Читати книгу - "Грішна"

— І ви все одно виставили мене з кімнати. Наче не довіряєте.

— Я хотіла вас захистити.

— Від чого? Від правди? Від того, що він використав мене? — Мора гірко засміялася й розвернулася до виходу. — Це я й без того знала.

Мора їхала до лікарні Святого Франциска крізь заметіль, руки спокійно лежали на кермі. Королева Покійників їде заявити свої права на нового підданого. Поставивши автомобіль у гараж, вона була готова грати роль, яка завжди їй так вдавалася, готова вдягнути єдину маску, яку показувала стороннім.

Вона вийшла з «Лексуса» й рушила крізь парковку до ліфта: чорне пальто майоріє за спиною, чоботи цокають по асфальту. Жовтуваті лампи оповили автомобілі моторошним сяйвом, і їй здавалося, що вона йде крізь помаранчевий туман. Що, якщо добряче потерти очі, туман розійдеться. У гаражі більше нікого не було, і вона чула лише власні кроки, що відлунювали бетонною підлогою.

У лікарняному холі вона проминула різдвяну ялинку, що барвисто мерехтіла вогниками, стіл волонтерів, за яким сиділа літня жінка з кокетливо прикріпленим до сивого волосся ковпачком ельфа Санти. З динаміків лунала «Радість світу».

Навіть у відділенні інтенсивної терапії за іронією долі панував різдвяний настрій.

Пульт медсестер був задрапований гірляндами зі штучної хвої, а у вухах чергової висіли кульчики, схожі на крихітні золоті ялинкові прикраси.

— Я докторка Айлс із лабораторії судово-медичної експертизи, — відрекомендувалася Мора. — Доктор Юень тут?

— Його щойно викликали на термінову операцію. Він попросив лікаря Саткліффа вимкнути вентилятор.

— Для мене зробили копію карти?

— Усе готово.

Чергова показала на товстий конверт на столі з нерівним написом «Для судмедексперта».

— Дякую.

Мора розгорнула конверта, дістала ксерокопію карти. Прочитала сумні докази того, що сестру Урсулу вже неможливо було врятувати: дві окремі електроенцефалограми показали відсутність мозкової активності, і записка від нейрохірурга визнавала поразку:

«Пацієнтка не відповідає на больові подразнення, самостійно не дихає. Зіниці зафіксовані в серединній позиції. Повторна ЕЕГ не показує діяльності мозку. Серцеві ензими підтверджують інфаркт міокарда. Лікарю Саткліффу повідомити рідних.

Висновок: незворотна кома, спричинена тривалою аноксією мозку після зупинки серця».

Нарешті Мора перейшла до сторінки з результатами аналізів. Побачила охайно набрані стовпчики хімічних показників крові й сечі та кількості кров’яних тілець. «Яка іронія, — подумала вона, згортаючи карту. — Померти з цілком нормальними аналізами крові».

Вона пішла до десятого боксу, де пацієнтку востаннє омивали. Стоячи в ногах ліжка, Мора дивилася, як медсестра розкриває простирадла і знімає з Урсули сорочку, відкриваючи тіло не аскета, а жінки, яка насолоджувалася їжею: пишні обвислі груди, бліді й пухкі стегна. У житті вона мала би бути грізною, об’ємне чернече вбрання мало робити це кремезне тіло ще більш разючим. Тепер, без нього, вона була такою ж, як інші пацієнти. Смерть нікого не дискримінує, вона зрештою рівняє між собою святих і грішників.

Медсестра викрутила губку, обтерла тіло — шкіра заблищала, стала гладенька на вигляд. Тоді вона взялася витирати ноги, згинаючи коліна, щоб дістати до литок з заднього боку. Гомілки були вкриті старими шрамами — неприємні наслідки комашиних укусів, на згадку про життя за кордоном. Закінчивши, медсестра забрала таз із водою й вийшла з боксу, залишивши Мору наодинці з пацієнткою.

