Читати книгу - "Шмагія"

на відміну від решти демонів, чудово пристосовуються до життя між людей, уникаючи смертельних фіналів – а виходить, не привертаючи до себе особливої уваги влади. Але з нашою втікачкою вийшло інакше. Лисий перестрахувальник-куратор був дядьком одного з юних дурнів і не бажав розголосу. Маючи достатньо засобів, він у приватному порядку замовив суккубару знайомому венатору.

Знайомим виявився Фортунат Цвях.

Мисливець пішов по сліду здобичі буквально за годину по звільненні її з «лупанаруму». Повторюємо: таке трапляється рідко. Звичайно з моменту втечі демона до початку полювання минає кілька днів. За цей час демон встигає накоїти неабияку кількість гидоти, що полегшує розшук. Втім, Фортунату рідко були потрібні для розшуку чиїсь свідчення. Учень Гарпагона, він ішов на Ім’я. Ім’я демона – найскладніша композиція в стилі «barocco». За закрути й надлишкову орнаментацією тут слугують вібрації – якщо бажаєте, звуки, хоча не цілком! – сутності демона. Досвідчений маг здатен за залишковими еманаціями поновити базовий мажор сутності. Інтервал між основним і терцовим тоном і далі, до тону квінтового, добудовуючи на слух четвертий і п’ятий вібріони… Гаразд, нюанси опустимо. Важливе не це. Цвях почав полювання, не зволікаючи, не марнуючи часу на відновлення Імені суккубари, бо дізнався його від переляканого дурня-племінника, й зумів дуже швидко розшукати здобич.

Дивна річ: суккубара рухалася прямо, невибагливо, не витрачаючи часу на амурні трапези. Її ніби вела певна мета.

Венатор наздогнав утікачку в Мотиній пустелі, біля скиту відлюдника-трепангулярія. Пустельник тут жив, видимо, абиякий. У мить прибуття демониці й мисливця він ретельно виходив на стежку любові, кохаючись із пишнотілою селянкою, що принесла старцеві обід. Моральні якості аскета мало цікавили Цвяха. Значно більше його зацікавило ось що: в мить злягання заблукана суккубара вереснула, ніби з розгону вдарилася об невидиму стіну, й розчинилася до решти. Зацікавлений мисливець дочекався фіналу й був свідком, як пустельник рвав жмути волосся та журився через мимовільний гріх. Щирість старця дивувала. Розпитування околишніх мешканців підтвердило: життя старець вів праведне, жінок уникав і чесно сублімував усе, що вказано статутом громади трепангуляріїв.

Виходить, і справді згрішив уперше, зірвався з цепу від тривалого утримання.

Фортунат ладен був заприсягтися: якби суккубара не розчинися в ефірі, вона б залюбила старця до смерті. Здавалося, демониця голодувала на бігу саме для цього подвигу. Пізніше, до речі, пустельник спалив скит, оженився на селянці, народив з нею безліч дітлахів і застав ще онуків, незважаючи на поважний вік.

Про цікавий випадок Цвях розповів другові Матіасу.

– Розчинилася? В ефірі? – зацікавився теоретик. – Ти впевнений, що частина еманацій не всмокталася в відлюдника?

– Не впевнений, – чесно зізнався венатор, дегустуючи темно-золотавий мальмазей. – У відлюдника, у його пасію… Розумієш, усе було надто тісно пов’язане!

Доцент налив і собі.

– Ішла, виходить, убивати. По прямій. А старець раніше дотримувався праведності, якщо не брешуть… Залізний старець із гнилою серцевиною. Цікаво, архіцікаво…

На цьому розмова про суккубару втонула у вині.

Хто ж міг знати, що із дна спливе істина?! Що приват-демонолог Кручек візьметься до пошуків, які приведуть його до теорії істинної природи демонів?!

