Читати книгу - "Сучасна польська повість"

— Перестаньте, — попросила Магда, — я не можу цього чути.

А мати неначе нічого й не чула:

— Може, він опритомнів у тій прірві? Може, там опритомнів?

Тут Петер замислився, ніби його взяв сумнів, та не надовго, за хвилину ляпнув рукавом об коліно.

— Все одно ті горлорізи здерли б з нього шкуру. Вони завжди добивали поранених. А з тих, хто вищий рангом, з офіцерів, здирали шкуру й рубали їх на шматки.

— Ти це бачив, Петере?

— Бачив. І не раз.

— Але не його.

— Перестаньте, — попросила Магда, — я не можу цього чути.

— Я нічого не розумію, — надулася Ксавера. — Модест таке добропристойне ім’я, а пані Магда каже — шантаж. Який шантаж? З якого приводу? Нічого не розумію.

— Це політика, — зітхнула Магда.

— Це боротьба! — гаркнув Петер. — Боротьба не на життя, а на смерть. Так завжди казав капітан. Так казав Бартек: не на життя, а на смерть.

— Вони хочуть залякати Кароля, — несміло пояснила Магда, вона завжди трохи торопіла перед Ксаверою і сердилась на Кароля, що той оселив її тут, наче в усьому місті не знайшлося житла для вчительки, — хочуть відірвати його від партії, скомпрометувати.

— Хто вони? Модест?

— Модест та інші. Легальна опозиція.

Раптом погасло світло.

— Електростанція, — сказала мати. — Знов.

— Я не розумію, — бурчала в темряві Ксавера. — Нічогісінько не розумію.

Кароль згорнув папку, зрештою, світло було йому непотрібне, Модестову бридню він знав напам’ять. Значить, так. Де Модест зустрів Бартоломея Новака, на кличку «Бартек», родичем якого назвався, хоч був просто однофамільцем, тут кожний п’ятий — Новак? Зустрів у Щеціні, а потім у банді Блиска. Що Модест там робив? Хотів умовити Блиска вийти з лісу. А що там робив Бартек? Був правою рукою Блиска і де в чому його наставником.

Що казав Бартек? Казав, що поквитається з Каролем, як прийде час. За що він хотів поквитатися? Це всі знають. Всі? Мабуть, ні. Органам державної безпеки, наприклад, це невідоме, і хотілося б з’ясувати, що знають люди й Модест. Те, що Кароль відбив у нього дівчину: Магда Новак була нареченою Бартека.

Наречена Бартека — Магда. Прикипіла до підводи і плакала, плакала, а на підводі лежав Бартек, убитий, але ще не востаннє, як каже Петер. Наречена Бартека — Магда. Вона просила, так, просила: «Візьміть мене з собою у вашу сторону, що я, сирота, тут сама робитиму, батька ж мого вбили, — за Бартека вбили, бо Бартека не застали, не знайшли. Візьміть мене, Каролю, мамо, пані Новак, візьміть». Наречена Бартека — Магда, котра квапливо сказала «так». «Так, я вийду за тебе, Каролю, хоч зараз вийду за тебе, я завжди про тебе думала, і ти мені подобався, ще як з Бартеком… Вийду за тебе, тільки я вже не дівчина (тут вона заплакала, як коло тієї підводи), бо з Бартеком… з ним…» Наречена Бартека — Магда, його, Кароля, дружина; вона так хотіла його кохати й народити йому сина, схожого на нього, бо тоді син буде схожий і на Бартека, — Магда, яка справді противилась воскрешенню Бартека, цьому чуду, що його сфабрикував Модест на потребу легальній опозиції.

Модест воскресив Бартека і шантажує ним секретаря повітового комітету ППР Кароля Новака, бо йдеться про певний відсоток мандатів; мучить Модест цим воскреслим, ожилим Бартеком Магду, дружину секретаря побітового комітету, крає серце його матері облудною надією, бо йдеться про мандати для легальної опозиції.

Жах, ницість, мерзота. А вони цього Модеста випустили, — Смоляк випустив його. Навіщо Модест хоче йти до Блиска? Щоб привести Бартека. Таж Блиска немає на світі. Зате Бартек став йому гідною заміною. Чи не збирається Модест утекти? Дає слово офіцера, майора Війська Польського. Бартек остерігав перед Модестом. Тоді Кароль запідозрив, що брат робить це з заздрості. Модестові дали звання майора, а Бартек майора не дістав. «Це гадюка, будь обережний», — казав Бартек, а Кароль знизував плечима. В нього були інші турботи. Ще точилась війна, але вже треба було брати владу. Тоді Магда сказала: «Ти огинався, не йшов до лісу, торочив про якусь роботу, нібито теж дуже важливу, і все для того, щоб тепер — до влади. А він, хоч молодший за тебе, — на фронт, з іще не загоєною раною». Так сказала тоді Магда, Бартекова наречена. Так вона сказала і тоді по-своєму мала рацію, бо кохала Бартека, не його. Потім просила: «Візьміть мене», і знов-таки мала рацію, бо її батька вбили за те, що переховував Бартека; потім сказала: «Вийду за тебе», і теж мала рацію: хотіла полюбити його, може, Бартека хотіла в ньому любити, а може, його самого, про це ніхто ніколи не дізнається, вона й сама цього гаразд не знає, — не знала тоді й тепер не знає; і він не знав, чи любить її, в цих справах часом важко розібратись; і він не знав, чи любить її, коли пропонував руку й серце, знав тільки, що мати дуже зрадіє і буде вдячна йому. «Ну що ж, — сказала вона, він це добре пам’ятав, — ти до неї перший залицявся, ще перед Бартеком, буває ж так, що брат одружується з удовою брата, а вона ніби вдова». Кароль добре пам’ятав і ці материні слова, і своє залицяння пам’ятав, тоді вони ще не були в підпільній організації, ані він, ані Бартек; брат ревнував Магду, така вже була в нього вдача: любов — не на життя, а на смерть, боротьба — теж не на життя, а на смерть. «Ти — як вогонь», — казала мати Бартеку, і він відповідав: «А ви — як вода, як літня водичка».

Отож Кароль не знав тоді, чи любить Магду, але тепер без сумніву любив її, може, за те, що вона була віддана йому і єдина, крім Чеслава, не йняла віри Модестовим брехням; може, не йняла віри тому, що вони були для неї дуже страшні, може, уявляла собі повернення воскреслого Бартека і становище, в яке тоді потрапила б, може, боялася своєї невірності; та чи не однаково, зрештою, чому не вірила Модестовим брехням, через які навіть Петер часом втрачав самовпевненість і, здавалося, починав сумніватись; навіть Смоляк з Управління держбезпеки трошки вірив цим вигадкам, а то б не випустив Модеста; аж дивно, якими легковірними бувають люди.

Модестова провокація була сфабрикована так грубо, що й сліпий навпомацки міг би це розпізнати, а поручник Смоляк відпускає Модеста під слово честі офіцера.

Модест