Читати книгу - "Смертниці"

— Я певна, це всім спало на думку, — сказала Мора. — Чарльз Дезмонд колись працював у військовій розвідці. Чоловік, якого Олена застрелила в лікарні, майже точно був колишній військовий, і його відбитки було стерто з досьє. У моєму кабінеті хтось побував. Усі подумали про спецслужби? Може, навіть про ЦРУ?

— «Баллентрі» та ЦРУ завжди йдуть рука в руці, — сказав Лукас. — Це й не дивно. Вони працюють в одних і тих же країнах, з тими ж людьми. Торгують тією ж інформацією. — Він подивився на Гебріела. — А тепер вони ще й тут з’являються, на домашній території. Проголосіть терористичну загрозу — і уряд США виправдає будь-які дії, будь-які видатки. На неофіційні програми виділяються неймовірні кошти. Саме так такі, як Дезмонд, і отримують свої яхти.

— Чи свою смерть, — додала Джейн.

Сонце перемістилося, і тепер косі промені падали під парасолю, на плече Джейн. По грудях стікала цівка поту. «Тут надто спекотно для тебе, маленька», — подумала вона, дивлячись на рожеве личко Реджини.

«Надто спекотно для нас усіх».

32

Детектив Мур подивився на годинника, який показував уже майже восьму вечора. Востаннє Джейн сиділа в конференц-залі відділу розслідування вбивств, будучи на дев’ятому місяці вагітності, — виснажена, роздратована й більше ніж готова до декрету. Тепер вона повернулася до того ж приміщення, з тими ж колегами, але все було інакше. Кімната здавалася повною електрики, напруження ставало густішим з кожною хвилиною. Вони з Гебріелем сиділи навпро­ти Мура, детективи Фрост і Кроу — на чолі столу. У центрі столу лежав об’єкт їхньої уваги — мобільний Джейн, приєднаний до колонки.

— Ми вже близько, — сказав Мур. — Ти все одно цього хочеш? Може, хай Фрост відповідає?

— Ні, це маю бути я, — сказала Джейн. — Якщо відповість чоловік, вона може злякатися.

Кроу стенув плечима.

— Якщо ця загадкова дівчина взагалі зателефонує.

— Якщо, на твою думку, це таке вже марнування часу, тобі не обов’язково тут сидіти, — відрубала Джейн.

— О, та я посиджу, почекаю, що буде.

— Та ну, не хочеться тебе знуджувати.

— Народе, три хвилини, — перебив її Фрост, як завжди, намагаючись примирити Джейн і Кроу.

— Може, вона й не бачила твого оголошення, — сказав Кроу.

— Журнал продається вже п’ять днів, — сказав Мур. — Вона мала нагоду його побачити. Якщо не зателефонує, то це тому, що не захотіла.

«Або померла», — подумала Джейн. Це точно всім їм спало на думку, але ніхто не вимовив цього вголос.

Задзвонив телефон, і всі погляди метнулися до Джейн. На екрані висвічувався номер із Форт-Лодердейла. Це був лише дзвінок, але серце Джейн калатало, мов від жаху.

Вона глибоко вдихнула, глянула на Мура, той кивнув.

— Алло?

Заговорив чоловік, повільно розтягуючи слова:

— То до чого це все, га?

На задньому фоні лунав сміх: люди насолоджувалися добрим жартом.

— Хто ви? — запитала Джейн.

— Нам усім просто цікаво. Що це значить — «жереб кинуто»? Га?

— Ви зателефонували, щоб спитати?

— Так. Це якась гра? Треба вгадати?

— Я не маю часу з вами теревенити. Чекаю на інший дзвінок.

— Агов. Агов, дамочко! Чорт, я здалеку телефоную!

Джейн дала відбій, подивилася на Мура.

— От мудило.

— Типовий читач «Конфіденшл», — сказав Кроу. — Ото веселий буде вечір.

