Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

необхідну, щоб протидіяти можливій експансії Китаю. США, своєю чергою, забезпечують себе нафтою самотужки. А втім, навіть у ситуації Китаю не все так зле. Країна чільна у світі в секторі відновлювальної енергетики, і тут її потенціал більший за американський. Клопіт лише в тому, що цього однаково бракує, щоб розв’язати всі внутрішні енергетичні проблеми. Однак у майбутньому ще важливішими будуть інші структурні умови — Китай має менше землі й води на душу населення, ніж США.

Мабуть, немає іншої країни з великою економікою, яка була б так залежна від експорту, як Китай. Це робить країну вкрай вразливою до потрясінь на міжнародному ринку і змін у світовій торгівлі. Китай за правління компартії не зазнавав масового безробіття чи великої економічної рецесії, що, ймовірно, може статися, коли економіка дуже залежна від глобального ринку. Якщо політична система США кілька разів витримувала й долала такі кризи, суттєво не втрачаючи легітимності, то в компартії Китаю майже немає досвіду з керування такими ситуаціями. Позаяк це однопартійний режим, комуністи, опинившись у скрутній ситуації, не зможуть скинути провину на когось іншого. Масштабна та швидка внутрішня міграція й концентрація мільйонів робітників у містах-мільйонниках, що швидко ростуть і мають обмежену систему соціального захисту, може потенційно спричинити низку проблем у разі тривалої економічної кризи. Важливість запровадження так званої системи соціального рейтингу, яка має фіксувати, що роблять громадяни, варто розуміти в контексті послабленої довіри в суспільстві, а також у контексті втрати державою колишнього контролю за вчинками громадян. Згідно з аргументами уряду, ця політика не становить засіб контролю — вона слугує інтересам самих громадян. Частина західних ЗМІ, своєю чергою, описує таку систему як анти­утопійний кошмар. Імовірно, істина десь посередині, але щойно довіра до уряду знизиться, не зрозуміло, як ефективно ця система підтримуватиме стабільність і «гармонію».

  США проти Китаю

Усе вказує на те, що суперечності між США та Китаєм реальні й вони визначатимуть світовий порядок денний у наступні роки. Якщо торговельні війни відбуваються хвилями і риторика постійно змінюється від дружньої до ворожої, суперництво між ними, імовірно, триватиме в найближчому майбутньому. Водночас економіки цих країн переплітаються. Відомо, що ці дві країни були найважливішими торговельними партнерами кілька років. Станом на 2019 рік Китай інвестував 1,6 більйона доларів у США й був кредитором зовнішнього боргу США на суму 1,1 більйона доларів. Американці натомість вклали понад 600 мільярдів доларів прямих інвестицій в економіку Китаю в період 2010—2019 років[346], і більшість американських найбільших компаній заробила мільярди доларів завдяки інвестиціям у Китай.

Проти твердження про те, що США перебувають у вільному падінні або американська імперія стоїть на межі занепаду, можна сказати, що ця держава досі не має серйозних конкурентів. Її ніхто не здатен знищити й ніхто не здатен узяти на себе роль, що її США перейняли в Британської імперії, а та — в Османської, а та — у Візантії. Більшість світу радше воліє, щоб США й далі зоставалися могутніми — як гарант світового порядку й тому, що немає надійнішої альтернативи. Колишня держсекретарка США Мадлен Олбрайт колись назвала «США нацією, без якої ми не впораємося», хоч би хто був у Білому домі. Схоже, це твердження й досі справджується.

