Читати книгу - "Новий Атлантис, Selene Evance"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти не поїдеш у Нью-Йорк? — вираз обличчя пана Еллінгтона навіть не змінився, хоча в голосі звучало щось... щось змішане, щось, що мінилося між здивуванням та погрозою.
Кіан, мабуть, сам того не хотівши, щоб не подавати батькові ідей, чому не хоче до Нью-Йорка, таки перестрівся зі мною поглядом.
Ох, я?
— Не думаю, що це хороша ідея — їхати нам обом.
Вони знову замовкли, а я вже трошки розслабилася, попиваючи чайок, наче справді сиділа за своїм столом у своїй квартирі, а навколо мене нікого не було. Еллінгтон-старший однаково не звертав на мене уваги, наче я була частиною стільця. А Кіан, опустивши очі, теж смиренно й насуплено дудлив чай.
— Ти вже показав Вів’єн її кімнату? — зненацька спитав Кіана його батько, і той трохи ошаліло підвів очі, що мені аж смішно стало.
— Вона житиме в моїй кімнаті. Разом зі мною, — буркнув той і сунув до рота тістечко.
Мені схотілося захихотіти з виразу його обличчя, наче пан Еллінгтон втрутився в щось неприпустиме й священне, куди йому точно нема доступу, людині, яка звикла мати доступ усюди.
Пан Арчибальд повільно, надто повільно перевів погляд на мене. Я стенула плечима й ще раз сьорбнула чаю.
— Ти це серйозно?
Він знову глянув на сина, і я теж подивилася на Кіана, наче теж питалася: «Так, ти це серйозно?»
Кіан лише закотив очі.
— Як знаєш, я тебе попереджав.
От це вже цікаво. Мій погляд, певно, набув зацікавленого виразу, бо Кіан кхмикнув і різко зіп’явся на ноги.
— Якщо моя екзекуція все, то ми підемо, мабуть.
— Чай дуже смачний. А питання надзвичайно влучні, дякую, — промурмотіла я, усміхнулася й під пронизливим перехрестям поглядів батька та сина подибала на вихід.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новий Атлантис, Selene Evance», після закриття браузера.