Читати книгу - "Зірка для тебе"

спокійно та розважливо. — А чому не кажеш про душу? Що можуть знати лікарі? Яку правду? Тільки Господь дарує людині життя, і тільки Він може його забрати. А людина — то інструмент у руці Господа. І зроблений кожен із нас на подобу нашого Отця, нашого Творця. Тому, дочко, не вір усьому, що кажуть, вір очам своїм і серцю своєму. І молися, дитино. Бо слово було на початку всього, і воно не тільки вбиває, воно й воскрешає. Пам’ятай, що сказав Ісус своїм учням: «По вірі вашій воздасться вам».

Він її поблагословив, провів до дверей, дав свою парасолю. Коли вона сказала, що поверне, то тільки рукою махнув. Вона тут уже два роки лежить, то, певно, на неї й чекала. А зараз вона має йти до чоловіка, до світла. А він молитиметься разом із нею за раба Божого Сергія. А дві світлі молитви завжди ліпші, аніж одна, бо коли любиш і віриш, то…

— Нічого нема для вас неможливого, — зашепотіли губи.

Якесь внутрішнє світло заповнило її. Була вже не одна у своїй вірі. Повернулася назад у лікарню. Перелякана Лєрка ні в сих, ні в тих стояла перед реанімаційним відділенням, переминаючись із ноги на ногу. Подруга якимось чином, певно, за гроші змогла домовитися з лікарями, щоб впустили Зоряну ще раз до Сергія і деякий час просто не зазирали до палати. Зоряна сіла біля його ліжка, поклала голову коло руки коханого, шепочучи якісь дурні слова про те, як вона його любить і що він не може померти, і має жити для неї, для сина. Слова закінчилися і вона заснула.

Дивний сон намарився їй тоді.

Посередині лісу зеленого — простора галявина, і Зоряна на ній. Вбрана в розкішну сніжну з ледве вловним рожевим серпанком сукню. Вона в ній вінчалася. Блакитне небо, сонячна днина, зелені дерева довкола. Звідкись береться музика, «Місячна соната». І Сергій запрошує її на вальс, але чомусь вона бачить тільки його очі. Грає місячний вальс у променях сонця. Вона ніжно притуляється до нього і шепоче палко на вухо:

Тримай мене на відстані, коханий!

Ти ще не чув, щоб так тебе назвала?

На відстані дзвінків, мовчань незнаних,

і жартів лоскоту, і тем (таких загальних!)

не пропусти моїх бажань навалу!

Тримай мене на відстані, коханий!

Тримай, немов Атлант, бо вперте небо

таки впаде до ніг твоїй землі.

Тріщатимуть уже і м’язи, й ребра

від слів — закон, порядок, треба, треба…

.. а я молитимусь, щоб ти на мить… зомлів,

й земля у небо полетить хоробро…

Тримай мене на відстані, коханий,

бо відстані — умовні… і малі.

Шелестіння сукні, уст, очі, задивлені в тебе… А потім? Потім він пішов, щоб обов’язково повернутися.

Прокинулася від того, що той самий банькатий лікар тряс її за плече: «Агов, жіночко, тут бути не можна. Непорядок». Вона відсахнулася від нього, наче від прокаженого. Від ескулапа тхнуло перегаром. Він був п’яний.

О, горе! Й оце чудо-юдо лікує її Сергія? Що воно може знати? їм потрібний справжній лікар, який був би на їхньому боці, а не ремісник, що завжди на стороні смерті. Сергій — живий, її Сергій — живий. Ота віра, про яку говорив панотець, повернулася до неї. Вона тепер знає, що робити, і просто так не здасться, і свого Сергія не віддасть.

Що тепер? До Василя Григоровича. Він дещо завинив і їй, і Сергію. Сергію особливо.

Два роки вона не з’являлася в його житті. Напевне, то Лєрка повідомила чоловіку, що Зоряна вийшла заміж, і тому навіть заради розмов він її не турбував. Уночі перед відльотом у Лейпциг Сергію наснився страшний сон. Він плакав і кричав, ледве його добудилася. Казав, що той сон перестав йому снитися, коли з Зоряною познайомився. І от, маєш… Повернувся. Страшний сон із жахливим чоловіком, що забрав його у матері. Жахливий чоловік із наколкою на долоні. Тату у вигляді людського ока. Зоряна впізнала того чоловіка і маленького хлопчика на руках у мами. Але Сергієві перед дорогою не стала нічого розповідати. Усе потім, після повернення. А то ще відмовиться летіти.

Василь Григорович на диво радо погодився на зустріч із Зоряною. Їй навіть здалося, що чекав її дзвінка.

Зоряна розповідає все Сергію, кожну дрібничку, деталь…

— Василь Григорович? — перепитав Сергій насторожено. — Я його знаю. Він тебе зґвалтував, коли тобі виповнилося заледве сімнадцять. Він — покидьок, він… напоїв шампанським і зґвалтував.

— Ти чув мене, коли був у комі, що я тобі читаю, чув? І слухав мій щоденник? Боже! Віталій Станіславович казав, щоб я з тобою постійно розмовляла, про що завгодно, бо навіть у непритомному стані мозок треба тренувати, то як складний механізм, що без підживлення може застигнути, заіржавіти, запнутися. Я тобі читала багато-багато. А одного разу раптом мені захотілося почитати тобі свої щоденники, бо притомним ти чомусь не хотів знати про моє минуле. Тобто прийняв мене такою, якою вперше побачив, але я далеко не така хороша людина, якою ти мене вимріяв, і тому вирішила — хай так, але ти почуєш мою сповідь. Не знаю, чи Бог відпустив мені гріхи? Та мене бентежить більше інше — чи ти відпустиш? Крамольно звучить? Та якщо ми зроблені за Божою подобою, як стверджує отець Себастьян, то ми також трішки боги.

— То той священик, що допоміг тобі повернути віру?

Зоряна ствердно закивала головою:

— Тепер я часто буваю в тій церкві. Дивне те побачення з Богом. Я ставлю свічку за твоє здоров’я, вклякаю перед іконою Марії із Сином на руках і стою, втупившись у її очі, наче хочу пізнати в них істину. Натомість там живе тільки любов. Любов до світу і до всіх нас, які приходять у цей світ, які вчаться любити, вміють любити, знають, як… Напевно, любов і є істиною. Я люблю тебе, Сергійку. Але в церкві навколішки перед образом я вчилася любити і себе також у тобі, і нас разом. Одного разу до мене підійшов отець. Він поблагословив мене, побажав здоров’я. Сказав, що мушу пам’ятати про себе, тобто добре їсти, висипатися. Бо і мале дитя потребує поруч здорову маму. Я навіть образилася, чому він не запитає про тебе. На що мудрий чоловік відповів:

— А я знаю, дочко, що Сергій живий. Ти щоразу ставиш свічку за здоров’я і ревно молишся. Я не смію тривожити твоє серце сумнівами. Ти сама маєш їх здолати. Я також молюся разом із тобою,