Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

— Коли так, — озвався Гундлах, — тоді це, очевидно, помилка вашої адміністрації. Підтримувана Сполученими Штатами хунта перша взялася до зброї.

— Хто вам таке сказав?

— Я сам був свідком учиненої нею кривавої розправи біля собору в Сан-Сальвадорі.

— Мій уряд не схвалює подібних дій.

— Якби не схвалював, їх би й не було. Так само виправдовуються й за океаном, пане Бім. Вашінгтон знову йде шляхом ескалації сили й ускладнення міжнародної обстановки… Будь ласка, не перебивайте мене… В зоні Панамського каналу на складах зберігаються боєприпаси для повітряного мосту Сполучених Штатів, створення якого йде повним ходом. Налагоджуються зв'язки з правоекстремістськими воєнізованими групами в Гватемалі та Гондурасі… Хвилинку!.. Диктатури таких країн, як Уругвай і Чілі, дістаючи від США зброю й допомогу в підготовці військових кадрів, уже давно втягнуті в конфлікт. З часу висадки десанту в Санто-Домінго ваша країна ще не виділяла таких високих асигнувань на придушення народного руху в Латинській Америці — майже сто мільйонів доларів тільки цього року. А тепер ваша черга.

Бім зігнувся, його усмішка зникла, відповідаючи, він говорив різко й сердито. Гундлах, майже не слухаючи, завдавав йому все нових і нових ударів, намагаючись покласти хвалькуватого янкі на обидві лопатки. Фактів Гундлах мав напоготові більше, ніж Бім на аркушиках, які той перегортав у руках. Не звертаючи уваги на Фуртадо, котрий уже мовчки сидів крам столу, Гундлах із задоволенням, немов козирями, бив новими й новими неспростовними доказами. Під час коротенької паузи, поки він переводив дух, у дискусію знову включилася Гладіс:

— Ви говорите про врегулювання, про реформи! Аграрну реформу хунта використала лише для того, щоб захопити в свої руки землю, зігнати селян у казарми. Так, селянам пообіцяли кооперативи, армія навіть дозволила вибрати для них керівників — а наступного дня всіх обраних перестріляли. Як колись у В'єтнамі, селян зігнали у воєнізовані села. А по тих, хто лишився дома, стріляли з вертольотів, полювали на них, як на звірів.

Нарешті дискусія скінчилась, і Фуртадо пригнічено промимрив заключне слово. Воно прозвучало як запізнілий порятунок для Біма.

Позмивавши грим, Гундлах і Гладіс вийшли зі студії. Лив дощ, але, захмелілі від перемоги, вони його майже не помічали. Гундлах махнув рукою, зупиняючи таксі.

— Ми рубонули його під корінь, — сказав він. — Але, думаю, говорили досить стримано, інакше цю розмову не випустили б в ефір.

— А вчора я думала, що тобі до всього байдуже…

Гундлах стрепенувся. Вона назвала його на «ти», хоча це в неї вирвалось, мабуть, мимохіть. Таксі їхало переповненими транспортом і людьми вулицями. Гундлах підсунувся до неї ближче, й Гладіс, ніби вона давно звикла до цього, схилила йому на плече голову, стомлена й задоволена. А він уже розфантазувався й бачив себе разом з нею в подорожі країнами Європи; двоє закоханих, їм усі заздрять — яка щаслива пара. Вони всіх зачаровують, перед ними відкриваються двері, серця й чекові книжки. Це тому, що Гладіс така приваблива. Та й він хлопець непоганий, «аварійний майстер», на якого можна покластись. Невгамовний боєць Ганс Гундлах. Але цього разу в нього вже є мета, варта того, щоб покінчити з минулим, оголосити жорстоку війну собі самому. Як тоді, коли він був з Сільвією. Перед ним чітка мета і поруч людина, в якої така ж сама мета, жінка, яку він кохає. Її образ немов вогнем випалений в його уяві — її стан, шкіра, голос — і яка саме зараз почала виявляти до нього почуття.

Він аж затремтів, схвильований цими роздумами, але мовив:

— У Парижі клімат буде сприятливіший. Навіть дружина лідера опозиційної партії підтримує нас, вона очолює «Комітет допомоги». Там можна розраховувати на пристойну суму.

— Спочатку до Цюріха, треба відкрити рахунок, — сказала Гладіс.

— Ну, гаразд. Ти ж бос — тобі й вирішувати, — жартівливо відповів Гундлах.

Гладіс стомлено всміхнулась.

— У нас немає авторитарного керівництва. Командує той, хто може переконати й водночас готовий вислухати будь-яке заперечення. Нам потрібне і те й те, дисципліна й самостійність.

Гундлахові здалося, що колись він уже чув ці слова, дванадцять років тому.

Коли Гладіс була весела, Гундлах теж почував себе добре. За Піренеями густа завіса хмар розірвалась, вони пролетіли над Тулузою, а потім над попелясто-сірими горами. Женевське озеро, складчасті засніжені Альпи, усе це було для Гладіс новим, усім вона захоплювалася. Як чудово з нею подорожувати! Тритурбінний «Боїнг-727» португальської авіакомпанії точно за графіком приземлився в аеропорту Клотен, — у самому центрі Європи, як писалося в рекламах.

Гундлах бував тут не раз, він почував себе як дома. За п'ять франків, в сім разів дешевше, ніж обійшлось би на таксі, автобус привіз їх до міського агентства авіакомпанії «Свіссср»… Гундлаха тішило, що Гладіс з таким захопленням за всім спостерігає.

— Стокгольмський аеропорт Арланда ще далі від нашої мети, — тоном знатока мовив Гундлах.

Вулиці Цюріха в передноворічному наряді. Ось вони вже на Бангофштрасе, що вже підготувалась до новорічних свят. За голими деревами — скло і лоск, вулиця ніби запрошувала зробити дві тисячі кроків, пройшовши всю її довжину, щоб переконатися в працьовитості й заможності швейцарців. Магазини, парфюмерні крамниці, облицьовані полірованим мармуром парадні входи банків, знаменитий «Гранд-отель» Дольдера, кав'ярні Шпрюнглі й Кранцлера, у вітринах магазинів південні плоди, вироби з шкіри, делікатеси, брильянтові кольє. Майже ніяких слідів листопадового безладдя, коли молодь обливала нечистотами фасади будинків, била вікна і вивалювала на брук урни зі сміттям прямо посеред заціпенілих від страху багатих кварталів.

— Спробуймо й ми завоювати цей шоколадний рай, — пожартував увечері Гундлах, пройшовшись разом з Гладіс цією, заповненою вщерть «реактивною публікою»[7], алеєю аж до кінця. Тут починалось Цюріхське озеро, що розтяглось аж на сорок кілометрів. А далі височіли силуети гір. — Партизани в самому серці буржуазії.

Здавалося, все складається вдало.

Професор Драйшіллінг, член міжнародного