Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

обставини, перевіряючи те, інше супутніми свідченнями Бутлера. Бутлер, слухаючи мою розповідь, у який я замовчав про появу невідомої жінки, сам обійшов це питання, очевидно розуміючи, що в мене є слушні причини мовчати. Він став дуже нервовим, і комісарові іноді доводилося направляти його відповіді або витягати їх кліщами двічі повторених питань. Я не розумів його тривоги, обумовивши роль Бутлера сприятливою для нього згадкою про, по суті, пасивну, почасти стримуючу роль старшого помічника, але він, можливо, стривожився як винний у недонесенні. Так чи інакше, Бутлер став говорити мало й неохоче. Він потьмянів, скулився. Лише одного разу на його обличчі спалахнув несвідомий живий вогник, ніби при раптовому спогаді. Але він зник, нічим не виразивши себе.

З напрочуд серйозного обличчя комісара й кількості списаних ним сторінок я збагнув, що нам усім трьом не минути арешту. Я сам вчинив би так само на місці поліції. Побоювання це негайно підтвердилося.

— Оголошую, — сказав комісар, підвівшись, — надалі до з’ясування справи арештованими: невідому молоду жінку, що відмовилася назвати себе, Томаса Гарвея й Еліаса Бутлера.

У цю мить пролунав дивний голос. Я не відразу його впізнав: таким чужим, зміненим голосом заговорив Бутлер. Він підвівся, важко і голосно зітхнув і з незграбною посмішкою, раптом пополотнівши, вимовив:

— Одного Бутлера. Еліаса Бутлера.

— Що це значить? — запитав комісар.

— Я вбив Ґеза.

Розділ XXVIII

На той час почуття мої були вже приголомшені й захоплені так сильно, що навіть оголошення арешту стало розвитком тієї самої неприємності; але несподіване зізнання Бутлера вдарило по заціпенілих нервах, як новий злочин, учинений привселюдно. Біче Сеніель роздивлялася вбивцю розширеними очами й, звівши брови, стежила з пильністю глибокого полегшення за кожним його рухом. Комісар перейшов з одного стану до іншого — зі стану заплутаності до стану мати тут, навпроти себе, справжнього злочинця, якого вважав тупуватим свідком, — з апломбом чиновника, що приписує кожен, навіть мимовільний успіх впливу своїх особистих якостей.

— Цього треба було очікувати, — сказав він так солідно, що, мабуть, сам повірив своїм словам. — Еліас Бутлер, який зізнався при свідках, — сядьте й викладіть, як було скоєно злочин.

— Я вирішив, — звів голос Бутлер, коли сам трохи звикнув до перенесення ваги сцени, що безповоротно окреслила в’язницю, на нього, — я вирішив розповісти все, тому що інакше не буде зрозумілий випадок з убивством Ґеза. Це — випадок, я не хотів його вбивати. Я мовчав, тому що сподівався для панянки на щасливий кінець її затримання. Виявилось по-іншому. Я побачив, як сплелася підозра навколо безневинної людини. Пояснення вона не дала — отже, її слід заарештувати. Так, це правильно. Але я не міг залишитися негідником. Треба було сказати. Я чув, що вона висловила надію на совість самого злочинця. Ці слова я обмірковував, поки ви допитували інших, і не знайшов ніякого іншого виходу, ніж цей, — устати й сказати: Ґеза застрелив я.

— Дякую вам, — сказала Біче співчутливо, — ви чесна людина, і я, якщо знадобиться, допоможу вам.

— Мабуть, знадобиться, — відповів Бутлер, пригнічено посміхаючись. — Ну, треба казати все. Отже, ми прибули в Гель-Г’ю з контрабандою з Дагона. Чотириста ящиків нарізних прогоничів. Бажаєте подивитися?

Він витяг предмет, що таємно відібрав від мене, і передав його комісарові, відгвинтивши гайку.

— Замовлені форми, — сказав комісар, оглянувши начинку прогонича. — Хто ж винайшов такий виверт?

— Маю заявити, — пояснив Бутлер, — що всю справу вів Ґез. Це його зв’язки, і я брав участь в операції лише грошима. Мої відкладені за десять років триста п’ятдесят фунтів пішли як пай. Я мав вірити Ґезу на слово. Ґез обіцяв купити дешево, продати дорого. Мені припадало, за нашими розрахункам, приблизно тисяча двісті фунтів. Варто було ризикнути. Знали про все лише я, Ґез і Сінкрайт. Жінки, які плили з нами сюди, не мали стосунку до цього вантажу й нічого не підозрювали. Ґез був проти Гарвея, тому що через крайню недовірливість побоювався всього. Не дуже був задоволений, відверто сказати, і я, тому що, як не кажи, почуваєшся спокійніше, коли немає сторонніх. Після того як відбувся скандал, про який ви вже знаєте, і попри мої умовляння людину кинули в шлюпку миль за п’ятдесят від Дагона, а втрутитися як слід означало втратити все, тому що Ґез, сказившись, здатен на відкритий грабіж — я у наступні дні плавання почав підозрювати капітана в намірі втекти від чесної розплати. Він скаржився, що опіум обійшовся вдвічі дорожче, ніж він розраховував, що він довідався в Дагоні про зниження цін, так що прибуток може виявитися значно меншим. У такий спосіб капітан підготував ґрунт і дуже цим мене тривожив. Сінкрайтові було просто обіцяно п’ятдесят фунтів, і він був спокійний, знаючи, мабуть, що все пронюхає й доможеться свого в більшому розмірі, ніж сподівається Ґез. Я нічого не говорив, очікуючи, що буде в Гель-Г’ю. Ще висіла ця історія з Гарвеем, яку ми думали минути, пробувши тут не більше двох днів, а потім піти в Сан-Губерт або ще далі, де й відстоятися, поки не затихне справа. Втім, важливо було насамперед продати опій.

Ґез стверджував, що переговори з агентом у справах продажу йому партії залізних прогоничів пройдуть при мені, але коли ми прибули, він улаштував, звичайно, все самостійно. Він зник незабаром після того, як ми пришвартувались, і з’явився веселий, тільки намагаючись здаватися стурбованим. Він показав гроші. «Ось усе, що вдалося отримати, — так він заявив мені. — Усього три тисячі п’ятсот. Ціна товару впала, наші подільники запропонували чекати поліпшення умов збуту або погодитися на три тисячі п’ятсот фунтів за тисячу сто кілограмів».

Мені припадали, з розрахунку моїх і його грошей, — причому він запевняв, що прогоничі коштували йому по три гінеї за сотню, — несправедливі рештки. Я опинився, таким чином, з розрахунку п’ятсот за триста п’ятдесят, і між нами відбулася сцена. Однак довести нічого не можна було, тому я вчора ж подався до одного обізнаного з цими справами чоловіка, ім’я якого не називатиму, і я довідався від нього, що за нашу партію можна взяти щонайменше п’ять тисяч і ціна тримається міцно.

Обміркувавши, як викрити Ґеза, ми прийшли в один склад, де мій знайомий посадив мене за перегородку, позад контори, щоб я чув розмову. Людина, яку я не бачив, її-бо відділяла від мене перегородка, у відповідь на фіктивну пропозицію мого знайомого відразу ж запропонувала йому чотири з половиною фунти за кілограм, а коли той почав торгуватися, — накинув п’ять і навіть п’ять із чвертю. З мене було досить. Почастувавши людину