Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

себе. Ріарден-метал був для нього чимось більшим, ніж просто досягненням — це був символ здатності досягати височини, символ його незалежності, боротьби, його злету. Метал був його власністю, він належав Генкові за законом, — а вам добре відомо, що означає закон для такого точного чоловіка, і що означає власність для того, кому так важливо володіти. Він з радістю помер би, захищаючи метал, замість того, щоб віддати в руки людям, яких зневажає. Ось яке він мав для Генка значення — і Генк відмовився від металу. Вам буде радісно дізнатися, що Генк відмовився від свого винаходу заради вас, міс Таґґарт. Заради вашої репутації та вашої честі. Він підписав дарчий сертифікат, подарував ріарден-метал перед загрозою того, що весь світ довідається про перелюб, який ви з ним разом чинили. О, так, у нас є всі докази, всі найінтимніші подробиці. Знаю, що ви прибічниця філософії, яка відкидає самопожертву, — але в цьому разі, я переконана, гору візьме жіноча природа, тому ви з усією певністю відчуєте вдячність через велич самопожертви, яку вчинив цей чоловік заради привілею користуватися вашим тілом. Безсумнівно, ви отримували неймовірне задоволення всі ночі, які він проводив у вашому ліжку. Тепер відчуйте задоволення від розуміння, чого коштували йому ці ночі. І оскільки — ви ж любите прямоту, чи не так, міс Таґґарт? — оскільки ви обрали статус повії, я знімаю перед вами капелюха за плату, що вам її вдалось отримати від нього за ваші послуги, — жодна з ваших колег не могла сподіватися на щось подібне.

Голос Ліліан робився дедалі зліший і різкіший — так звучить бурова головка, якій все не вдається знайти в камені лінію розлому. Даґні продовжувала на неї дивитись, але ні в її погляді, ні у позі не помітно було напруження. Ліліан не розуміла, чому в неї виникло враження, наче на обличчя Даґні наведено прожектор. Їй не вдавалось віднайти в цих рисах жодного особливого виразу, все в ньому було цілком природне — просвітленість, здавалося, походила з самої будови обличчя Даґні, з точності й різкості його площин, з чіткості рота, з урівноваженості погляду. Ліліан не могла розшифрувати виразу її очей — у них світився спокій не жінки, а вченого, особливий блиск, притаманний безстрашності впевненого знання.

— Про зраду мого чоловіка бюрократів повідомила я, — неголосно проказала Ліліан.

Нарешті Даґні зауважила у неї в очах якийсь проблиск почуттів: у них промайнуло щось схоже на втіху, але таке віддалене, що нагадувало радше сонячні промені, що, відбившись від мертвої поверхні місяця, впали на застояну воду болота. За мить навіть цей проблиск зник.

— Це я відібрала у Генка ріарден-метал, — сказала Ліліан.

Її слова прозвучали майже як зізнання підсудної.

Осягнути це зізнання, зрозуміти, на яку реакцію сподівалася Ліліан, було недоступно для розуміння Даґні. Ясно було тільки те, що бажаного Ліліан не отримала, оскільки твердо проказала:

— Ви мене зрозуміли?

— Так.

— У такому разі вам ясно, чого я від вас вимагаю і чому ви мені скоритеся. Вам і йому здавалося, що ви непереможні, правда? — вона намагалася вдавати спокій, але голос її невпевнено тремтів. — Ви завжди керувалися винятково своїми бажаннями — я ніколи не могла дозволити собі такої розкоші. Нарешті я отримаю відшкодування: ви будете робити те, що я схочу.

Ви не зможете мене подолати. Не зможете відкупитись грошима, які ви заробляєте, а я — ні. Не зможете запропонувати мені жодного прибутку — я не жадібна. Бюрократи не платять мені за допомогу. Я роблю це безкоштовно. Безкорисливо. Ви мене розумієте?

— Так.

— Тоді подальші пояснення непотрібні. Я просто нагадаю, що всі фактичні докази — готельні реєстрації, чеки на коштовності й таке інше — все це досі в руках відповідних осіб, і завтра ж потрапить в ефіри всіх радіопрограм, якщо ви не з’явитеся сьогодні на шоу. Це ясно?

— Так.

— То яка ваша відповідь?

Вона бачила навпроти осяйні очі вченого, і раптом відчула себе так, ніби її бачать наскрізь, тимчасом як сама вона не бачить нічого.

— Я рада, що ви мені все це розповіли, — сказала Даґні. — Сьогодні ввечері я з’явлюсь на шоу Бертрама Скаддера.

На лискучий метал мікрофона світив білий електричний промінь. Даґні перебувала в скляній клітці, ув’язнена там з Бертрамом Скаддером. Мікрофон відблискував зеленаво-блакитним. Його було виплавлено з ріарден-металу.

Трохи вище, за скляною перегородкою, Даґні розгледіла кабіну, в якій двома рядами сиділи люди, які за нею спостерігали. Помітила серед них тривожне обличчя Джеймса Таґґарта, а поруч з ним — Ліліан Ріарден, яка, підбадьорюючи, тримала на його передпліччі свою долоню. Був там і чоловік, який спеціально прилетів літаком з Вашингтона. Його представили як Чіка Моррісона. Там же сиділи його молоді помічники, перемовляючись про показники інтелектуального впливу у відсотках і поводячись, немов поліцейські на мотоциклах.

Бертрам Скаддер, здавалось, її побоювався. Він тісно припадав до мікрофона, випльовуючи слова у його крихітний отвір, безпосередньо у вуха всієї країни, представляючи головну тему програми. Скаддер намагався звучати цинічно, скептично, зверхньо та істерично; звучати, як чоловік, який глузує над марнотою всіх людських переконань, а тому вимагає негайної довіри від власних слухачів. Шкіра на його загривку волого вилискувала. З перебільшеними подробицями Скаддер описував, як упродовж цілого місяця Даґні одужувала в хатинці пастуха, розташованій на відлюдді, як вона потім героїчно пройшла виснажливий шлях, вісімдесят кілометрів завдовжки, заради того, щоб повернутися до своїх обов’язків перед народом у ці скрутні для держави часи.

— …і якщо хтось із вас повівся на облудні чутки, націлені на те, щоб підірвати вашу віру в видатну соціальну програму наших лідерів, можете повірити словам міс Таґґарт, яка…

Даґні зосередила погляд на білому промені. В його світлі кружляли крихти пилу, і вона зауважила, що одна з цих крихт — жива: комар з іскрою замість крил переслідував якусь власну мету, і Даґні спостерігала за ним, почуваючись такою ж далекою від його мотивів, як і від усього світу.

— …міс Таґґарт — безсторонній спостерігач, талановита ділова жінка, яка часто в минулому висловлювалася критично на адресу уряду і яку можна назвати представницею екстремального, консервативного погляду, спільного з поглядами таких гігантів промисловості, як, наприклад, Генк Ріарден. І все ж навіть вона…

Даґні міркувала про те, як це просто: не відчувати. Здавалось, її, оголену, виставили на публічний огляд, і цього одного променя світла цілком вистачало, адже вона не відчувала в собі ваги болю, надії, жалю, жодного неспокою, жодного майбутнього.