Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Деякі рільничі народи ще більше полегшують зараження нових жертв для своїх фекальних бактерій і черв’яків, збираючи свої кал і сечу та розкидаючи їх як добриво на полях, які обробляють. Зрошувальне рільництво і розведення риби створюють ідеальні умови для життєдіяльності слимаків, які розносять шистосому, і для трематод, які чіпляються за нашу шкіру, коли ми бредемо водою, в яку скидається кал. Осілого рільника оточує не тільки його кал, а й хвороби, що їх переносять гризуни, котрих притягують відкладені ним запаси їжі. А коли африканські рільники вирубують ліс, вони тим самим створюють ідеальне середовище для розмноження москітів, які переносять малярію.
Якщо виникнення рільництва було справжнім подарунком для наших мікробів, то ще більше їх потішило виникнення міст, у яких іще щільніше скупчене населення гноїлося в іще гірших санітарних умовах. До початку XX сторіччя європейське міське населення не було самодостатнім: щоб компенсувати стабільну смертність міських жителів від масових хвороб, потрібен був стабільний наплив здорових селян. Іншим подарунком для мікробів став розвиток світових торговельних шляхів, які ще до римських часів фактично сполучили між собою людські популяції Європи, Азії та Північної Африки у велетенський розплідник мікробів. Саме в цей час віспа кінець кінцем досягла Рима і під назвою «Антонієва чума» вбила мільйони римських громадян протягом 165—180 років н. е.
Бубонна чума вперше з’явилася в Європі як «Юстиніанова чума» (542— 543 рр. н. е.). Але на повну силу вона вдарила по Європі як епідемія «чорної смерті» аж 1346 р. н. е., коли новий шлях суходільної торгівлі з Китаєм забезпечив швидке перевезення вздовж євразійської осі схід—захід зараженого вошами хутра із охоплених пошестю чуми регіонів Центральної Азії до Європи. У наш час реактивні літаки зробили навіть найдовші міжконтинентальні рейси коротшими за перебіг будь-якої інфекційної хвороби людини. Саме через це літак авіакомпанії «Aerolineas Argentinas», який у 1991 році вилетів із Ліми (Перу), того самого дня приніс на своєму борту десятки заражених холерою людей до мого міста Лос-Анджелеса, розташованого майже за 5 тис. кілометрів від Ліми. Оскільки зараз американці дедалі частіше подорожують за кордон і стрімко зростає імміграція до США, наша країна знову перетворюється на «плавильний котел», але цього разу для мікробів, які в нас раніше асоціювалися із екзотичними хворобами віддалених країн.
Отож, коли населення стало достатньо численним і сконцентрованим, ми досягли тієї стадії історії, на якій у нас нарешті могли розвинутися й підтримувати своє існування масові хвороби, обмежені за своїм ареалом тільки нашим видом. Але такий висновок породжує парадокс: такі хвороби не могли існувати раніше! Вони могли лише виникнути як нові хвороби. Звідки ж тоді вони взялися?
Останніми роками завдяки молекулярним дослідженням найбільш хвороботворних мікробів почала вимальовуватися відповідь на це запитання. На сьогодні молекулярним біологам відомі найближчі родичі більшості мікробів, які викликають унікальні для нашого виду захворювання. Цікаво, що родичі наших мікробів також виявилися агентами масових хвороб — але масових хвороб, властивих різним видам наших свійських тварин і домашніх улюбленців! У тваринному світі епідемічні хвороби також потребують великих, щільних популяцій, а не вражають просто яку-небудь окрему тварину. Тому здебільшого вони властиві соціальним тваринам, які гарантують збудникам неодмінні для їх виживання великі популяції. А отже, коли люди одомашнили соціальних тварин, скажімо корів і свиней, ті вже були носіями епідемічних хвороб, які тільки чекали слушної нагоди, щоб перекинутися на нас.
Кір, наприклад, найближче споріднений із вірусом, який викликає чуму рогатої худоби. Це жахливе епідемічне захворювання вражає корів і багатьох диких жуйних тварин, але не людей. Кір своєю чергою не вражає корів. Близька схожість між вірусом кору та чуми рогатої худоби означає, що останній перекинувся від корів до людей, а відтак розвинувся у вірус кору, змінивши свої властивості, щоб пристосуватися до нас. У цьому переході від корови до людини нічого дивного, зважаючи на те, що багато селян живуть і сплять близько до корів та їхніх фекалій, сечі, пари з рота, виразок і крові. Наша близькість із худобою триває вже 9 тис. років, відтоді як ми одомашнили її, — вдосталь часу, щоб вірус чуми рогатої худоби знайшов нас поруч. Табл. 11.1 ілюструє, що й інші з-поміж добре знаних нам інфекційних хвороб так само можна відстежити до захворювань братів наших менших.
Таблиця 11.1. Смертоносні дари братів наших менших
Людські хвороби
Тварини із найближче спорідненими патогенами
Кір
корови (чума рогатої худоби)
Туберкульоз
корови
Віспа
корови (коров'яча віспа)
Грип
свині та качки
Коклюш
свині, собаки
Тропічна малярія
птахи (кури і качки?)
З огляду на нашу фізичну близькість до тварин, яких ми любимо, нас, імовірно, постійно бомбардують їхні мікроби. Цих незваних гостей відсіює природний добір, і лише дрібка з них досягає успіху, утверджуючись як хвороби людей. Стислий огляд нинішніх хвороб дасть нам змогу окреслити чотири стадії еволюції спеціалізованих людських хвороб, які розвинулися із орієнтованого на тварин попередника.
Першу стадію втілюють десятки захворювань, які ми як колись, так і зараз напряму підхоплюємо від наших улюбленців і свійських тварин. До них належать гарячка від кошачих подряпин, лептоспіроз (від собак), орнітоз (від курей і папуг) і бруцельоз (від корів). Так само ми можемо підхоплювати хвороби від диких тварин, як-от туляремію, якою мисливці можуть заразитися, коли білують диких зайців. Ці мікроби перебувають на першій стадії свого розвитку в спеціалізовані людські патогени. Вони не можуть напряму передаватися від однієї людини до іншої, і навіть їхній перехід від тварини до людини відбувається рідко.
На другій стадій колись тваринний патоген розвиває у собі здатність передаватися напряму від людини до людини і викликати епідемії. Однак ці епідемії вщухають через одну з таких причин: або їх ліквідовує сучасна медицина, або вони вичерпують свій потенціал, коли всі навколо вже були заражені, внаслідок чого померли або сформували імунітет. Наприклад, у 1959 році в Східній Африці з’явилася раніше невідома лихоманка о’ньйон- г-ньйонґ, якою заразилися кілька мільйонів африканців. Вона, мабуть, виникла з вірусу мавп і передалася людям через москітів. Через швидке видужання жертв і набуття імунітету від неї хвороба так само раптово зникла. Якщо говорити про ближчий до нас досвід, то влітку 1942 року в Сполучених Штатах спалахнула і невдовзі зникла нова лепгоспірозна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.