Читати книгу - "Жорстоке небо"

— Прошу за мною, — Марсель попрямував до входу в ангар. Денис задріботів слідом, за ним пішла Діана.

Перед тим як пірнути у важку півтемряву велетенського критого приміщення, з якого тягло холодом, запахами мастила і бензину, Діанину увагу привернув рев турбін. «ААРОН 44» розвернувся наприкінці смуги 04L-22R і помчав уперед, набираючи швидкість перед зльотом. Діана зупинились і повернула голову, стежачи за літаком. Порожній «ААРОН» відірвався від землі задовго до закінчення смуги, не досягнувши перетину із доріжкою Сьєрра-Віктор. Пролітаючи повз ангар технічного обслуговування і базових служб, лайнер піднявся на два десятки метрів над землею й, утягнувши шасі, продовжував стрімко набирати висоту. Діана провела його очима, не вірячи, що такий же елегантний літак — літак, спроектований її батьком, — шістнадцять годин тому став колективною труною для сорока восьми людей.

— Діано… — покликав Марсель з глибини ангара.

Зітхнувши, жінка зайшла досередини.

Вона роззиралась, звикаючи до півтемряви, а тоді ліворуч, на відстані півсотні кроків від розсувних воріт, побачила постаті Марселя і Дениса. Огинаючи тягачі і заправники, Діана заспішила до чоловіків.

У лівій частині ангара (якщо дивитись, стоячи спиною до входу) не було машин чи техніки. На вільному шматку бетону площею приблизно 300 м2 працівники ВЕА розтягнули шматки брезенту, поскладавши на них вилучені з місця катастрофи уламки. На кожен такий фрагмент причепили ярлик із вказівкою того, звідки він узявся і чому його взяли до ангара. Трохи далі, біля північної стіни приміщення, стояли в ряд кілька столів, на яких лежали менші за розміром і в той же час найбільш важливі для розслідування елементи — вцілілі прилади з кабіни, рештки сервоприводів[70], призначені для управління механізацією крила[71], тощо.

Підійшовши, Діана почула, як Марсель пояснює Денису ламаною англійською:

— Ми збираємо шматки, щоб переконатись, що з вашим літаком усе гаразд, щоб упевнитись, що під час заходу на посадку всі системи працювали в штатному режимі.

— Ага, — буркнув програміст, язиком перекинувши жуйку за іншу щоку.

Не помічаючи, як підійшла Діана, велет беззлобно пожартував:

— А то раптом виявиться, що «ААРОН 44» не приземлявся, а падав перед зіткненням зі снігоочисником…

Вискочивши наперед, Діана вп’ялась у француза поглядом. Темні очі зблискували лихим вогнем:

— ВЕА всерйоз розглядає таку версію?

— Ні, — дебелий слідчий потупився і відступив на півкроку під натиском українки. — Пробач, Діано, я, мабуть, не зовсім доречно пожартував. Я говорив із Жераром Пеллеріном, з багатьма його колегами, що знаходилися в центрі управління польотами тієї ночі, і всі в один голос стверджують, що літак почав захід на друге коло, намагався перелетіти снігоочисник. Йому просто не вистачило висоти, щоб подолати перешкоду. Перевірка чисто формальна: ми повинні розглянути всі версії, — зауваживши, що пояснення не заспокоїло Діану, Марсель доказав: — Діано, заспокойся, з літаком усе гаразд: двигуни працювали на повну потужність, закрилки і передкрилки стояли в правильному положенні — це все, що ВЕА хотіло знати.

Марсель провів їх уздовж розстелених на бетоні клаптів синього брезенту, показуючи і називаючи різні частини літака. Діана не розуміла й половини з того, що він говорив. Вона дивилась на чорні, як ніч, уламки і там, де Лакруа розрізняв резервний аналоговий альтиметр з кабіни, паливний насос, вал компресора однієї з турбін, бачила лише купу обгорілого металу.

Хвилин за десять вони дісталися північної стіни ангара.

— Ось бортові самописці, — Лакруа підвів групу до пластикового квадратного стола, на якому на відстані п’яти сантиметрів один від одного стояли бортові самописці рейсу 1419: лівий — яскраво оранжевого кольору, правий — почорнілий від кіптяви.

Діана схилилась, вивчаючи металеві скриньки завдовжки двадцять п’ять сантиметрів, заввишки і завширшки — по десять. Оскільки хвостова частина літака лишилась практично незруйнованою, на обох скриньках, за винятком кількох ум’ятин і подряпин, не було слідів механічних пошкоджень. Якби не корпус другого самописця — того, що стояв справа, геть обвугленого від вогню, — можна було б стверджувати, що скриньки непошкоджені. Пильно обстеживши обгорілий самописець, Діана виявила на кришці розколину, в найширше місце якої міг пролізти її мізинець.

— Тут тріщина, — показала вона, не піднімаючи голови від «чорних скриньок».

— Так, ми її дослідили, — відізвався Марсель. — Наш матеріалознавець вважає, що це заводський брак. Літак не падав із десятикілометрової висоти, тобто в катастрофі не діяли сили, що могли б розірвати корпус скриньки, яку спроектовано витримувати перевантаження в 3 400g[72].

На боку самописця, що знаходився ліворуч від неї, без тріщин і без підпалин, Діана прочитала:

ЦФР/CVR-12М-44

ЦИФРОВИЙ ФІКСАТОР РОЗМОВ У КАБІНІ

DIGITAL COCKPIT VIOCE RECORDER

Made in Ukraine

На сусідньому приладі вона ледве розгледіла під нальотом із сажі схожий напис:

ЦФПД/FDR-12А1-44

ЦИФРОВИЙ ФІКСАТОР ПОЛЬОТНИХ ДАНИХ

DIGITAL FLIGHT DATA RECORDER

Made in Ukraine

— Зможеш щось із нього витягти? — Діана заговорила українською і вказала пальцем на ЦФПД. Палець тремтів. Жінці здавалось, що вона опанувала себе після того, як залишила летовище, але зрозуміло, що помилялася. Діана раптом подумала, що, мабуть, така ж бліда, як і програміст. Після відвідин місця катастрофи до горла то піднімався, то відступав гіркий клубок, а думки плуталися.

Денис Плюйко, сховавши руки до кишень, стримів за три кроки від стола і не виявляв інтересу до бортових самописців. Він знизав плечима:

— Думаю, так, — зійшовши з трапа, програміст якийсь час стримував себе і не чавкав жуйкою, зате після прогулянки серед уламків відкинув геть умовності та відновив несамовиту роботу щелепами — нервував, як і Діана. Як і Діана, він уперше в житті опинився на місці катастрофи. — Залежно від того, як довго він горів.

— А з фіксатора розмов?

— Цей цілий. — «Чавк… чавк… чавк!» — Якщо його не вимикали під час польоту, матимемо повний запис переговорів.

Діана випросталась, відступила на крок і оглянула скриньки здалеку. Виглядало так, наче вона милується ними. Несподівано, піддавшись незрозумілому імпульсу, вона запитала француза:

— Ви сфотографували їх у тому місці, де знайшли? До того, як витягнули з корпусу літака?

Марсель Лакруа подивився на неї:

— Звісно, — подумавши, француз виправився: — Тобто… я не впевнений, мене не було, коли «скриньки» виймали, хоча в будь-якому разі їх мали сфотографувати перед тим, як переміщати сюди.

Діана звела брови докупи