Збираючи по крихтах дані про поведінку інферналів відразу по виклику, – особливо першого дня втечі! – якнайретельніше вивчаючи структуру ярусів Пекла, доцент дійшов приголомшливих висновків. Як відомо, повітря геєни, відповідно до концепції «Шикса-Пра», складається з пристрастей і невдоволених бажань. Киплячий казан, родюче черево, сама по собі геєна не здатна нікого народити. Навіть демона, бо для зачаття одного черева не досить. Жіноча цитадель вимагає чоловічого вторгнення. І ось одного разу народжується людина, котрою володіє одна, та полум’яна пристрасть, яку вона приборкує та придушує, так само, як маг приборкує викликаного демона. Одного разу потаємне ім’я Нижньої Мами – Манія! – опановує нещасного, не маючи виходу назовні, не знаходячи втілення та застосування…

Манія таємним шляхом проникає саме в Пекло. Невдоволена пристрасть особистості, вириваючись назовні, спрямовується в горно таких само невдоволених, але знеособлених пристрастей. Відбувається злиття, зачаття, а через певний термін – народження чергового демона.

Матіас Кручек настільки захопився новою теорією, що почав плутати слова. Об’єднав звичного «демона» з таємною «Манією» в єдине ціле: «деманію». Деманій, вважав він, від народження приречений вічно поневірятись ярусами Пекла, – поки його зовнішній, смертний «батько» живий і продовжує приборкувати себе. Або поки деманія не покличе назовні владний маг. Якщо ж «батько» умре природною смертю чи перестане стримуватися, то манія отримує змогу виявитися у вчинках і діях (згадаємо знайомого відлюдника!) – деманій марніє і зрештою гине від ядухи. Людина-маніяк не терпить існування деманія в геєні: цей деманій втілений у неї саму. Але людина, що зуміла манію приборкати, й не зуміла знищити…

– Ти гадаєш? – запитав Фортунт і прикусив нижню губу.

До цього дня він чимало посприяв народженню теорії своєю практикою. Приймаючи виплекану Подобу та спускаючись у геєну в справах, він заодно приносив теоретикові звіти про поведінку деманіїв у вільному стані.

– Так, друже мій.

Доцент справді думав, що саме з цієї причини, викликаний назовні та звільнений від волі мага деманій перш за все прагне знищити «батька». Їм тісно вдвох на одному світі. «Ти мене породив, я тебе уб’ю!» – сказав у трагедії «Дитя Гавкоту» Адальберт Меморандум. Потяг до вбивства «батька» закладено в деманія на безтямному, тваринному рівні. Всім відомо, що демони, хитрі й підступні, як звірі, керуються швидше інстинктами, ніж розсудливістю. Із загибеллю «прихованого» маніяка від пазурів породженого ним деманія падають останні перепони. Деманій відтепер неприборканий цілком і повністю, отримує здатність з власної волі блукати між Пеклом і поверхнею земного диска. Сила його зростає, зміна подоби непередбачувана, а вчинки дивовижні.

На щастя, пошуки «батька» здебільшого тривалі: спробуй-но – знайди шевця з Ла-Ланга, якщо тебе викликали некроманти Чуриха! Втікача встигають знешкодити. Та й утікають запеклі деманії рідко. На виклик зважуються здебільшого маги досвідчені, вмілі, а від якого-небудь Просперо Кольрауна не дуже побігаєш…

Добре, скажете ви. Цікава теорія. Архіцікава, якщо користуватися епітетом її творця. Але яке це має відношення до шмагії молодого Яноша та Фортунатової присяги знайти ліки від зламу?!

Не кваптеся.

Просто запам’ятайте, про що ми говорили. Вірте, згодом придасться.

Давайте відволічемося від теорій. Венатор Цвях дотримував слова. Поки його друг вивчав феномен шмагії, консультуючись із колегами та найретельніше вибудовуючи клінічну картину хвороби, – Фортунат, не шкодуючи сил і засобів, розшукував шмагів для особистих зустрічей.

Це було непросто.

Шмаги аж ніяк не прагнули загального огляду, вели життя тихе й буденне. Венатор навіть дійшов висновку, що хвороба ця вкрай рідкісна. Зламаних у доступному зору просторі – жалюгідні десятки, навряд