«Що ти знала, Урсуло? Що могла нам розповісти?»

— Докторко Айлс?

Вона розвернулася й побачила лікаря Саткліффа. Він дивився значно настороженіше, аніж під час їхньої першої зустрічі, — дружній лікар-хіппі з зібраним у хвіст волосся зник.

— Я не знав, що ви мали прийти, — мовив він.

— Доктор Юень зателефонував. Тілом будемо опікуватися ми.

— Чому? Причина смерті очевидна, варто тільки глянути на кардіограму.

— Це протокол. Ми завжди займаємося тілами, пов’язаними з кримінальними справами.

— Ну тоді я б сказав, що це марнування грошей платників податків.

Мора проігнорувала цей коментар, подивилася на Урсулу.

— Я так розумію, ви обговорили з родичами її від’єднання від системи?

— Племінник погодився. Зараз чекаємо на священика. Сестри з монастиря попросили про присутність отця Брофі.

Мора дивилася, як здіймаються й опадають груди Урсули в такт роботі вентилятора. Серце й далі билося, органи функціонували. Якщо зараз узяти в неї кров, відправити в лабораторію, то жоден із тестів, жоден зі складних апаратів не покаже, що душа цієї жінки вже полишила тіло.

— Буду вдячна, якщо надішлете мені остаточні висновки.

— Їх надиктує доктор Юень. Я його повідомлю.

— І останні результати аналізів також.

— Вони всі вже мають бути в карті.

— Там немає результату токсикології. Ви ж зробили це обстеження, чи не так?

— Мали зробити. Перевірю в лабораторії і скажу вам.

— Нехай звідти доправлять результати одразу до мене. Якщо обстеження не було, зробимо його в морзі.

— Ви всім робите токсикологію? — Саткліфф похитав головою. — Схоже на чергове марнування грошей платників податків.

— Ми робимо її тоді, коли це потрібно. Я все пригадую ту кропивницю, яку бачила тієї ночі, як у неї зупинилося серце. Попрошу доктора Брістола зробити аналіз під час розтину.

— Я думав, його робитимете ви.

— Ні, я передаю справу одному зі своїх колег. Якщо після свят матимете якісь запитання, звертайтеся до лікаря Ейба Брістола.

Мора відчула полегшення, коли він не запитав, чому аутопсією займається не вона. І що б вона сказала? «Мій колишній чоловік підозрюється в цьому вбивстві. Я не можу дозволити навіть найменшої чутки про те, що була недостатньо ретельна. Недовершена».

— Прийшов священик, — сказав Саткліфф. — Певно, вже час.

Мора озирнулася, побачила отця Брофі в дверях і відчула, як до щік прилинула кров. Їхні погляди зустрілися — погляди людей, що в таку скорботну мить раптом визнали іскру, що виникла поміж ними. Він увійшов, Мора опустила очі й разом із Саткліффом відійшла, щоб дозволити священикові провести останній ритуал.

Крізь віконце вона бачила, як отець Брофі стояв над ліжком Урсули, його вуста ворушилися в молитві, що звільняла черницю від її гріхів. «А як щодо моїх гріхів, отче? — подумала вона, дивлячись на його чітко окреслений профіль. — Вас би шокувало те, що я думаю, що відчуваю до вас? Ви б очистили мене, пробачили б мені мої гріхи?»

Отець Брофі намастив Урсулі чоло олією, намалював знак хреста. Тоді підвів голову до спостерігачів.

Урсулі був час помирати.

Священик вийшов, став поряд із Морою біля віконця. До боксу ввійшли Саткліфф із медсестрою.

Те, що сталося далі, було бентежно буденним. Клацання кількох вимикачів — та й по всьому. Вентилятор замовк, міхи з сичанням перестали качати повітря. Медсестра зосередилася на серцевому моніторі, сигнали на якому почали сповільнюватися.

Мора відчула, як отець Брофі підсунувся ближче, наче запевняючи її, що він