— Це не останній такий дзвінок, — застеріг Мур.

Телефон знову озвався. Цього разу дзвонили з Провіденса.

Пульс Джейн знову прискорився від нового викиду адре­наліну.

— Алло?

— Привіт, — пролунав життєрадісний жіночий голос. — Побачила ваше оголошення в «Конфіденшл», пишу дослідження з особистих оголошень. Хотіла спитати, ваше має романтичний контекст чи комерційний?

— Ані те, ані інше, — відрубала Джейн і поклала слухавку.

— Господи, що з цими людьми не так?

О 20 : 05 телефон знову задзвонив. З Ньюарка питали:

— Це якесь змагання? Я отримаю приз за дзвінок?

О 20 : 07:

— Я просто хотів дізнатися, чи хтось відповість.

О 20 : 15:

— Ви там шпигуни чи як?

До 20 : 30 дзвінки нарешті припинилися. Двадцять хвилин усі присутні дивилися на мовчазний телефон.

— Здається, це все, — сказав Кроу, підвівся й потягнувся. — Я б сказав, дуже корисно провели вечір.

— Зажди, — сказав Фрост. — Уже майже центральний час.

— Що?

— Ріццолі не вказала часову зону. У Канзас-сіті зараз майже восьма.

— Його правда, — сказав Мур. — Посидімо ще.

— По всіх часових зонах? — перепитав Кроу. — Так до опівночі просидимо.

— Довше, — виправив Фрост, — якщо додати Гаваї.

Кроу пирхнув.

— Може, варто замовити піцу.

Зрештою так вони й зробили. Між десятою й одинадцятою Фрост вийшов і повернувся з двома великими пепероні з «Домінос». Вони взяли бляшанки з содовою, передавали один одному серветки й дивилися на телефон. Хоча Джейн більше місяця не була на роботі, сьогодні здавалося, що вона нікуди й не йшла. Сиділа за тим само столом, з тими само втомленими копами, і Даррен Кроу, як завжди, мотав їй нерви. Усе було як завжди — за винятком того, що зараз до команди приєднався Гебріел. «Я за цим скучила, — подумала Джейн. — Навіть за Кроу. Скучила за полюванням».

Дзвінок заскочив її зі шматком піци біля рота. Вона схопила серветку, стерла з пальців жир, зиркнула на годинника. Одина­дцята рівно. На екрані висвітився бостонський номер. На три години пізніше.

— Алло? — відповіла Джейн.

У відповідь — тиша.

— Алло? — повторила вона.

— Хто ви така?

Жіночий голос, тихий, майже шепіт.

Джейн налякано глянула на Гебріела й побачила, що він завважив те ж саме. Вона говорила з акцентом.

— Я друг, — сказала Джейн.

— Я вас не знаю.

— Олена розповіла мені про тебе.

— Олена померла.

«Це вона». З того краю столу на Джейн дивились ошелешені обличчя. Навіть Кроу схилився вперед, обличчя напружене й зосереджене.

— Міло, — сказала Джейн, — скажи, де ми можемо зустрітися. Будь ласка, нам треба поговорити. Обіцяю, це безпечно. Де скажеш.

Вона почула клацання по той бік. Слухавку повісили.

— Чорт. — Джейн подивилася на Мура. — Нам треба знати, де вона була!

— Визначили місце? — запитав він у Фроста.

Фрост повісив слухавку телефона конференц-зали.

— Вест-Енд. Таксофон.

— Їдьмо, — сказав Кроу, який уже йшов до дверей.

— Коли приїдете, її там уже давно не буде, — сказав Гебріел.

Мур мовив:

— Патруль буде там за п’ять хвилин.

Джейн похитала головою.

— Не треба. Якщо вона побачить форму, знатиме, що це підстава, і я втрачу шанс зв’язатися з нею знову.

— То що нам тоді робити? — спитав Кроу, стоячи біля дверей.

—