Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

Але тепер це змінюється, бо два глобальні тренди примушують усі країни розглядати наркоторгівлю в комплексі. Насамперед інтереси країн-виробників і споживачів вирівнюються, а самі категорії «виробника» і «споживача» розмиваються. Наркотики – це зло, пов’язане переважно з середнім класом, і в міру зростання доходів у країнах, що розвиваються, середній клас починає споживати їх дедалі більше – нарівні з автомобілями, відпочинком за кордоном тощо. Найяскравішим прикладом є Бразилія, котра нині на другому місці у світі за споживанням порошкового кокаїну і на першому – за креком. Водночас налагоджується виробництво наркотиків у країнах-споживачах. Трендовим відгалуженням є марихуана, яку тепер вирощують локально, особливо в США. Іншим трендом стали синтетичні наркотики, які можна зробити в першій-ліпшій кухонній лабораторії. А що в країнах споживачах розгортається власне виробництво наркотиків, то вони зрозуміли: напади на мережі постачання недоцільні. У зв’язку з бумом місцевого ринку марихуани американці відмовилися від програм знищення плантацій у дусі Колумбії на користь легалізації. Нова Зеландія дійшла схожого висновку щодо психотропних препаратів, якими зі змінним успіхом намагається керувати.

Другим трендом, який впливає на глобальну політику щодо наркотиків, є зміщення у балансі сил. Бідні країни, де віддавна вироблялися й переміщувалися наркотики, поволі багатшають і набувають більшого впливу. У 2000 році 96 % бюджету Управління ООН з наркотиків забезпечувала «основна група донорів» – двадцять заможних держав. У 2014 році на них припало вже 60 % суми. Тепер третина коштів надходить від «нових» країн-донорів. В останні роки найбільше з-поміж них вирізнялися Колумбія і Бразилія, уряди яких висловлювали незадоволення силовим вирішенням проблеми. Інші країни, що набули впливу, дотримуються іншої думки: Росія, яка вряди-годи дає великі кошти на ці цілі в ООН (і навіть влаштувала свого дипломата Юрія Федотова на посаду голови управління у 2010 році), удома проводить жорстку каральну антинаркотичну політику. У Китаї іноді щорічний Міжнародний день проти наркотиків і незаконного наркотрафіку відзначають стратами контрабандистів. У країнах, що розвиваються, є чимало «яструбів» і «голубів», причому перших більше. Однак міжнародний наркоконтроль активний нині, як ніколи.

Четверта помилка: не плутайте заборону з контролем

У 1998 році під егідою ООН пройшла акція «Світ без наркотиків: ми можемо!». Багато в чому це була чудова мета. Щороку близько 250 млн осіб уживають наркотики, – більшість задля розваги, але чимала меншість люто страждає. Близько 180 000 помирають від передозування, ще скількись мільйонів завдають собі шкоди або шкодять іншим. Тому Ґорман, коп із Денвера, який бореться з наркотиками, сказав мені, що той, хто на власні очі щодня бачить жахи наркозалежності, не підтримає легалізації.

– Одні люди здатні вживати наркотики відповідально, а є такі, що стають жертвами цього зілля, – сказав він. – Я намагаюся захистити останніх.

І я за це. Але все описане в цій книжці про наркоторгівлю – від витоків у Південній Америці до перемитництва на Карибах, від споживачів у Колорадо до ритейлерів у кіберпросторі – спонукає до висновку, що якщо ви дійсно хочете контролювати наркотики, зруйнувати бізнес картелів і захистити людей, то заборони не є ефективним вибором. Після проведення оптимістичної конференції ООН так і не з’явилося ознак обіцяного «світу без наркотиків». Попри те що уряди витрачають понад 1 трлн доларів на силове забезпечення заборон, із 1998 року споживання марихуани та кокаїну зросло наполовину, а опіатів – майже потроїлося. Хіба це успіх?

Довгі роки легалізацію підтримували в основному тільки аматори куріння травки, які пояснювали, що марихуана безпечніша за дуже багато інших дозволених речовин. Це була щира правда, але громадськість це не переконало, бо більшість слушно вважає, що в світі й без марихуани досить небезпечних розваг (і ще небезпечніших важких наркотиків). Утім віднедавна їхня позиція істотно змінилася. Тепер у рамках легалізації йдеться не про те, що наркотики безпечні, бо вони насправді небезпечні, а про те, що узаконення дозволить їх контролювати й відібрати в мафії.

Яким же може бути регульований законом наркоринок? Перший приклад ми бачимо в Колорадо. Наркотики тестують на безпечність і міцність, зрозуміло маркують, пакують, передбачаючи захист від дітей, і продають в обмеженій кількості особам, старшим за 21 рік. Штат одержує нове джерело доходів від оподаткування й ліцензування – за перший рік Колорадо одержав 76 млн доларів – і заощаджує гроші, бо зменшується кількість арештів. Кількість людей, яких у штаті щороку звинувачували у зберіганні марихуани, зменшилася з 30 000 до легалізації до 2 000 тепер (звичайно, надалі звинувачення висуватимуть за зберігання надмірної кількості наркотику або відсутність ліцензії, а також неповнолітнім). Організованій злочинності відібрали за рік продажів на понад 700 млн доларів і передали легальним підприємцям. Поки що рано робити висновки про вплив заходів на споживання, бо багато товару купують приїжджі. Утім схоже, що легалізація не заполонила штат марихуаною. Майже половина штатів у США легалізувала марихуану в тій чи іншій формі – здебільшого в широко трактованих «медичних» цілях, – і обсяг споживання не вельми змінився з 1990-х років.

Такі умовно позитивні результати заохотили інших. Відколи в Колорадо почались експерименти, ще три штати протягом року приєдналися до клубу легальної рекреаційної марихуани. У 2014 році Уругвай став першою країною у світі, яка легалізувала марихуану. У 2015 році Ямайка оголосила про легалізацію канабісу для медичних і релігійних потреб, а також про його декриміналізацію для всіх інших. Той факт, що революція почалася в США, не завадив федеральному уряду критикувати інші країни за потурання.

– Закон Ямайки – це, звичайно, її справа і суверенне рішення, – сказав Вільям Браунфілд, помічник держсекретаря США у справі боротьби з наркотиками, який має вкрай незручне завдання: обстоювати заборону за кордоном, ігноруючи це питання вдома.

Порівняно з провалами антинаркотичної політики, описаними вище, легалізація марихуани, схоже, є певним успіхом. А як щодо важких наркотиків? На сьогодні єдиною країною, яка спробувала легалізувати інші рекреаційні наркотики, є Нова Зеландія. Через відчутну нестачу традиційних важких наркотиків країна стала світовим лідером з виробництва синтетичного дурману. Заборона психотропів у Новій Зеландії й деінде не була ефективною: у відповідь на заборону тут-таки з’являвся майже ідентичний замінник. У випадку синтетичних наркотиків заборони стали не тільки неефективними, але й небезпечними. На заміну відносно безпечному МДМА або екстазі, якщо їх споживати в невеликих кількостях, прийшли шкідливіші альтернативи. Сьогодні багато людей, які помирають від екстазі,