Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 22 – Думки.

Я не сказала б, що жінки сприйняли мою ідею випити з ентузіазмом, швидше зі скепсисом, від чого я відразу ж здулася. Щоправда, їхній меланхолійний стан продовжився рівно до того моменту, коли Улірія комусь кивнула і дівчатка, як я розумію, що не досягли повноліття, пішли.

Ось після цього почалися веселощі. Улірія хоч була жінкою явно набагато старшою за всіх, але саме з нею мені було найкомфортніше. Ми випивали, ділилися жіночими маленькими хитрощами по догляду за шкірою та волоссям, не торкаючись слизьких тем, пов'язаних із чоловіками. Особисто за моїми відчуттями, то це було зайве і могло загнати мене не в той степ, а мені зовсім не хотілося базікати різну ахінею.

Коли нашу ідилію перервали, я була вже напідпитку і бачила гелікоптери перед очима, бурмочучи собі під ніс сумні пісні. Після довгих прощань, що супроводжувалися міцними обіймами, я кивнула Улірії і пошкандибала за дівчинкою, яка показувала нам дорогу до будинку ватажка.

– С-Світлано ... – з шипінням простягнув Ларі, як тільки я вийшла з жіночого крила.

– Що? – Буркнула я і буквально повисла на чоловікові, блаженно посміхаючись.

– Потім поговоримо… – тихо видихнув нагшас, і я згідно кивнула, заплющуючи очі.

– Я вас явно недооцінив, – хмикнув весело Цінір і я скривилася, гнівно глянувши на чоловіка. Ось, здавалося б, мотиви його я зрозуміла, але симпатії від цього не побільшало. Навпаки, після знайомства з усіма його дружинами, я почувала себе обдуреною та злою. Здається, у мені прокинулася жіноча солідарність.

– Я вас теж… – хмикнула я, і чоловік здивовано підняв брови. – Бабник.

– Світлано, - шикнув Ларі, притиснувши мене до себе щільніше.

– А що Світлана? Світлана нічого…

– Наскільки я зміг зрозуміти у вас теж не один чоловік, – примружився чоловік.

– Не один, – повільно кивнула я, ще пам'ятаючи про свою брехню про заміжжя. Дивно взагалі, що під градусом я могла щось пам'ятати. – Три, – видихнула я, ледве очі не закочуючи і ні, не від обурення, а від приємних спогадів з моїм липовими чоловіками. – Ось тільки мої чоловіки не суперничають… – переможно закінчила я, дивлячись на чоловіка. – Хочете пораду?

– Яку? – Трохи збентежено відізвався Цінір, здивовано піднявши брову.

– Як згуртувати вашу не дуже дружну компанію дружин.

– Хочу, – повільно кивнув він, піддавшись уперед.

– Не ходіть до жодної тиждень, а краще два.

– Що ви маєте на увазі?

– Саме це й маю на увазі. Не відвідуйте чи не викликайте до себе дружин, вибачте, не знаю, як у вас заведено.

– І чим мені це допоможе? – Подивившись на Ларі, немов мій рожевохвостий нагшас зміг би дати відповідь на це запитання, спитав Цинір.

– Загальний ворог зближує, – знизала я плечима.

– Який ворог?

Чи мені здалося, чи його голос пролунав безпорадно?

– Невідома спокусниця, яку вони шукатимуть, – усміхнулася змовницьки я. Дівчаток було справді трохи шкода, але й вони знали, на що йшли. Знали, що ділитимуть одного чоловіка і все одно дивляться один на одного вовком. Прямо тавтологія вийшла – вовки дивляться один на одного вовком.

– Ви пропонуєте змусити їх ревнувати? – Хмикнув чоловік, але при цьому погляд його залишився таким ж чіпким.

– Саме. Що було, коли у вас з’явилася третя дружина? Перші дві згуртувалися, я права?

– Праві.

– А коли четверта?

– Той самий результат.

– Ну ось.

– А що мені їм відповісти, якщо вони спитають, чому я…

– Зберігаєте целібат?

– Кх… так.

– Скажіть, що втомилися і вам потрібен час подумати про життя. Туманні фрази – це болюче місце для всіх жінок. Повірте, все, що потрібно, вони додумають самі і діятимуть спільно.

– Я подумаю. Дякую за пораду.

– Це разова акція, заради дівчаток, – пирхнула я.

– Я вам не подобаюся.

– Ви маєте рацію, – без посмішки підтвердила я, зітхнувши. Чоловік особисто мені нічого поганого не зробив, але осад після розмови з його підлеглим у формі все одно залишився. – Але гадаю, ви переживете.

– Переживу, хоч щось мені підказує, що з вами краще дружити.

Нічого не відповівши на слова чоловіка, я підняла трохи голову, подивившись у вічі Ларі, без слів просячи його проводити мене, а то сама навряд чи дійду. Ось же перевертні, навіть підлогу рівною зробити не можуть!

Повернулися ми у вітальню до чоловіків буквально за пару хвилин. Шанліс із Саном, якщо й зрозуміли щось, то тактовно промовчали, одразу ж попрощавшись, і тепер ми всією дружньою компанією поповзли до нашого гостьового будинку. Саме повзли, адже моя ходьба була далекою від ходи фатальної жінки.

– Світлано, наскільки я зміг зрозуміти, п'єш ти, коли в тебе щось трапляється, – з натяком видихнув Сан, як тільки я розвалилася на дивані у вітальні, і подивився на мене.

– Ти зараз хочеш, щоб я почала розповідати тобі про свою гірку долю? – Пробурмотіла я, широко позіхаючи.

– Світлано… – зітхнув чоловік, прикриваючи очі.

– Мені просто потрібно трохи подумати, – зізналася я, не в змозі викинути слова Улірії з голови. Щось було в її словах, те, що відгукувалося в моїй душі і мені потрібно трохи часу привести думки до ладу, знайти дзен, зрештою.

– Невже ти теж вирішила нас згуртувати? – Буркнув Ларі, ось тільки я бачила, як він переглянувся з іншими чоловіками.

– Ви і так згуртована команда, – зауважила я очевидний факт. – Тож із цим точно жодних проблем.

– Тоді що?

– Не знаю. Хоча… – завалившись на бік і підперши щоку рукою, я уважно подивилася на кожного з чоловіків, помічаючи, як вони завмерли в очікуванні моєї відповіді. Я, звичайно, класна, але досі не віриться, що вони справді люблять мене. – Я заплуталась. Не знаю, чого хочу і чи потрібні мені мої мрії. Все так дивно.

– Що дивно? – Запитав Ларі, варто було мовчанню затягнутися.

– Не звертайте уваги, у мене просто п'яна нудьга, яка пройде, як тільки я протверезію, – відмахнулася я, а потім шкодливо посміхнулася. – Коли ми вирушаємо до драконів?