США мають цілковите домінування з військового погляду. Тут вона перевершує всі інші країни світу та всі інші імперії в історії. Це може засвідчити такий цікавий факт: у 2003 році США мали 234 військові поля для гольфу в усьому світі[347]. У 2000-х у Німеччині було приблизно 40 000 американських солдатів і 179 баз. У Японії базувалося 50 000 солдатів і приблизно 100 баз, усією Європою розпорошено десятки тисяч військових і сотні баз, а в Південній Кореї є 30 000 американських солдатів і 85 баз. США мають військові бази щонайменше в 74 країнах, а солдатів — майже в усьому світі[348]. Франція, як порівняти, має бази в десяти країнах, а Велика Британія — у семи. А що Китай? Відомо про лише одну закордонну китайську базу — у Джибуті. Тож США повністю панують у воєнній сфері, і зовсім на іншому рівні, ніж Британська чи Османська імперія свого часу. Після падіння Берлінського муру кількість країн-членів НАТО збільшилася від 12 до 29. Це означає, що, так би мовити, уся Європа вперше в історії опинилася під де-факто керівництвом США[349]. Ані Британська, ані Османська імперії не мали такого альянсу, на який можна було б спертися[350], альянсу з кількох найбільших економік світу, який до того ж має виняткову зброю та спорядження. Крім того, 2005 року ООН підтримала концепцію the responsibility to protect («обов’язок захищати») після тиску від зовнішньополітичного керівництва США. Тобто ООН дала «міжнародній спільноті», себто насправді США, зелене світло вдиратися в інші країни на моральній підставі захисту прав людини.

Разом із союзниками, США майже повністю контролюють усі океани на планеті. Крім того, вони контролюють повітряний простір і мережу. Завдяки розвідувальній співпраці з англомовними союзниками — Австралією, Канадою, Новою Зеландією та Великою Британією (так званий розвідувальний альянс «П’ять очей»), а також з Ізраїлем, Норвегією, Саудівською Аравією й низкою інших країн, США мають перевагу у випереджувальних діях, знаючи про сучасні й майбутні плани потенційних противників[351]. Існування кількох великих розвідувальних служб у США, у яких працює до мільйона осіб, означає, що американці не лише знають про ворогів, а й про друзів — як-от 2015 року «виявили», що США стежили за канцлеркою Німеччини Анґелою Меркель[352]. І британці, і раніші імперії намагалися стежити за населенням, щоб запобігти повстанням і попереджати панівну еліту про можливі несподіванки, але жодна імперія в історії не може зрівнятися з системою спостереження, що її організували США на внутрішньому та глобальному рівнях.

Аналогічно немає жодної держави, яка бодай близько могла б позмагатися з культурним домінуванням США. Усі великі компанії, що революціонували суспільство всього світу в останні десятиліття, як-от Google, Facebook, Amazon, Microsoft та Apple, — американські. Є низка аналогів цих компаній в інших країнах, наприклад у Китаї й Росії, але немає сумнівів, хто посідав і посідає панівні позиції в цій галузі. Культурна сила тяжіння США ніколи не була така потужна, як сьогодні. Американський сервіс потокового передавання відео Netflix став для багатьох норвежців важливішою платформою, ніж найбільший у країні телеканал NRK. Російська й Османська імперії мали вкрай обмежений культурний або ідеологічний капітал в інших країнах. Радянська імперія мала потужний культурний та ідеологічний вплив, але він не зовсім прижився в союзників поза сфер впливу царської Росії й щез, щойно державний контроль ослаб. Сильною особливістю Британської імперії було те, що еліти в завойованих країнах переймали мову, звички та ідеї колоніалістів не тому, що їх змушували, а тому, що ті були привабливі. Яскравим прикладом тут є індійська еліта, якій місцеві закидали, що та була більш британська, ніж самі британці. Тож Британська імперія заклала підвалини культурного впливу американської імперії, зробивши англійську мову мовою глобалізації. Якщо на людей впливають стилі життя, те, що вони чують, і те, що їм цікаво, то багато на кого впливає все американське. Дослідження демонструють, що світ дедалі частіше стежить за подіями в США, хоч би йшлося про родину Кардаш’янів, Майкла Джордана чи Доналда Трампа[353].

Дехто вказував на невдалі війни США в Афганістані та Іраку як на симптом занепаду імперії, але це можна