Читати книгу - "Зірка для тебе"

— Так-так, — Сергій закивав головою.

Зоряна продовжувала:

— Та в щоденнику я описала не все, надто страшним виявилося те, про що я тобі розповім.

І вона розказувала і про п’яну сповідь Василя Григоровича на даху, і про тату на долоні чоловіка, тату у вигляді людського ока.

— Коли я почула твою історію, пам’ятаєш, у ніч перед твоїм відльотом у Лейпциг, то вирішила: щойно повернешся, все розповім. Не хотілося перед важкою дорогою турбувати. Та не встигла тоді. Роблю це тепер. Я зіставила твій сон і розповідь Василя. Він був винен тобі твоє життя, життя твого батька та матері. Я йому передзвонила, і він радо погодився зі мною зустрітися. Я не стану переповідати всієї нашої розмови. Але коли я його попросила допомогти тобі, він відразу погодився. І знаєш, що він мені сказав: «Я це роблю не заради тебе чи заради гуманності або бажання стати кращим. Він — частинка жінки, яку я досі люблю і любитиму завжди. Колись я наробив багато помилок. Після тої клятої ночі, коли моя Зоряна застрелила себе, я попросив одного чоловіка, що мав переді мною борг, забрати дитя. Ні, не вбивати, просто кудись забрати — з очей подалі. Коли через певний період часу я зрозумів, що вчинив недобре, все ж це її хлопчик, то став розшукувати маля. Спізнився. Той чоловік сказав, що дитя комусь продав за кордон на всиновлення».

Ми сиділи кілька хвилин мовчки. Кожен, очевидно, думав про своє. Я про тебе, а він? Напевно, про твою матір. Урешті озвався:

— Її звали Зоряна Крук. Маму твого Сергія звали Зоряна Крук. Батька — В’ячеслав. А Сергія — Леонідом. І я допоможу, бо він — її син.

А тоді він зробив кілька дзвінків. Мені сказав їхати до тебе в лікарню і не думати нічого ні про гроші, ні про доброго лікаря. Бо в Сергія буде найкращий. Поки я доїхала з ресторану, у якому ми зустрічалися, до лікарні, усе змінилося. Кудись щез отой банькатий збоченець-ескулап. Тебе перевели в нову палату, напідключали до твоєї голови та тіла купу якихось новеньких апаратів, а ще медсестри та санітарки метушилися так, наче приймали самого Господа Бога.

Нарешті я зрозуміла, що на наш бік, крім провидіння та Божої ласки, стали ще якісь сили. І поїхала додому до сина, до нашого Славка. Я малого на честь твого батька назвала В’ячеславом. Нагодувала маля, бабуня Ніна та Лєрка добре про нього дбали. Вони підтримували мене, бо знали, що так просто я тебе на той світ не відпущу. І я не відпустила. Ти знаєш, навіть Лєрку наша історія змінила. Чи то наше дитя так на неї вплинуло, чи все вкупі? Та Лєрка перемінилася, навіть зовнішньо… Каже: зрозуміла зненацька, що ніколи не пізно повернутися до себе справжньої, навіть коли тобі кажуть, що твій потяг давно пішов і ти спізнилася. Бо добратися до пункту призначення можна й іншим способом.

Сергій погладив Зоряну по голові.

— Так, іншим, — повторив луною. — Розумна дівчина наша Лєрка.

— Ага! Уявляєш, вона каже, що хоче стати дитячим лікарем, педіатром. І вона ним стане — ось побачиш. Це ж Лєрка!

Зоряна всміхнулася, кінчиками пальців торкаючись повік коханого, брів, губ, наче боялася, що її розповідь — казка, і чоловік зараз, мов хмаринка чи туман, розтане. Не розтав, навпаки був найреальнішим, бо цілував її пальці, ніжно та гаряче цілував.

— Та повернемося до моєї розповіді. Бо… Бо вранці у лікарні на мене чекали. Точніше, навіть не так.

Зоряна увійшла до приймальні й почула під кабінетом ординаторської доволі галасливу розмову. У ній брав участь і старий знайомий ескулап. Той самий, що переконував її відключити чоловіка від штучної вентиляції легенів і дати спокійно померти. Хай не мучиться.

— Ви безпідставно мене звинувачуєте, колего, в тому, чого не було. Я не перший рік у медицині, і вам відомо, якщо хворий протягом тижня не виходить із коми, шанси його повернутися з того світу мізерні.

— Що ви таке кажете? — інший голос, старший і спокійний, звучав навіть із певним сарказмом. — Та невже? Ви сам Господь чи пророк Мойсей, щоб робити такі висновки?

— Але ж, шановний, я діяв згідно з…

— Ах, заткніться, будь ласка! Я перечитав історію хвороби. Ваші дії — то суцільний хаос! Скількох людей ви вкатрупили? Щоб я навіть близько тебе тут не бачив. Узагалі таким горе-лікарям не місце в медицині, але ж куди вас дівати, коли розмножуєтеся швидше від дрозофіли?

Двері з гуркотом розчахнулися, і в коридор вискочив той банькатий лікар, червоний, мов рак. Він кинув на Зоряну злий погляд, гаркнув:

— Шо витріщилася? Твоя робота? Не могла попередити, що в тебе такі родичі? Але й вони тобі не допоможуть. Бо твій муженьок усе одно не виживе. Він — об’єкт для патологоанатомів.

— Агов, ти ще тут, свищику? — За спиною білобрисого виріс високий чолов’яга.

Зоряна не встигла й рота відкрити, як банькатий кинувся коридором до виходу, а сивочолий велетень уже трусив її за руку:

— Ви Зоряна? Дуже-дуже приємно. Я відтепер лікар вашого чоловіка Сергія. Звати мене Віталій Станіславович. А на того телепня уваги не звертайте. Заходьте, дорогенька, до кабінету, поговоримо.

Була настільки приголомшена почутим і побаченим, що навряд чи запам’ятала все, що їй говорив новий лікар. Пригадує лиш кавалки розмови.

— Ваш чоловік пережив важку аварію, він мало не загинув, і хай би що вам казав той телепень із червоним дипломом — уявіть собі, у нього червоний диплом! — так от, хай би що він вам казав — не вірте його словам. Кома — це не вирок, це захисна реакція організму в стресовій ситуації. Коли той стрес надто сильний, як у випадку з Сергієм, відбувається позамежне гальмування, і система, щоб зберегти свою життєдіяльність, вимикається. Тобто переходить на ощадливий режим. Зберігаючи тільки функціонування життєво важливих органів. Таким чином, організм сам себе рятує. Однак найчастіше він не може самостійно вийти з того стану, голубонько, і ми маємо йому в цьому допомагати. І не тільки лікарі, а й ви також. Навіть не так. Очевидно, насамперед ви. Можливо, тільки тому, що Сергій любить вас і дитину, він досі живий. Ситуацію з Сергієм, щоб вам було доступніше, можна описати так: страус заховав голову в пісок, а витягнути її з піску самостійно не може. І ми йому в цьому маємо допомогти. При мінімальних негараздах організм іще може себе самостійно «запустити», у нашому ж