read-books.club » Гумор » Веселий ярмарок 📚 - Українською

Читати книгу - "Веселий ярмарок"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Веселий ярмарок" автора Сергій Володимирович Кисельов. Жанр книги: Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 65 66
Перейти на сторінку:
щодо вимушеної ліквідації немовлят, то це не вбивство, а мудра акція. Я виходив із вищих національних міркувань і мусив діяти рішуче й невблаганно. В ім'я спокою держави. Не шкодувати життя моїх любих підданих. Та й невідомо, що виросло б з тих немовлят. Може, якісь нові іуди та каїни, вибачте на слові...

— Софістика!— заперечив Іуда.— Все одно моя слава є якісно вищою. Я — апостол донощиків й пророк зрадництва. Зрадник і ренегат з великої літери. Тридцять срібняків — це звучить! Поцілунок Іуди — це звучить!

— То чому ж ти, Іудо, повісився?

— Вам цього не зрозуміти. Моє самогубство — наочний вияв багатства душі її тонкості моєї інтелігентної натури. Спочатку я зрадив Учителя, а потім зрадив себе. Але саме зраджуючи себе, я не зраджував собі. У цій непослідовності — моя послідовність: я — тотальний зрадник. Адже в цьому — логіка зради. Зрадника або вішають, або він сам себе вішає. На відміну від Гапона або Власова, я скористався свободою вибору.

— Інтелігент! — вилаявся Ірод.

— Іуда! — вилаявся Каїн.

І вони розійшлися в різні боки, підозріло оглядаючись один на одного. Каїн пішов до лісу шукати добру ломаку, щоб у слушний момент переконливіше довести, хто з них найславетніший. Ірод попрямував до найближчого жандармського відділка організовувати каральну акцію прати своїх опонентів. А Іуда побіг додому писати донос на Каїна й Ірода — небезпечних історичних злочинців, чомусь досі не затриманих Інтерполом...

Юрій Івакш

«КРИК ПІВНЯ НА СВІТАНКУ»

З нової редакції повісті Валерія Шевчука.

Пробуджує мене крик півня на світанку. Я виходжу надвір і прямую по мосту, де заколисуюче шумить вода. Над річкою ще стелеться туманець. Полюбляю ранкову купіль.

Зараз мені поспішати нікуди — канікули. Я стою на мосту, обіпершись на парапет, і, мов зачарований, раз у раз плюю у воду. Дивлюся, як потік ласкаво приймає мою слину в свої вологі обійми і несе бозна-куди... у Дніпро, Чорне море, Атлантику... Мені, не знаю чому, завжди кортить плювати у воду, коли я опиняюся на мосту. Відчуваю в такий момент: ми з річкою побраталися, тепер вона — моя сестра.

В такі хвилини ні про що не думаю і нічого не бажаю (солодке байдикування — моя натура). А втім, думаю, що це, мабуть, і є щастя: стояти отут на мосту й бездумно цвиркати у воду, нікуди не поспішаючи і нічого не жадаючи від життя. Отак би й стояв увесь день! Плюю...

І в цей момент мій мозок ластівкою черкає якась думка. Може, тільки тінь думки. Не встигаю прийняти її до своєї свідомості, як одразу ж забуваю.

Аж тепер мені вже здається, що в тій недодуманій думці було щось дуже й дуже важливе для мене, для всього мого подальшого життя, ба навіть для долі людства. І я починаю хвилюватися, бо не можу пригадати, про що я допіру подумав. І, певно, ніколи-ніколи не пригадаю!.. А може, мені тільки примарилося, що я подумав?

Відчуття щастя відразу зникає. У серці загніздилися збентеженість і безглуздий страх: сталося непоправне.

Мені хочеться тепер втекти від самого себе, щоб заспокоїться. І от я ніби вже роздвоююся й підношуся над собою аж ген у ранкову блакить, де креслять небо чайки і ластівки. І бачу звідти, згори, міст через річку, а на мосту самітного хлопця в дешевих джинсах. Він стоїть, обіпершись на парапет, і замислено раз по раз плює у воду. Мені дивно стає, що той хлопець — негарний і мізерний,— це я. Жалію його, такого чудерного й безпорадного. Хочу знову з'єднатися з ним, бо в душі острах: як зараз ми не з'єднаємось, я вже не повернуся на землю й вічно літатиму в цьому небі, скиглячи, мов ті чайки.

До того ж пригадую: мама з татом чекають мене на сніданок і не сідатимуть за стіл, поки я не повернуся. А ще маю віднести бабці по матері продукти, що їх купила моя мама, тобто бабусина донька (баба живе окремо — у власному будиночку, це дім її батьків і дідів)...

А ще я бачу: по дорозі дибає людина, дивно схожа обличчям і статурою на Оноре Бальзака. Бальзак сходить з хідника на мості і прямує до мене (обидва мої «я» вже щасливо з'єдналися).

— Доброго ранку, Сергію,— каже мені Бальзак, і я пізнаю в ньому автора цієї повісті.— Шукав тебе, щоб порадитися. Час уже закінчувати повість, а я не відаю, що з тобою вдіяти. Чого тобі від життя треба, хлопче? І що робитимеш, як я поставлю останню крапку?

— Якось житиму,— відповідаю байдуже.— Якось житиму, і хай це вас не турбує. Я сам по собі, а ви, автор, самі по собі. Отож ставте крапку.

І автор у мене на очах ставить крапку.

Пародист теж.

Юрій Івакш

ПІДЛАБУЗНИКИ І ПІДЛАБУЗНИЦТВО

Походження підлабузництва сягає глибини століть. Проте люди не відразу зрозуміли, що підлабузництво — це підлабузництво. Наприклад, ті стародавні греки й римляни, котрі приносили в жертву богам ягня чи бика, аби одержати натомість якусь особисту вигоду, зовсім не вважали себе за підлабузників. Але, на наш сучасний погляд, це навіть гірше, ніж звичайне підлабузництво, то — відвертий хабар! У давні часи поет, опинившись на мілині, складав оду цезарю, королю, цариці або її фаворитові. І вони віддячували йому молодою рабинею, золотою табакеркою чи якоюсь хлібною синекурою. І ніхто не називав такого поета підлабузником. Це вважалося цілком природним. А тепер, якби я написав захвалювальну рецензію на посередній роман впливового письменника, мене б заплямували як літературного підлабузника. У наш час критикові, щоб мати авторитет, краще недохвалити, ніж перехвалити (проте не всі критики це збагнули).

Та хоч ми тепер знаємо, що підлабузництво — це підлабузництво, воно, на жаль, не перевелося.

Усяке підлабузництво грунтується на принципі зворотного зв'язку: я тобі щось зроблю, а ти за це мені віддячиш (за формулою: «А — Б; Б — А»). Найпоширенішим є так зване «внутрішньовідомче підлабузництво», коли підлеглий підлабузнюється до свого начальства (за схемою «знизу вгору» або «по висхідній вертикалі»). Випадок, коли б директор підлабузнювався до вахтера, є аномальним.

Водночас поряд із типовою схемою «знизу вгору» досить поширеною є й схема підлабузництва «по горизонталі». Сусід підлабузнюється до сусіда з надією, що той запросить на вечерю, співробітник — до товариша по службі, якого, можливо, колись висунуть. Є підлабузники, сказати б, універсального профілю, які підлабузнюються до всіх,— а раптом знадобиться

1 ... 65 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веселий ярмарок"