Читати книгу - "Сучасна польська повість"

везли, ще мертвого, бо ж він тільки в росіян прийшов до пам’яті, панна Магда була при ньому, прикипіла до підводи і все плакала, плакала, а я знав, що це ще не кінець». «Я його тоді не бачила, — мати дивитиметься так, наче перед очима в неї не стіна, а порожній простір, — не встигла».

«Зате бачили потім, — співчутливо скаже Ксавера, — коли він видужав і восени пішов в армію».

«Навіть у званні його не підвищили, — похмуро пригадає Петер, — а йому належались майорські нашивки».

«Хіба майорові легше вмирати, ніж капітанові?» — гнівно, зі сльозами в очах спитає Магда.

Тоді мати підійде до неї, проведе рукою по її яснім пишнім волоссі, що облямовує, мов ореол, зблідле обличчя. «Вмирати всім важко. Надто ж молодому, такому молодому, навіть якби він був і генералом. А коли є в нього дівчина, кохана дівчина — про матір, хоч як її люблять, думають менше, — і приходить смерть, то дуже жаль йому цієї дівчини».

Десь вдалині пролунав одинокий постріл. Кароль сягнув у кишеню, намацав гладеньку рукоятку пістолета, постояв, прислухаючись, біля огорожі незабудованої ділянки, але було тихо, тільки монотонно гули телефонні проводи по той бік вулиці, а за кілька секунд звук пострілу видався чимсь нереальним, примарним. Кароль рушив у бік Ринку і коли вже був на забрукованій кругляком і освітленій поодинокими ліхтарями Ринковій вулиці, знов бабахнув постріл, потім другий, але все ще важко було розібрати, звідки доносить ці звуки оманлива луна. Кароль подумав про Чеслава. Щоразу, коли Чеслав виїздив з якимось завданням на периферію, стрілянина викликала в Кароля мимовільний страх за молодшого брата, в підсвідомості таїлась вічна тривога за Чеслава, вона з’являлася раптово, непрохана, і на хвилину опановувала його; ось і зараз — мати не закінчила монолога про те, як важко вмирати молодим, Ксавера перестала видивлятись на Петера своїми великими очима; довше за всіх залишалася з Каролем Магда, але й вона загубилась по дорозі, поки він мало не біг Ринковою вулицею, вже не чуючи застережливого рипіння снігу під ногами; загубилась якраз біля молочарні, де на величезних дверях видніли величезні червоні літери: ЗВМ[35]; одного дня виявилось, що ЗВМ значить: «За Вами Москва», під кожною літерою було написано відповідне слово: під З — за, під В — вами, і так далі, чорною фарбою; напис забілили вапном, але вночі знов з’явилося: «За Вами Москва», тоді вирішили перевірити, чия це робота; солдати піймали хлопчиська з класу Ксавери, вона, дізнавшись про це, захлипала, може, й не вдавано, але в її великих очах сліз не було. «Не ви ж йому загадали», — сказав тоді Кароль, але потім йому спало на думку, що за це зовсім не можна ручитись. А втім, ніхто й не вимагав такої поруки. На паркані біля молочарні білів довгий напис: «Хай живе блок демократичних партій» і далі: «Голосуємо за З»; Чеслав виводив ці написи, а потім жартував, що це значить — за трійку; вище — сліди квапливої базгранини, яку ще можна прочитати: «75 % мандатів — ПСЛ»[36], тут художника не піймали, але це зробив, безсумнівно, не учень Ксавери, той не дістав би так високо без табуретки або драбини; були ще написані гарним каліграфічним почерком, пришпилені кнопками крикливі плакатики, що вимагали свободи зборів для легальної опозиції, вони особливо дратували Кароля. Ця легальна опозиція, за якою стоїть Блиск зі своєю лісовою армією, Блиск, котрий примушує схоплених пепеерівців[37] їсти партквитки і клястися, що вони не голосуватимуть за «З», хто не поклянеться — куля в лоб, а хто поклянеться, теж куля в лоб, на всякий випадок, щоб не став клятвопорушником, — саме ця легальна опозиція вимагає сімдесят п’ять відсотків мандатів, відповідно, як вона заявляє, до настроїв народу. «Настрої народу» — чудовий аргумент, чудовий хід, його вигадав, видно, метикований людовець. Чеслав сміявся, мовляв, на паркані й на папері можна підраховувати мандати, і Кароль притакував, але, по суті, не був цілком певен, що ці вибори пройдуть так само, як червневий референдум; тепер до людських роздумів долучився страх перед прибічниками Блиска та пожежами, які вони по собі залишали; тепер розмежування було дуже виразне, з’явилося слово «опозиція» з додатком, мов на глум, «легальна», і ця опозиція знайшла собі пристановище на Ринку в конторі адвоката, новоспеченого людовця; у вікні адвокатського кабінету висів великий зелений прапор, вітер хльоскав ним по оббитому бляхою підвіконню та по шибці, і здавалося, що прапор добувається в теплий адвокатський покій.

— Ти спав, — сказав Кароль вартовому, очі в того були запалені, червоні й сльозились від світла. — Спав, еге ж?

— Не спав, товаришу секретар.

— Де стріляли?

— Стріляли?

— Спав, от і не чув.

— Я б замерз, якби заснув. Тут не було чути.

— Що нового?

— З Познанню немає зв’язку.

Кароль підійшов до телефону, покрутив ручку, почув хрипкий голос:

— З Познанню зв’язок перерваний, я ж казав, коли буде — подзвоню.

Кароль підійшов до вікна, прохукав дірочку на замерзлій шибці. Мов крізь вічко у дверях тюремної камери, побачив засніжений Ринок, обтятий краями нерівного кружальця, зелений прапор навпроти все добувався у вікно адвоката, тиша. Кароль сів за стіл, відсунув чорнильницю, в ній захрустів льодок.

— Можеш поспати, я почергую, — сказав вартовому, але той, не чекаючи дозволу, вже заснув навсидячки, закинувши голову й роззявивши рота.

Кароль вийняв папку з написом: «Вінцентій Новак — «Модест». Ксавера часто казала: «Модест — таке добропристойне ім’я». Дурепа, Модест був такий добропристойний, що навіть кат погребував би ним.

Ксавера сказала:

— Знов стріляють. Хоч би з паном Каролем нічого не трапилось. © http://kompas.co.ua

— Два роки скоро, як війна скінчилась, а досі стріляють, — озвалася мати, дивлячись так, наче перед очима в неї була не стіна, а безмежний порожній простір, — стріляють і стріляють.

— Вас, пані, ніщо не турбує, — сказала Ксавера, присуваючись ще ближче до Петера, — ви нічого не боїтесь.

— А чого тут боятися? — буркнув ГІетер. — Стрілянини?

— Мама думає, — тихо мовила Магда, — коли ще стріляють, то, може, Бартек вернеться.

— Вернеться? Що ж, може, ти й маєш рацію. Цей Модест…

— Модест пройдисвіт і брехун, він хотів нас залякати. Шантажист.

— Вернеться, — пирхнув Петер, — аякже! Коли вдруге народиться. Але пані Новак уже не годна родити.

— Цить, п’янюго, — сказала мати без гніву, — йому зовсім не треба вдруге родитись.

— Вернеться, — не вгамовувався Петер, — дурниця! Як його торохнуло, я відразу зрозумів, що це вже кінець.

Покотився він у ту вирву, в ту яругу, в прірву покотився, а на