Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Тут човен причалив до берега неподалік баркаса, і матроси одразу витягнули його на сухе. Я зрадів — боявся, що вони зоставлять човен на якорі у воді й залишать при ньому вартових — тоді ми не зможемо його захопити. Тільки-но матроси ступили на берег, як кинулися до баркаса. Як вони були заскочені, коли уздріли, що баркас зовсім порожній, та ще і з дірою у днищі! Тоді вони почали репетувати, кличучи товаришів, але їм ніхто не відповів. Вони вирішили дати залп із пістолів — ми його почули, але в печері його чути не могли. Ті ж бунтівники, які скорилися нам, не насмілились виказати себе. Матроси з корабля були настільки приголомшені, що, як вони розповідали пізніше, першої миті вирішили сідати в човен і тікати — вони були певні, що їхні товариші всі загинули. Отож вони тут-таки спустили човен на воду і всі в нього позаскакували.

Капітан страшенно перелякався — зараз вони повернуться на корабель, піднімуть вітрила, і ми вже ніколи не відіб'ємо судна! Проте матроси оговтались і змінили свої наміри — і тим перелякали капітана ще дужче: не минуло й кількох хвилин, як ми побачили, що бунтівники знову пристають до берега. Але цього разу матроси повелися інакше: човен вони лишили у воді, а в ньому — трьох чатових. Решта ж, озброєні до зубів, висадилися на землю, готові шукати зниклих товаришів.

Для нас це було не з руки — навіть якщо ми схопимо сімох заколотників на березі, решта троє втечуть на човні, і тоді вже корабель точно підніме вітрила й попливе геть — нам його не повернути. Але нам лишалося тільки чекати. Семеро бунтівників вистрибнули на берег, а троє відвели човен на пристойну віддаль від берега і кинули якір. Семеро на березі трималися купи. Вони рушили в керунку пагорба, де я збудував свою твердиню. Ми їх прекрасно бачили, а вони нас ні. Якщо вони наблизяться до нас упритул, ми почнемо стріляти.

Якщо ж проминуть і заглибляться в ліс, ми вийдемо з укріплення.

Тут матроси підійшли до підніжжя пагорба. Перед ними простерлися ліси й луки. Вони почали гукати, допоки змучилися, але боялися далеко відходити від берега. Нарешті всілися під деревом, щоб обміркувати становище. Якби вони під деревом позасинали, як їхні товариші перед тим, ото б нам пощастило! Але ж який тут сон, коли на острові чигає невідома небезпека.

Поки вони радилися, капітан подав слушну пропозицію: напевно матроси пустять іще один залп у надії, що товариші все-таки почують їх. Тоді нам треба миттю на них напасти, доки їхня зброя розряджена. Вони змушені будуть скоритися, і нам не доведеться проливати кров. Пропозиція мені сподобалась, але треба було непомітно підійти ближче, поки вони не встигнуть удруге зарядити рушниці.

Та не так сталося, як гадалося. Ми лежали в засідці, чекаючи, що трапиться далі. Мені здавалося, що треба дочекатися ночі. Якщо до цього часу матроси не повернуться на човен, то затемна ми зможемо відрізати їх від нього. Можливо, навіть вигадаємо, як відібрати човен у вартових. Довший час ми чекали, а вони радилися. Аж нарешті ми побачили, як усі заколотники звелися на ноги й попрямували до моря. Розпач пройняв нас, коли ми подумали — матроси вертаються на корабель, махнувши рукою на зниклих товаришів.

Капітан мало руки не ламав у відчаї. І раптом мені спало на думку, як повернути їх назад. Я наказав П'ятниці та старпому перейти до затоки на заході, — туди, де зазвичай причалювали дикуни, — і щойно вони вийдуть на відкрите місце, то нехай кричать, допоки матроси не почують їх. Тільки-но впевняться, що бунтівники чули крики, то нехай миттю вертаються назад. Якщо матроси теж кричатимуть, нехай відповідають, але так, щоб ті їх самих не бачили. Треба завести горлорізів глибше в ліс.

Матроси сідали в човен, коли П'ятниця і старпом загукали здалеку. Бунтівники почули, заволали у відповідь і помчали на голос. Вони вже добігли до лиману, але приплив не дав їм перебратися на той бік. Матроси гукнули чатовим, щоб доправили човен у лиман — на ньому можна буде переплисти на протилежний берег. Цього я й чекав. Човен заплив у лиман, перевіз заколотників на другий бік і причалив у затишному місці. На чатах залишилося тільки двоє, решта висадилися на берег. Човен припнули до стовбура деревця.

Все сталося, як я й сподівався: П'ятниця і старпом заводили матросів углиб острова, а я з рештою людей побіг до човна. Ми перетнули річку вище за течією і заскочили двох чатових зненацька — один лежав на бережку, а другий сидів у човні. Той, що на березі, дрімав, і капітан підбіг до нього й одним ударом відбив йому памороки, а тоді крикнув тому, що в човні: здавайся або помреш!

Не треба довго переконувати самотню людину скоритися, коли над нею нависли п'ятеро з рушницями, а товариш лежить без тями. До того ж у човні був один із трьох порядних моряків, який не надто підтримував заколот, тож і скорився охоче. Він радо приєднався до нас. Його прізвище було Бобсон.

Тим часом П'ятниця і старпом, гукаючи й відбігаючи все далі, заманили матросів у ліс і вели глибше й глибше, поки ті зовсім не змучилися. Тоді вони припинили кричати і зачаїлися — були певні, що бунтівникам самотужки ніколи не вибратися на узбережжя засвітла. Коли П'ятниця та старпом повернулися до нас, вони й самі ледве трималися на ногах.

Нам лишалося тільки дочекатися темряви, а тоді нагло напасти. Минуло кілька годин, заки матроси знайшли дорогу до свого човна. Вони розтягнулися вервечкою, і передні кричали до задніх, щоб ті не загубилися.

Задні стогнали й голосили, як вони змучилися. Ми тільки раділи з цього. За деякий час заколотники вигулькнули біля човна — неможливо описати їхнього збентеження, коли вони побачили човен на сухому, бо почався відплив, а чатові зникли у невідомому напрямку. Ми чули, як вони злякано перемовлялися: острів зачарований. Якісь люди мешкають тут і обов'язково всіх повбивають, а може, острів населяють злі духи, які затягнуть їх у пекло.

Матроси знову почали гукати, цього разу вже до зниклих чатових, але все марно. У слабкому місячному світлі ми бачили, як вони ламають руки у розпачі. Вони то сідали в човен, то вилазили з нього і не знали,