Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Біль несподівано різонув її, наче видовжений уламок скляної стіни, що могла б розлетітись на друзки від усвідомлення того, що наступні слова доведеться промовляти їй. Біль надійшов одночасно зі згадкою імені — імені чоловіка, якого вона називала руйнівником: Даґні не хотіла, щоб він чув ті слова, які вона повинна була казати. «Якщо ти їх почуєш, — кричав усередині неї біль, — ти не повіриш у те, про що я тобі казала, навіть гірше — не повіриш у те, чого я не казала, але про що ти знав, у що вірив і що приймав. Ти подумаєш, що я приймала ці слова не з власної волі, що мої дні поруч з тобою були брехнею, і це зруйнує один місяць мого життя і десять років твого. Я не хотіла, щоб ти довідався про це в такий спосіб, не так, не сьогодні, — але так воно станеться. Ти спостерігав за кожним моїм кроком, спостерігаєш за мною зараз, і хоч де б ти був — почуєш те, що я скажу, що я змушена це сказати».

— …остання представниця славетного для нашої індустріальної історії імені, жінка-керівниця, що можливо тільки в Америці, виконавчий віце-президент найбільшої залізничної компанії — міс Даґні Таґґарт!

Даґні відчула на дотик ріарден-метал, стиснувши долонею основу мікрофона, і раптом усе стало просто: не з очманіння чи байдужості, а завдяки ясності, чіткості, живій простоті дії.

— Я прийшла, щоб розповісти вам про соціальну програму, політичну систему та моральну філософію, згідно з якими ви зараз живете.

В її голосі був такий спокій, природність, така цілковита впевненість, що вже саме його звучання несло в собі неабияку переконливість.

— Вам доводилося чути, начебто я переконана, що ця система — порочна, що її метою є грабунок, її методом — брехня, шахрайство і насильство, а єдиним результатом — руйнування. Вам випадало чути також і те, начебто я — як і Генк Ріарден, — лояльні прихильники цієї системи, що я добровільно співпрацюю з теперішньою владою, підтримую її політику — наприклад, директиву десять-двісті вісімдесят дев’ять. Я прийшла сюди, щоб розповісти про це всю правду.

Правда полягає в тому, що я поділяю позицію Генка Ріардена. Його політичні переконання такі самі, як мої. Ви чули, що в минулому його вважали реакціонером, який протистоїть кожному крокові, дії, гаслу і всім засадам теперішньої системи. Тепер ви чуєте, як його називають нашим найвидатнішим промисловцем, судженням якого щодо правильності економічної політики можна цілком довіряти. Це правда. Його судженням можна довіряти. Якщо вас охоплює страх, що ви підпорядковуєтесь владі безвідповідального зла, що країна зазнає краху, що невдовзі вас покинуть помирати з голоду, — дослухайтеся до поглядів нашого найобдарованішого промисловця, який знає, які умови необхідні, щоб випустити продукцію, яка допоможе країні вистояти.

Обміркуйте все, що вам відомо про його погляди. Тоді, коли він мав можливість говорити, ви чули його слова про те, що політика уряду веде вас до рабства і руйнації. І все ж він не осудив остаточну кульмінацію цієї політики — директиву десять-двісті вісімдесят дев’ять. Ви чули, як він боровся за свої права — свої і ваші, — за свою незалежність, за свою власність. І все ж він не подолав директиви десять-двісті вісімдесят дев’ять. Вам сказали, що він добровільно підписав дарчий сертифікат, віддавши ріарден-метал в руки своїх ворогів. Він підписав документ, проти якого мав би боротися на смерть, — саме цього ви від нього чекали, опираючись на його попередні заяви. І вам казали: про що іще це може свідчити, як не про те, що навіть він визнав необхідність директиви десять-двісті вісімдесят дев’ять і пожертвував своїми особистими інтересами заради всієї країни?

Судіть про його погляди згідно з мотивом його дії — повторювали вам. І з цим я беззастережно погоджуюся: судіть його погляди згідно з мотивом його дії. І — хоч як би ви ставилися до моєї думки і до тих застережень, які я вам даю, — судіть і мої погляди згідно з мотивом цієї дії, тому що його переконання — це мої переконання.

Протягом двох останніх років я була коханкою Генка Ріардена. Я хочу відразу наголосити, щоб не допустити хибного розуміння: це не ганебне зізнання, я кажу ці слова з найвищою гордістю. Я була його коханкою. Я з ним спала — в його ліжку, в його обіймах. Тепер ніхто не може розповісти вам нічого такого, чого я не розповім першою. Марно тепер мене ганьбити — я знаю суть цих обвинувачень, і я сама вам їх повідомлю. Чи відчувала я до нього фізичний потяг? Відчувала. Чи підштовхнула мене до цього тілесна пристрасть? Так. Чи переживала я чуттєву насолоду в найбільш насиченому вияві? Переживала. Якщо тепер я видаюсь вам знеславленою жінкою — нехай усі ці судження залишаються вашою приватною справою. А я залишуся при власних судженнях.

Бертрам Скаддер витріщився на неї. Він не очікував такої промови і тепер, охоплений незбагненною панікою, відчував, що продовження допускати не можна; але ж вона була особливою гостею, а вашингтонські керівники наказали йому поводитись із нею обережно. Він не знав, переривати її чи ні. До того ж, сама розповідь йому подобалася. Джеймс Таґґарт і Ліліан Ріарден сиділи в будці для публіки, остовпілі, немов тварини, паралізовані фарами потяга, який мчить просто на них. Вони були єдині, хто розумів зв’язок між словами, які щойно пролунали, і темою програми. Робити щось було занадто пізно. Вони насмілилися не брати на себе відповідальності й не здійснювати жодних кроків, хай би там що відбувалося далі.

У приміщенні з технікою юний інтелектуал, підопічний Чіка Моррісона, був готовий перервати трансляцію в разі неприємностей, однак у промові, що лунала, юнак не вбачав нічого політично небезпечного, жодного елементу, що міг би видаватись його керівникам загрозливим. Він призвичаївся слухати промови непоступливих жертв, викривлені під дією незрозумілої внутрішньої напруги, тож дійшов висновку, що зараз ідеться про схожий випадок: реакціонерку змусили зізнатись у скандальній поведінці, а тому ця промова, можливо, таки мала якесь політичне значення. До того ж, йому було цікаво її слухати.

— Я пишаюся тим, що він обрав мене дарувати йому насолоду, пишаюся, що саме він став моїм обранцем. Наш зв’язок не був тим, чим він є для більшості з вас: буденним привілеєм, виявом взаємної зневаги. Він був найвищим виявом нашого захоплення одне одним і супроводжувався повним усвідомленням цінностей, згідно