Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Рибомовки казали, що ти подався до Цитаделі відразу після Сіайноку, — промовив Лето.

Він звинувачувально дивився на Айдаго, що стояв поблизу місця, де лише годину тому сиділа Хві. Минуло так мало часу, а Лето відчував столітню порожнечу.

— Мені потрібний був час для роздумів, — сказав Айдаго. Він зазирнув до темного заглиблення, в якому ховався повіз Лето.

— І ти розмовляв із Сіоною?

— Так. — Айдаго підвів погляд на обличчя Лето.

— Але ти питав про Монео, — сказав Лето.

— Тобі звітують про кожен мій рух? — поцікавився Айдаго.

— Не про кожен.

— Інколи люди мусять бути на самоті.

— Звичайно. Але не докоряй Рибомовкам за те, що вони турбуються про тебе.

— Сіона каже, що має пройти випробування!

— Тому ти й розпитував про Монео?

— Що це за випробування?

— Монео знає. Здогадуюся, що ти саме тому й хотів його побачити.

— Ти ні про що не здогадуєшся! Ти знаєш.

— Сіайнок роздратував тебе, Дункане. Мені шкода.

— Ти уявляєш, як це — бути мною… тут?

— Доля гхоли нелегка, — промовив Лето. — Деякі життя складніші за інші.

— Мені не потрібна дитяча філософія!

— А що тобі потрібно, Дункане?

— Кілька пояснень.

— Наприклад?

— Я не розумію нікого з людей довкола тебе! Монео як про найзвичайнішу річ розповідає мені, що Сіона — співучасниця бунту проти тебе. Його рідна донька!

— Свого часу Монео теж був бунтівником.

— Ти розумієш, про що я? Його ти теж випробував?

— Так.

— А мене випробуєш?

— Я вже тебе випробовую.

Айдаго гнівно глянув на нього.

— Я не розумію твого правління, твоєї Імперії — нічогісінько. Що більше довідуюся, то сильніше усвідомлюю, наскільки я не розумію, що тут відбувається.

— Яке щастя, що ти відкрив шлях до мудрості, — сказав Лето.

— Що? — Від подиву голос Айдаго здійнявся так, що перетворився на рев, наче на полі битви, і цей рев наповнив усю кімнату.

Лето всміхнувся.

— Дункане, хіба ж я не казав тобі, що відчуття, наче ти щось знаєш, — це найдосконаліший бар’єр, який унеможливлює науку?

— То скажи мені, що відбувається?

— Мій друг Дункан Айдаго здобуває нову навичку. Він вчиться завжди дивитися за межі того, що, на його думку, уже знає.

— Гаразд, гаразд. — Айдаго повільно похитав головою. — То що ж приховується за межами дозволу взяти участь у Сіайноку?

— Я прив’язую Рибомовок до Командира моєї Варти.

— А тоді я мушу від них відбиватися! Ескорт, що забрав мене до Цитаделі, конче хотів зупинитися і влаштувати оргію. А ті, що забрали мене назад, коли ти…

— Вони знають, з якою приємністю я дивлюся на дітей Дункана Айдаго.

— Хай тобі біс! Я не жеребець!

— Нема потреби кричати, Дункане.

Айдаго кілька разів глибоко вдихнув, а тоді сказав:

— Коли я кажу їм «ні», спершу реагують так, наче я їх побив, а тоді поводяться зі мною, як із якимось клятим, — він труснув головою, — святим абощо.

— Вони не виконують твоїх наказів?

— Виконують без вагань… якщо тільки це не суперечить твоїм наказам. Я не хотів повертатися сюди.

— Проте вони тебе привезли.

— Ти з біса добре знаєш, що вони не виявлять непослуху тобі!

— Я радий, що ти приїхав, Дункане.

— Аякже, я й бачу!

— Рибомовки знають, який ти особливий, як я тебе люблю і чим тобі зобов’язаний. Між нами обома ніколи не йдеться про послух і непослух.

— А про що?

— Про вірність.

Айдаго замислено замовк.

— Ти відчув силу Сіайноку? — спитав Лето.

— Мумбо-юмбо.

— То чому ж тебе це непокоїть?

— Твої Рибомовки — не армія, це поліцейські сили.

— Запевняю своїм іменем, що це не так. Поліція неодмінно є корумпованою.

— Ти спокушав мене владою, — звинуватив його Айдаго.

— Це випробування, Дункане.

— Ти сумніваєшся в мені?

— Я не маю найменших сумнівів у твоїй вірності Атрідам.

— То навіщо ж ця розмова про корупцію та випробування?

— Це ти звинуватив мене в тому, що я маю поліцейські сили. Поліція завжди стежить за тим, щоб злочинці процвітали. Поліцейський мусить бути вкрай тупим, аби не збагнути, що влада — це найуспішніше доступне місце для злочинної діяльності.

Айдаго облизнув губи й глянув на Лето з очевидним здивуванням.

— Але ж моральне виховання… маю на увазі закон… в’язниці для…

— Що доброго в законах і в’язницях, якщо порушення закону не є гріхом?

Айдаго ледь схилив убік голову.

— Ти намагаєшся сказати мені, що твоя клята релігія…

— Покарання за гріхи може бути доволі екстравагантним.

Айдаго показав великим пальцем за плече, назовні, за двері.

— Уся ця розмова про смертну кару, це шмагання і…

— Як можу, я намагаюся відмовитися від казуїстичних законів і в’язниць.

— Ти мусиш мати якісь в’язниці!

— Мушу? В’язниці потрібні лише для того, щоб створювати ілюзію ефективності судів та поліції. Вони — щось на зразок страхового поліса на робоче місце.

Айдаго легко повернувся і тицьнув пальцем у двері, крізь які він увійшов до малої кімнати.

— Ти маєш цілі планети, які нічим не відрізняються від в’язниць!

— Мені здається, що ти так можеш подумати про будь-яке місце. Залежно від того, як далеко сягають твої ілюзії.

— Ілюзії! — Айдаго опустив руку і стояв приголомшений.

— Так. Ти говориш про в’язниці, поліцію та законність, а це досконалі ілюзії, за якими може діяти успішна владна структура, тим часом уважно стежачи, щоб самій бути понад власним законом.

— Ти вважаєш, що зі злочинами можна впоратися завдяки…

— Не зі злочинами, Дункане, а з гріхами.

— Думаєш, що твоя релігія може…

— Ти помітив, що є головними гріхами?

— Що?

— Спроба корумпувати члена мого уряду й корумпованість члена мого уряду.

— А що таке корупція?

— У своїй суті, це непомічання і невшановування святості Бога Лето.

— Твоєї?

— Моєї.

— Але ж спочатку ти казав мені, що…

— Думаєш, я не вірю у власну божественність? Стережись, Дункане!

Айдаго опанував гнів і заговорив спокійно.

— Ти казав, що одним із моїх завдань буде збереження таємниці, що ти…

— Ти не знаєш моєї таємниці!

— Що ти тиран? Це не…