Читати книгу - "Філософія як історія філософії: Підручник"

чужі духу Марксового гуманізму. В їх системі людина — слуга держави і виробництва, а не вища мета всієї суспільної діяльності»[120]. Якщо Маркс наголошував на ідеї творення історії людиною, то зовсім інша практика була притаманна російським комуністам. «Їх логіка така: все, що узгоджується з загальною спрямованістю історії, необхідне і, отже, добре, і навпаки. З цієї точки зору... не людина творить історію, а історія творить людину. Не людина надіється на майбутнє і вірить у нього, а майбутнє оцінює людину і вирішує, чи правильною є її віра»[121].

Відбувається своєрідне «відчуження надії»: російські комуністичні лідери закликають народ віддавати всі сили для того, щоб майбутні покоління жили «за комунізму». Народ працює, покоління змінюються, а комунізм, подібно до обрію, постійно, в міру «наближення» до нього, віддаляється. Лідери ж усе обіцяють і обіцяють комунізм... для прийдешніх поколінь.

Рекомендована література

Андерсон П. Размышления о западном макрсизме. — М, 1991.

Бердяев И. Истоки и смысл русского коммунизма. — М., 1990.

Бычко А. К Критический анализ философских концепций молодежного бунтарства. — К., 1985.

Габитова Р. М. Философия немецкого романтизма (Фр. Шлегель. Новалис). — М., 1978.

Габитова Р. М. Философия немецкого романтизма. Гельдерлин, Шлейермахер. — М., 1989.

Гайденко П. П. Философия Фихте и современность. — М., 1979. Гегель Г. В. Ф. Сочинения : в 14 т. — М.; Л., 1929—1959.

Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

История диалектики. Немецкая классическая философия. — М., 1978.

История философии. Запад—Россия—Восток. — М., 1996 (кн. II, разд. IV).

Кант И. Сочинения : Вв 6 т. — М, 1963—1966.

Кушаков Ю. В. Историко-философская концепция Л. Фейербаха. — К., 1981.

Лазарев В, В. Философия раннего и позднего Шеллинга. — М, 1990.

Лукач Д. Ленин. Исследовательский очерк о взаимосвязи его идей. — М., 1990.

Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів. — К., 1973.

Маркузе Г. Одномерный человек. — М., 1994.

Маркузе Г. Эрос и цивилизация. — К., 1995.

Новалис. Гейнрих фон Офтендингер. Фрагменты. Ученики в Саисе. — СПб., 1995.

Рассел Б. Історія західної філософії. — К., 1995 (кн. III, розд. XX— XXII).

Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. — СПб., 1997 (кн. IV, ч. 1—3).

Фейербах Л. Избранные философские сочинения : в 2 т. — М., 1989.

Хофман Дж. Марксизм и теория «Праксиса». — М., 1978.

Шеллинг Ф. В. Й. Сочинения : в 2 т. — М., 1989.

Шлейермахер Ф. Речи о религии. Монологи. — М.; К., 1994.

Частина ІІ МОДЕРНА ФІЛОСОФІЯ КІНЦЯ ХІХ-ХХ ст.
Розділ 1 КРИЗА НОВОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ: НОВОЄВРОПЕЙСЬКИЙ МОДЕРН
Поняття сучасності у філософії

Мислителі історико-філософського періоду, започаткованою добою Відродження, сприймали себе представниками Нового часу щодо «давніх», «античних» (від лат. antiquitas — давнина) часів, відділених від Нового часу «середніми» віками. І така «новочасна», або, як іще говорили, «новоєвропейська» філософія, набувши своєї якісної специфіки вже наприкінці XVI — на початку XVII ст., жила й успішно розвивалась, як видно з попередніх тем, протягом XVII, XVIII і першої половини XIX ст. Кожне з цих століть набуло ще й власної специфіки — «вік Розуму», «вік Просвітництва», «вік науково-технічного Прогресу», проте назва «Новий час», яка в момент свого виникнення по суті означала «сучасність» — Модерн (від фр. moderne — сучасний), із плином часу поступово девальвувалась, але зовсім не тому, що минуло багато часу — поняття «сучасності» не є простою функцією часової тривалості. Той чи інший суспільний феномен набуває характеру «сучасного», якщо стає виявом «духу часу» — виявом істотних потреб чи інтересів нинішнього покоління людей. Причому нерідко трапляється, що «дух часу» продовжує свою чинність і в наступному (і навіть у наступних) поколінні людей, «розтягуючи» існування «сучасності» в часі (так, уявлення про «суцільний» — реально-ідеальний — космос було притаманне грецькій філософській свідомості від кінця VII до III ст. до н. е., тобто близько 400 років, але протягом усього цього часового інтервалу лишалось цілком сучасним; а от геліоцентрична ідея Арістарха Самоського, висловлена у III ст. до н. е., була може й «новою», та аж ніяк не «сучасною», на що цілком переконливо вказав глава Александрійської астрономічної школи Птолемей; «сучасною» ця ідея стає лише через 18 століть, за часів Ніколи Коперника). Отже, далеко не все існуюче в теперішньому часі (в тому числі й «нове», тільки-но виникле) є «сучасним», як, здавалося б, слід сприймати зміст цього слова. У людському теперішньому повсякденні існує безліч традиційного, а то й просто віджилого, так само як і претензійного (того, що лише претендує на «сучасність», але ще не є таким, а може, ніколи й не стане ним).

Визначальні риси новочасної філософії — раціоцентризм; високий авторитет природничо-наукового знання для філософії (порівняний хіба що з авторитетом теології у середньовічну добу), що знаходив свій вияв навіть у зовнішній стилістиці філософських текстів; моністичний характер систем філософського знання (у XVІІ—XVІІІ ст. під впливом авторитету природознавства переважав матеріалістичний моном, з кінця XVIII до середини ХІХ ст. — ідеалістичний монізм; однобічним