Читати книгу - "Карпатський капкан"

— Скажу табє так, Юри, я гатови служиць справє народа і нашай роднай камуністичнай партиі. Бось толькі ти скажи мнє, як вучони чалавєк. Што там гети ваш Карл Маркс гаварив пра жанчин при камунізмє? Як іх будуць дзяліць для мужчин? Вось цяпєр, пасля вайни, мужчин мала — тоє што виходзіць, треба браць па дзвє, нє менш?

У Наконечного це запитання викликало ідеологічний ступор. Він довго мовчки сидів і думав, що відповісти, а потім стиха пробубонів:

— Я Людмилу Михайлівну люблю…

— А пакажи фотаздимак твайой паньонкі!

Наконечний дістав із внутрішньої кишені портмоне,

витягнув з нього фото, кілька секунд єлейно дивився на даму свого серця й тоді передав фото Трохимовичу. Той узяв і ледь глянув — у нього миттю опустилися плечі й здивовано розкрився рот.

— Красива, правда? — більше ствердно, ніж запитально сказав Юрко. — Це ми разом фотографувалися… на морі, — видно, на нього напливли приємні спогади.

— Ня тоє слова! — спалахнув радістю Трохимович, аж закипів. — Красота, што і ня апісаць словамі, — повернувся до Крижня і показав йому фото, шепнувши на вухо: — Билі б вуси — чисти табє гренадзьор з сіськамі. І жопай на дзвє табуреткі.

У полковника від несподіванки округлилися очі, він спантеличено глянув на Наконечного, але, не знайшовши, що сказати, показав йому жест «люкс» і заохочувально покивав, мовляв, молодець, таку кралечку заарканив… А Трохимович ледь утримався, щоб не розсміятися, в нього на очі аж виступили сльози:

— Скажу табє так: ти вєльмі адважни чалавєк, Юра! Я табє зайздрошчу! — він тримався з останніх сил.

Терпець втратив Крижень — вискочив з-за столу і відбіг за стайню. За ним — Трохимович, повернувши світлину Юркові. Навіть крізь музику можна було почути їхній божевільний регіт. Крижень повернувся назад хвилин через п’ять, втираючи очі від сліз, і запросив Хелен на танго, яке щойно зазвучало. Він підняв її за талію, переметнувши через лаву.

Хелен, глянувши на його почервонілі очі, запитала:

— Тебьє єсть пльохо, Кріжень?

Того знову мало не зірвало на регіт, але стримався й відповів:

— Не повіриш, мені так весело не було давно. Я навіть протверезів. Зараз мені найважливіше — не дивитися на Наконечного…

Вони танцювали майже весь вечір, дивлячись одне одному у вічі. У Степана був гарний настрій, і в її очах він бачив неймовірну радість. У танці вона тулилася до нього, віддаючись власним переживанням, невідомим почуттям. Йому хотілося вірити, що в неї виникли до нього почуття. Не було слів, було глибоке й багатозначне мовчання, було просто радісно й затишно, так, наче жахи війни залишилися в минулому, наче над ними обома не висять дамоклові мечі.

У кожного свій.

…Голова щось розповідав лейтенантам, показуючи на свої медалі, Сербін, що геть протверезів, краєм ока спостерігав за Крижнем, Хелен та Ернесто.

…Ніч у Прикарпатті настає рано. На вулиці увімкнули лампи, налетіла комарня, але весілля тривало, перетекло з двору на вулицю. Місцеві «козачки» прийшли канючити могорич, та не нахабніли, як це зазвичай буває на весіллях, бо знали, що тут усім заправляє «пан полковник». Крижень, побачивши їх, наказав Трохимовичу винести хлопцям випити й закусити. Але ординарець мав свої погляди на виставляння могорича. «Яго яшче треба заслужиць! Хап-хап няма і нє будзє», — заявив він. Прихопивши з собою Наконечного з двома сулія ми мутняку, узяв на закуску миску гострих перців. І затіяв з «козачками» змагання — хто з’їсть перець і не скривиться, той і вип’є чарку.

Вистава, яку він влаштував, сподобалася всім, крім «козачків». Спочатку Трохимович смикнув чарку самогону, мов цукеркою, закусив перцем і запропонував хлопцям повторити цей трюк з точністю до навпаки. Подивившись, як з апетитом молотить гіркий перець ординарець Крижня, першим вирішив показати своє геройство Наконечний, але його вистачило на один кус. Далі він, мов ошпарений, кинувся до криниці й просто з відра почав заливати пожежу в роті холодною водою. Повторити подвиг Трохимовича вирішили й інші «козачки», та лише наслідували долю лейтенанта й швидко опинилися біля криниці, мало не б’ючись за ковток води. Регіт на вулиці стояв, як у цирку. «Козачки» стояли з почервонілими очима й ковтали слинки, дивлячись, як Трохимович мегелить самогон і закушує перцем.

Цьоця Хвіра, сама вдосталь насміявшись, нарешті відштовхнула з епіцентру спектаклю ординарця, виставила перед хлопцями миску котлет з баранини й сказала Трохимовичу:

— Мав би совість, старий мантелепо! Діти прийшли за здоровля молодих пити, а ти напихаєшся перцем! С’зол дир азой дрэйен ин бойх, мэ зол мэйнэн аз с’из а катэринке! (Щоб у тебе так крутило в животі, як ніби грає катеринка!)

Трохимович нарешті милостиво дав почаркуватися за здоров’я молодих і «козачкам». А потім сів з ними й попросив, щоб ті заспівали йому якоїсь жалісливої пісні.

…Пізній вечір. Гості хто вже пішов, а хто ще гомонить, сміється, доспівує. Музиканти складали свої інструменти. Над’їхала машина голови. Той попрощався з усіма, крім іноземних гостей, і сказав Ернесто, що буде чекати їх з Марі в машині.

Хелен з Крижнем сиділи за столом і мимоволі не хотіли прощатися. Просто сиділи. Вона взяла полковника за руку, ніжним холодним потиском. Він провів долонею по її щоці… Хелен на мить притулилася до цієї грубої чоловічої