Читати книгу - "Веселий ярмарок"

А виповз чоловік туди на животі.

*

Для дурисвітів найважливіше з мистецтв

Мистецтво перевтілення.

*

Слабенький тенор часом

Силкується заговорити басом...

*

Це та голова,

Що вогонь у солому хова...

СЕРГІЙ ВОСКРЕКАСЕНКО

Ганна Зралко

У ГОСТЯХ

Сусідка Ганна в гості запросила

На пиріжки і вінегрет

І каже голосом солодким, наче мед:

— Сідайте-бо до столу, кумо мила!

У мене пиріжки, а хоч губами їж:

Солодкі та пухкі, таких ви зроду ще не їли.

А вінегрет!

Скажу вам наперед —

З'їсте і пальчики оближете, Олено!

Та кращої від мене

Із ліхтарем удень хазяйки не знайти.

Умію і зварити, і спекти, і пригостити...

Та що там говорити!..—

І руку їй поклала на плече: —

У іншої бруднулі-господині —

Чи зварить що, або спече —

Не їстимуть і свині.

Звичайно — це я мовлю не про вас,

І все ж, як правдоньку сказати...

Але в той час

Сусідка вибігла із хати.

Ганна Зралко

ПІВЕНЬ І ГУСАК

На світі ще і так ведеться

Невіглас сам, в знаннях профан,

А з іншого сміється.

Один зазнайка Півень,

Що пиху мав із носом врівень,

Почув десь слово «галаган»

І вирішив цим словом двір весь

здивувати.

Побачив Гусака і став його питати:

— Ану, скажи, Гусань,

Що означає слово гологань?

Але куди це слово дурням знати! —

Зневажливо прокукурікав він,

Й, задерши дзьоба, вилетів на тин.

— А ти навчись як слід це слово

вимовляти,—

Сердито просичав Гусак: —

Не гологань, а галаган! Ось так.—

Почувши це, пташиний двір

заметушився,

Піднявсь страшенний крик.

— Що, Півне, в дурні сам

пошився?—

Прогелготав Індик,—

Отож було б не зазнаватись.—

Хотів іще щось Півневі сказати,

Та Півень раптом зник:

Він вирішив від сорому сховатись.

Ганна Зралко

ВЕДМЕЖА БУДОВА

Взялися звірі будувать барліг

Високий та просторий,

Щоб умістити зміг усіх

І щоб були там зали й коридори.

Прийшла ведмежа рать

Та й заходилася дерева корчувать,

Здригнулися довкола доли й гори,

Гай застогнав,

Здійнявши вгору віти,

Немов хотів себе від лиха захистити.

Під натиском ведмедів він упав.

Навкруг майбутньої будови точилися розмови:

— Які тут будуть зали пречудові! —

Хвалилася Лисиця Борсукові.

Минуло тижнів два. Завмерло все,

Лише Сова, збираючись в дорогу,

Тужливо крикнула: «Ні гаю, ні барлогу!»—

«Угу-угу!»— Сові піддакнув Сич,

Пірнувши в темну ніч...

Про що говорить байка ця?

Доводь почату справу до кінця.

Ганна Зралко

ЇЖАК І РАЙ

Гадаючи, що за кордоном рай,

Їжак прибув у той хвалений край.

Та замість раювання, сподіваних утіх

Пізнав гірке розчарування:

Був рай той не для всіх.

І радість у душі померкла,

А рай той здавсь гіркіш від пекла.

Або там з голоду вмирай,

Або працюй на тих, кому належить рай.

Тоді сказав їжак: «Бодай

таких раїв не знати».

Й мерщій тікати

У рідний край.

Нехай в чужім краю

Хоч мерехтять перлини,—

Нема миліш на світі

Рідної країни.

Ганна Зралко

ЇЖАК І ЛИСИЦЯ

Їжак трудився день і ніч.

За свій сумлінний труд по праву

Він міг би мати честь і славу,

Та не про теє річ:

Його почесну справу

Ніколи Лев належно не цінив,

Їжак йому у вічі правду говорив.

А Лев цього не міг терпіти

(Для нього критика завжди була важка),

Тому він вирішив зганьбити

Трудягу-їжака.

Якось їжак спитав Лисицю:

— Скажи мені, сестрице,

За що мені така ганьба?

Від праці скоро матиму горба,

І все не в лад, і б'ють мене

За будь-яку дрібницю.

Страшенно б'ють!

Тоді як ось тобі усі гріхи прощають,

Не знать за що на зборах вихваляють

І премії дають.

— А то ти ще й мудруєш?—

Лисиця мовила, розгнівана украй.—

На себе нарікай!

Навіщо Лева критикуєш?

Хоч, може, він раз тисячу й не прав...

От через що в немилість ти й попав

І сам собі могилу риєш. -

Адже він Лев!! Невже не розумієш? —

А я усе-таки скажу: побільше б їжаків

Таких, як цей їжак, у кожен колектив.

Ганна Зралко

ТЕЛЕГРАМА

За болгарськими мотивами

На думку спало одному Адаму

Дружині надіслати телеграму —

Нехай розвіє сум, не вигляда в вікно,

Бо вдома він не був давно.

Тож заходивсь писати:

«Спокійно, люба, можеш спати.

Чекай! Приїду скоро сам.

Цілую. Твій Адам».

Та передумав: слів багато.

Невигідно: це ж треба плати й плати...

І тут же скоротив: «Чекай ти там,

Цілую. Твій Адам».

Та передумав знов: «Хіба не зна моя Маруся,

Що я Адамом звуся?

Що відданий я їй, чимало маю справ...»

І телеграми так і не послав.

Юрій Івакш

О СЛАВО ЗЛАЯ

Ти привітала

Нерона лютого, Сарданапала,

Ірода, Каїна...

Т. ШЕВЧЕНКО

Одного разу десь на розпутті зустрілися Каїн, Ірод та Іуда...

Отож зустрілися, сіли під осикою у холодочку й засперечалися, хто з них найславетніший.

— Безперечно — я,— сказав Каїн.— Це ж я — першовбивця. Це ж я — першовідкривач насильства і першопрохідник політики великої ломацюри. Я — перша Сильна особа в земній антиісторії. Я — протофашист. Я перший сказав: «Усе дозволено». Я навчив єзуїтів, що мега виправдовує засоби. Це за моїм методом убивчої аргументації можна довести кому завгодно все, що завгодно (тут Каїн з жалем пригадав, що забув у лісі свою ломаку). А ви — лише мої скромні учні й наслідувачі!..

— Усе — «я», «я», «я»! Ніякої тобі скромності!— саркастично посміхнувся Ірод.— Хвалько. Павич! Убив одну-однісіньку людину й розхвастався! Теж мені масштаби! Тут нема чого й сперечатися — я найславетніший! Це не вам, а мені належить честь бути родоначальником масового винищення. Це з мене брали приклад чінгісхани, гітлери й піночети... А ти, Каїне, просто собі банальний убивця! Кустар-одинак!..

— Обоє ви — дрібнота!— перервав Ірода Іуда.— Один прикандичив брата, а другий наказав постинати голови немовлятам. І радіють: ось ми які! Ти знаєш, Іроде, хто ти є? Звичайнісінький східний деспот! Тривіальний тиран, якими в історії хоч греблю гати! До того ж я — гуманіст, і у мене твоя «слава» викликає тільки огиду. От я нікого не вбивав, а проте ім'я стало прозивним...

— Категорично протестую!— обурився Ірод.— Я теж особисто нікого не вбивав. Ось диви: і руки у мене чисті!.. А