read-books.club » Детективи » Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дунайські ночі" автора Олександр Остапович Авдєєнко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 83
Перейти на сторінку:
«отці» притулку ввели спеціальні дисципліни: топографію, радіосправу, вміння переходити кордон, таємну розвідку в тилу ворога, здатність жити під чужим прізвищем.

Після закінчення школи Дорофія переправили в Німеччину. На високогірному озері і на Дунаї він пройшов додатковий курс навчання.

Ще на секретній «жаб'ячій» базі, дізнавшись, що має вчинити на Дунаї, Глібов вирішив повернутися до матері, дружини і синів. Прийти, сказати, що незаконно перейшов кордон. Вдома, звичайно, запитають, де пропадав стільки років, що робив, чому прийшов темної ночі?

Нічого не приховає. Скаже всю правду.

Мати, діти, дружина не викажуть його властям. Заховають або відправлять у плавні, де можна жити вільно, не попадаючи на очі ні прикордонникам, ні міліції. Болотяний бугай, вовки та рись будуть його сусідами. Нічого. Витримає до певного часу.

Переконання Дорофія Глібова в тому, що його не викажуть, мало тверду підставу. Вільні дунайські рибалки здавна ненавиділи все, що вкладалося в поняття влада, ненавиділи румунських жандармів, бояр, скупників з Констанци і Галаца, шинкарів, податкових збирачів. Вважалося справою доблесті і геройства поглузувати з примаря, міського голови, з поліцейського. Честь тобі, російський рибалко, якщо ти зірвав жовто-синьо-білий прапор і втоптав його в багнюку. Ти викликав схвальний регіт друзів і товаришів, якщо виколював риб'ячою кісткою очі королю Михаю на парадних іконописних плакатах. Тобі допомагали всі рибалки, коли ти вночі пробирався з контрабандним вантажем з гирла Дунаю у Чорне море. Тебе переховували від королівських прикордонників, що йшли по твоєму сліду. Оголошений поза законом, ти міг роками жити у неприступних для жандармів дунайських плавнях. І хліб, і рибу, і вино принесуть тобі друзі у таємне сховище. Ти ставав богатирем, улюбленцем дунайського народу, його героєм, коли відкрито боровся з королівською владою.


Тридцятого вересня Федір Щербак і Михайло Сухобоков наказом начальника застави Смолярчука були призначені в наряд. Прикордонники заховалися на березі Дунаю в густому чагарнику навпроти Тополиного острова. Бійці не зводили очей з хатини бакенщика Уварова, стежили за рікою.

Високі, по-осінньому яскраві зірки відбивались у воді. Темний вогкий пісок берега зливався з гладінню ріки.

Гарно в цей час на краю радянської землі. Вже немає або майже немає комарів, найстрашнішого лиха дельти Дунаю, не відчувається втомленої задухи. Немає ні дощів, ні туманів. Золотий перехід від літа до осені. Дихати легко. Повітря хмільне, винне. В садах дозрівають яблука. Набирає солодкого соку айва. Засихає на корені очеретяна тайга. Чорні дунайки з раннього ранку до пізнього вечора курсують між островами, баштанами, перевозячи на велику землю кавуни, пахучі дині. Виноградарі готуються до збирання щедрого врожаю: викочують з прохолодних схованок винні дубові бочки, лагодять давильні машини і видовбані з цільного дерева корита. Незабаром на всьому побережжі Дунаю люди не питимуть воду. Молоде сонячне вино, легке, немов повітря, утолятиме спрагу дорослих і дітей.

Годину за годиною відбивав час великий дзвін ангорської церкви.

Невгамовно, сперечаючись за місце на воді, галасували перелітні птахи: гуси, пелікани, журавлі, що відпочивали у плавнях перед великим перельотом у Африку. Тільки лебеді уперто відмовчувались. Та глупої ночі їх хтось сполохав і вони теж подали свої голоси, затрубили.

— Кілль-клііі!.. Кілль-клііі!..

А через мить долинуло напрочуд благозвучне, скрипково-ніжне, м'якотрубне:

— Анг!.. Анг!..

І знову полетіло звичайне, грубувато-гортанне:

— Кілль-клііі!.. Кілль-клііі!..

Федір Щербак не відривав погляду від ріки. Він прислухався до пронизливо ясних, чистих, то грізно застережливих, то радісно закличних, то просто веселих криків лебедів і раптом подумав: «Лебединий край. Ангора!.. Ангора!.. Нарешті я збагнув, чому Ангора є Ангора. За лебедині пісні її так прозвали».

— Чуєш? — прошепотів Щербак.

— Що?

— Ні, нічого. Здалося. Відбій!

Михайло Сухобоков зневажливо махнув рукою.

— Я так і думав. Знаєш, Федю, я оце чекаю порушника, а сам переконаний: даремно томлюся, нічого не випаде на мою долю.

— Звідки у тебе таке переконання? На кофейній гущі ворожив?

— Пізно ми з тобою народилися. Не в ті часи живемо. Тепер шпигун у глуху ніч та ще й через дунайський кордон не полізе. Тепер він більше у м'якому вагоні з усіма вигодами їздить або на ТУ-104 з паспортом туриста в кишені мандрує. Скільки ти служиш на кордоні?

— Рік.

— А хоча б одного порушника затримав?

— Ще не довелося. Але це ж добре, що не йде сюди порушник: боїться, тому й не іде. Вибирає місце, де легше, надійніше, безпечніше. Ну, добре, помовч! Потім побалакаємо.

Так перешіптувалися прикордонники тієї ночі. А регенсбурзька яхта «Цуг шпітце» спускалася вниз по Дунаю.

Вона ввійшла у радянські води, проминула Сулинське гирло і тепер поспішала до румунської Кілії.

Федір Щербак пильно вдивлявся в ріку. Темно довкола, гаї чорної вільхи важко тиснуть береги, заховалися за хмари зірки, а Дунай не темніє, мерехтить перламутровою блакиттю, майже світиться. Ось за це, мабуть, його й звуть голубим.

Дивиться прикордонник на велику ріку і йому здається, що вона разом із зірками і місяцем є на землі джерелом світла.

Федір за час солдатської служби споріднився з Дунаєм, полюбив. Усе прочитав про цю ріку, що було в міській бібліотеці і в книголюбів. Усі легенди, всі пісні про батька-Дуная записав у товстий зошит.

Бачив він тільки нижній, радянський Дунай від Вилкова до Рені, а розповідав, ніби тисячу разів бував на всій річці, яка тече по території восьми держав Центральної і Східної Європи.

Щербак і до армії любив доводити будь-яку справу до кінця, робити її на повну силу. І справа платила йому добром. Найвідповідальнішу і найделікатнішу службу начальник застави довіряв насамперед Федору Щербаку. В гирлі Дунаю нараховувалося безліч острівців, проток, боліт, озер, плавнів, єриків, але всі, навіть з дуже химерними назвами, були відомі Щербаку.

Любов дуже

1 ... 62 63 64 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"