read-books.club » Наука, Освіта » На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років 📚 - Українською

Читати книгу - "На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років" автора Андрій Руккас. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 92
Перейти на сторінку:
не одна, а разом з армією дружньої нам Республіки Польської проти червоних імперіалістів, які загрожують також і вільному життю польського народу. Між правительствами Республік Української і Польської заключений військовий договір, на підставі якого польські війська прийдуть разом з українськими на терен український як союзники проти одного ворога, а по закінченню боротьби з більшовиками польські війська будуть негайно одведені в межі своєї Республіки».

Своєю чергою, польський державний і військовий лідер Ю. Пілсудський теж видав відозву до українського народу, у якій запевняв, що польське військо йде в Україну задля того, щоб допомогти її народу в боротьбі за державну самостійність. «Разом із польським військом, — ішлося далі в документі, — на Україну повертають ряди відважних її синів під командою Головного Отамана Симона Петлюри, які в Річі Посполитій Польській знайшли притулок і допомогу в найтяжчі дні життя українського народу». Наприкінці свого звернення Ю. Пілсудський висловлював упевненість у тому, що «український народ напружить усі свої сили, щоби при допомозі Речі Посполитої Польської вибороти собі волю й забезпечити плодородними землями своєї батьківщини щастя і добробут, яким буде користуватися по повороті до мирної праці». Заяви двох лідерів могли стати поворотним пунктом у розвитку польсько-українських відносин, але негативні стереотипи минулого виявилися, на жаль, сильнішими.

Паралельно з дипломатичними переговорами з делегацією УНР відбувалося інтенсивне розгортання ударного угрупування польських військ в Україні. Позиції від Овруча до Новограда-Волинського займала польська 3-тя армія. Очолив її особисто Ю. Пілсудський, бажаючи таким чином, як він сам пізніше писав, «особистим досвідом справдити свої думки, не обтяжуючи надмірними <...> вимогами нікого з підлеглих». До складу 3-ї армії увійшли 1-ша піхотна дивізія легіонів, 1-ша гірська бригада, 5-та й 7-ма кавалерійські бригади, окремий 41-й піхотний полк, група важкої артилерії (7 батарей), рота танків, панцерний поїзд, 3 взводи панцерних автомобілів, 6 авіаційних ескадрилій, інші частини й підрозділи. Окрім того, від сусідньої 2-ї армії під командування Ю. Пілсудського перейшли 4- та й 7-ма піхотні дивізії та 3-тя й 4-та кавалерійські бригади.

У межах 3-ї армії вказані сили було зведено у дві оперативні групи та кавалерійську дивізію; одна піхотна дивізія мала діяти самостійно. У північному секторі фронту, упираючись лівим флангом у Прип’ять, уздовж річки Словечна стояла група полковника Ю. Рибака (1-ша гірська бригада, 41-й піхотний полк і 7-ма кавалерійська бригада). Далі на південь уздовж річки Уборть розміщувалась окрема 4-та піхотна дивізія, яка прикривала залізницю Сарни — Коростень — Київ. Нижче від неї над річкою Случ, у районі Новограда-Волинського, зосереджувалися війська оперативної групи генерала Е. Ридза-Сміґлого (1-ша й 7-ма піхотні дивізії, 3-тя кавалерійська бригада, група важкої артилерії). Нарешті, у трикутнику між Новоградом-Волинським, Баранівкою й Корцем перебувала зведена кавалерійська дивізія генерала Я. Ромера (4-та й 5-та кавалерійські бригади), штаб якої містився в селі Смолдирів.

Провідною ідеєю оперативного плану Ю. Пілсудського був нищівний і цілковитий розгром противника в східній частині Волині, у районі Коростеня, Житомира й Бердичева, та швидкий вихід польських військ на лінію Дніпра й підступи до Києва. Водночас червоних планували лише витіснити з Поділля в східному й південно-східному напрямках, відклавши їх остаточну поразку на певний час. Штаб верховного головнокомандувача розробив детальний план тільки першого етапу операції, оскільки її можливий розвиток спрогнозувати було досить важко. Одним із варіантів продовження за умови успішної реалізації поставлених завдань могло стати перекидання основних сил на південну ділянку фронту й наступ. Можливим також був перехід на українському фронті до стратегічної оборони й закріплення здобутих кордонів з одночасною активізацією наступальних зусиль у Білорусі. У цьому контексті багато залежало від дій українських союзників та від уміння С. Петлюри швидко відродити працездатний державний апарат і боєздатну армію, на плечі яких можна було б перекласти важливі завдання військового характеру.

Загалом маршал Ю. Пілсудський прагнув передусім завдати противникові максимально важкої воєнної поразки, а не просто захопити нові території й розширити зону польської окупації в Україні. Польські війська не мали наміру довго перебувати на Правобережжі, що було чітко визначено в наказі Верховного головнокомандування від 8 травня 1920 р.: «У польському інтересі є якнайшвидший вивід власних військ із зайнятих теренів і встановлення добросусідських стосунків із новоутвореною Українською державою, аби таким чином забезпечити значну частину свого східного кордону від безпосередньої небезпеки з боку більшовицьких військ. Польська окупація України має бути розрахованою не на роки, а на місяці. Чим швидше буде створено регулярне українське військо, чим швидше вийде воно на фронт, аби продовжити звільнення української землі з-під більшовицького ярма, тим у більш вигідному становищі опиниться Польська держава».

Головна роль у майбутній операції була відведена 3-й армії, якою командував сам Ю. Пілсудський. Планували, що потужним ударом група генерала Е. Ридза-Сміґлого зламає оборону противника під Новоградом-Волинським і до кінця першого дня наступу (у крайньому разі — уранці другого) захопить Житомир. В утворений таким чином пролом мала увійти кавалерійська дивізія генерала Я. Ромера, котра швидким і несподіваним рейдом і повинна була взяти Козятин і тим самим відрізати основні транспортні комунікації. Водночас на північній ділянці фронту 4-та дивізія мала зайняти Коростень, піхота групи полковника Ю. Рибака — захопити Овруч, а кіннота групи — глибоким обхідним маневром зайти в тил угруповання противника, відвоювати Малин та мости через річку Тетерів, відрізавши ворогові шлях відступу на Київ. Таким чином, Ю. Пілсудський сподівався завдати червоним нищівної поразки в трикутнику Новоград-Волинський — Коростень — Житомир і відкрити собі шлях на Київ.

З півдня 3-тю армію підгримувала 2-га армія генерала А. Лістовського, котра своїми основними силами мала наступати на Бердичів, паралельно до напрямку головного удару. Щоправда, після перегрупування в складі армії залишилося тільки дві (13-та й 15-та) дивізії, зосереджені вздовж залізниці Шепетівка — Бердичів. Втрату двох інших з’єднань, що перейшли під командування Ю. Пілсудського, мало б частково компенсувати виділення генералові А. Лістовському української 6-ї стрілецької дивізії полковника М. Безручка, але вона на той час щойно виїхала з Бреста-Литовського після завершення першого етапу формування.

Від Летичева до Дністра позиції займала 6-та армія генерала В. Івашкевича, до складу якої входили три (5-та, 12-та й 18-та) піхотні дивізії. У своєму секторі фронту вона мала максимально скувати сили противника, енергійно тиснути на нього й переслідувати в разі відступу, маючи на меті зайняти Вінницю й Жмеринку. У розпорядженні польського командарма була українська 2-га стрілецька дивізія полковника О. Удовиченка, якій було виділено спокійну ділянку на південному фланзі, над самим берегом Дністра.

Таким чином, до наступу проти радянських військ в Україні було

1 ... 63 64 65 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років"