Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

скоса глянув на екрани кількох телевізорів, що висіли на великій стіні. На відміну від політиків, він не дивився польські програми. Йому хотілося знати, що і як думає його суперник. Тому в його офісі домінували канали "Росія 1", "Росія 24" і ще декілька. Всі вони говорили, по суті, одне і те ж: НАТО хоче на нас напасти, поляки зосереджують свої сили на лінії Бугу, американці у все втручаються, Україна в НАТО є смертельною загрозою, тому що НАТО хоче нас напасти. І так далі. Все подано під соусом великоросійської риторики, взятої прямо з творів і виступів Олександра Дугіна. Так було не просто сьогодні, так було завжди, ось тільки сьогодні педаль газу натиснули сильніше. ЗМІ з-за східного кордону довели місцеву громадську думку до кипіння. Опитування показали величезну підтримку політики уряду. Громадяни Росії (білоруси — значно меншою мірою) будуть аплодувати будь-яким діям проти Заходу. Малішевський прекрасно уявляв собі задоволення простих росіян, які дивляться на краєвиди радіоактивних руїн у Варшаві.

- Згоден, – сказав він, хоча прем’єр-міністр не питав його думки. Він побачив, що на одному з нижніх екранів готується висловитися міністр внутрішніх справ, людина, яку навіть дехто з його політичного табору вважав яструбом. – Ми повинні діяти самостійно. Якщо ми дійсно правильно читаємо російський сценарій.

Настала задумлива тиша.

- Що ви маєте на увазі, полковнику? – запитав прем’єр-міністр.

- Росіяни люблять провокувати. Вони ніколи не нападають першими. Вони завжди захищаються. У їхніх інтересах змусити нас думати, що ми ризикуємо піддатися нападу. Ми вдаримо, вони стануть жертвою, а ми станемо катом. Це саме те, що вони мають на увазі.

- Ви самі стверджуєте, що російські приготування йдуть насправді. Вони миттєво здійснять свою провокацію. Тоді вони розгорнуть пропаганду, яка покаже, польських солдатів, що потрапили в полон.

- Можливо. Але це не означає, що вони врешті-решт натиснуть кнопку. Повторюю: нас хочуть змусити натиснути.

- Я бачу, що пан передумав.

- Передумав. Тому що з'явилися нові факти.

- Що це за факти? – гаркнув міністр оборони. Він був злий, явно відчуваючи, що не контролює не тільки події, але навіть хід зустрічі.

- Пане полковник, ми маємо прийняти рішення зараз, – заявив прем’єр, проігнорувавши втручання глави Міноборони.

Малішевський вирішив зіграти ва-банк. Шеф отримав би серцевий напад, якби почув його зараз.

- Знаю. Але я думаю, що варто витратити кілька хвилин, щоб мати більше даних, - сказав він. – Не думаю, що ви знаєте прізвище "Москалевич". Я не здивований. Полковник Сергій Москалевич є заступником начальника Управління аналізу, прогнозів та стратегічного планування ФСБ. Людина, яка залишається в тіні, але є одним із найважливіших стратегів Кремля. Вибачте, я використав неправильне дієслово. Це вже не так. був. Сьогодні ввечері його застрелили в Києві. Саме від нього ми дізналися про те, що терористичні угруповання планують вбити президента Зеленського. Завдяки йому ми також маємо знання про російську провокацію. Тому ми могли відправити "Формозу", бо знали, що планують росіяни.

- Нащо ви нам це розповідаєте? – запитав прем’єр-міністр. П'ятнадцять хвилин він чистив окуляри механічними рухами. В ньому була двоїстість; він знав, що повинен якнайшвидше дістатися до суті, хоча не мав бажання зіткнутися з її наслідками.

- Тому що вважаю, що ситуація дійсно дещо інша, ніж ми думаємо.

- З якої причини?

- Давайте на мить подумаємо як росіяни. Давайте спробуємо поставити себе на їх місце. Аргументація така: ми плануємо підкорити Україну, тому що без України вважаємо неможливим повернути реальну владу часів СРСР і створити новий європейський порядок. Водночас ми не бажаємо, щоб американці заважали нашому спектаклю. Хоча нещодавно президент Байден дав зрозуміти, що не буде кричати про невеликі територіальні виправлення, ми хочемо переконатися, що янкі обмежаться проявами обурення та розмовами на форумі ООН. Тому одного з наших найкращих офіцерів, полковника ФСБ Москалевича, ми відправляємо до поляків і кажемо йому, щоб він відіграв відповідну роль. Прикидаючись внутрішнім дисидентом, який не погоджується з офіційною лінією Кремля (про що є багато доказів), полковник наближається до поляків (зверніть увагу: не до американців чи англійців) і розкриває їм план знищення польської столиці, щоб налякати НАТО. Вся штука полягає в тому, щоб зробити план реальним. Довіра до полковника в очах поляків – це не лише інформація про напади на президента України, а й напад на нього з боку ГРУ, який стався, ймовірно, випадково, але вчасно. Або це теж планувалося, і Москалевичем пожертвували, щоб усунути свідка змови. Я дуже добре можу уявити собі маскування, яке багато в чому маскуванням не є. Поляки, як завжди поляки, клюють на вудку, завдяки своїм джерелам вони підтверджують, що провокація і удар помсти на їхню столицю насправді готуються, а оскільки легко передбачити, вони не мають наміру сидіти й чекати, аж бомба впаде їм на голову, вони завдають превентивного удару, який знищує російські пускові установки, але вочевидь не досягає найважливіших, глибоко прихованих. І це є тим, що ми маємо на увазі. Ми показуємо світові, що на нас напала країна НАТО, тому, згідно з доктриною, ми маємо право відповісти ядерним ударом у відповідь. Що ми цим досягаємо? Кілька цілей одночасно. Стримування: після польської гекатомби Захід двічі подумає, перш ніж вживати якісь серйозні дії. У той же час, антивоєнні пацифісти, щедро підтримані потоком російських нафто доларів, намагатимуться створити відповідний наратив про те, що, загалом, війна – це зло. Розкол: американці, німці та французи будуть розлючені на поляків за те, що ті атакували без консультацій з ними (це, можливо, був російський план: американці точно не погодилися б, якби їх попередили поляки. Поляки, у свою чергу, , передбачаючи вето свого союзника, діяли б самі, бажаючи передбачити захист своєї території). Як наслідок, НАТО зазнає паралічу прийняття рішень через вищезазначене.

Прем'єр остаточно відмовився від окулярів. Міністр оборони потер щоку. Щось скрипнуло в динаміку. Всі здригнулися.

До розмови долучився президент, який їхав з Києва.

- Доброго ранку, панове, – сказав він. – Я почув кінець виступу полковника. Історія звучить дуже цікаво, але це нічого не змінює. Незалежно від того, маємо ми справу з провокацією чи ні, ми не можемо допустити нападу на столицю нашої держави. Я закликаю вас негайно вжити заходів

- Пане Президенте, при всій повазі, я можу сказати ще два слова?

- Я вважаю, що ми повинні негайно вжити заходів.

- Це дуже важливо.

- Добре, але коротко. Нам потрібно підняти літаки в повітря.

- Є ще один шар інтриги, – тихо сказав Малішевський. – У Москалевича була дуже цікава