зловісно вже саме по собі, адже призводить до поляризації суспільства та культури недовіри. Однак окремі групи та уряди можуть поживитися з цього, використовуючи вірусність, щоб робити свої цілі більш досяжними. Називайте це дезінформацією чи просто психологічною маніпуляцією. Результат підсумовує слоган горезвісного веб-сайту змов Infowars: «Іде війна… за ваш розум!»

Згадані атаки дотримуються двох базових принципів. Перший – правдоподібність. Вигадки працюють найкраще, коли вони містять щось схоже на зерно правди. Вони грають на давніх переконаннях, намагаючись додати нового шару до викладу, що вже існує у свідомості жертви. Згадайте операцію КДБ «Інфекція» – заяву часів холодної війни про те, що СНІД винайшли американські військові. У той час Ладіслав Біттман співпрацював із КДБ у відділі дезінформації чехословацької розвідки. У своїй книжці 1985 року він пояснив, що «кожне дезінформаційне повідомлення повинне хоча б частково відповідати реальності чи загальновизнаним поглядам». Дезінформаційна кампанія щодо СНІДу, наприклад, не вигадувала нової загрози, а використовувала людські страхи стосовно загадкової на той час хвороби.

Інтернет, а особливо його меметичні елементи, розширює ці можливості. Наприклад, яким би дивним не здавався обман #Pizzagate, він ефективно використав пов’язані з Гілларі Клінтон протиріччя, що їх понад десять років поширювали по всіх платформах соцмереж. Так само й історії для розпалювання української війни (про розіп’ятого хлопчика) були побудовані на справжніх звірствах минулих війн. Сама форма соцмереж опускає поріг достовірності ще нижче: хай які є новини, якщо вони походять від друзів та рідних, їм схильні вірити більше.

Другий принцип прихованих інформаційних кампаній – довготривалість. Найбільш руйнівні вигадки – це ті, що охоплюють величезну кількість людей та обсяги часу. Вони постійно поновлюються, адже сам акт заперечення вдихає в заголовки нове життя й допомагає глибше проникати в колективну свідомість. Такі сфабриковані історії працюють, ніби зазубрені стріли: вони поширюють більше інфекції та гниття, коли жертва намагається їх вирвати. Що непристойніше звинувачення, то краще. У відомій політичній побрехеньці Ліндон Бейнс Джонсон, проваливши свої перші місцеві вибори, наказав керівникові штабу поширити чутки, що його опонент «трахає свиней». Керівник запротестував, кажучи, що немає жодного доказу. «Я знаю, – відповів Джонсон. – Але нехай сучий син сам це спростовує».

Інтернет ще більше полегшує завдання удару, а потім продовжує агонію. Алгоритми соцмереж працюють, привертаючи увагу до контенту, що стає трендом у мережах, особливо коли цей контент обурює людей. Це такий собі віртуальний еквівалент підливання масла у вогонь, за якого масові прокльони якогось явища гарантують, що це явище побачать та проклянуть нові групи користувачів. Оскільки вірусність несумісна зі складністю, коли контент стає трендом, будь-який контекст та деталі швидко відлітають. Залишається лише саме протиріччя, яке мимоволі поширюють люди, що відчувають потребу «втрутитися», незважаючи на очевидну беззмістовність.

1 ... 63 64 65 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"