Читати книгу - "Карпатський капкан"

продовжила танцювати сама, не збавляючи ритму.

Захеканий Крижень сів на лаву й звідти захоплено дивився на це шаленство танку.

Трохимович не стримався, щоб не прокоментувати:

— Няпростая дамачка, Іванавіч, ой няпростая…

— Та вже ж не проста. Подивишся — пава! Хоч бери, пакуй валізи та їдь із нею до Парижа.

— А дзеткі, а я, Іванавіч? Тади в Париж я с табой! Скажу табє так: в Берліне ня бивши, так буду в Парижи! Таксама нєлєгалам…

— Та жартую я, старий, — раптом зізнався з сумом Крижень. — Нікуди я не поїду. Ми ще тут не всіх німецьких прихвоснів виловили й не всіх пересадили.

Нарешті Рудий закінчив цю довгу польку, Хелен в останньому па крутнулася й сіла на лаву біля Крижня. Вона майже не захекалася. Крижень подав їй склянку узвару й зауважив:

— Бачу, в тебе й нежить минув. Наш клімат тобі на користь.

— От ваш цамогон і наліфочка любой болезнь проходіт, мсьє Кріжєнь. І аромат воздух — перфетто.

— А я што казав табє, паньонка? Мая налівачка любога на ногі паставіць!

— Щодо повітря — це правда, — підхопив Крижень. — Його пити можна… Але в нас нині є інші напої, тож давайте вип’ємо за здоров’я молодих!

— За здаровє маладих! — рявкнув Трохимович, і гості схвальним гулом його підтримали.

…Лейтенанти прокинулися й прийшли до тями, коли почало сутеніти. Вони встали й, важко похитуючись, почали підтягуватися до стола. Рудий цього не пропустив і заспівав до них:

Всі ся хлопці поженили І ходять з жінками, А я ходжу по селі І дрочуся з псами. Як тверезий гарний хлопець — Весело жартує, А як вип'є двісті грамів — Додому рачкує!

Гості вибухнули реготом, скоса подивляючись на офіцерів. Ображені, очманілі лейтенанти погрозливо схопилися за кобури. Та підскочив Трохимович, узяв одного й іншого за обшивку і, як кошенят, потягнув за стіл до Крижня. Той сердито плеснув їм по чарці горілки й наказав випити за здоров’я молодих. Вони слухняно потягнули, крикнули: «Горько»! Молоді скромно поцілувалися. Наконечний вирішив узяти слово:

— Как сказал учитель мирового пролетариата Карл Маркс, «если бы брак не был основой семьи, то он также не являлся бы предметом законодательства, как, например, дружба». Любите друг друга. Ура, товарищи!

— Ура! — дружно крикнули гості.

Це розбудило Ернесто, котрий, немов на заклик, зірвався на ноги, підняв кулак у комуністичному привітанні й заявив:

— Но пасаран!.. Рот фронт!

І далі завалився під стайнею. Його хропіння гарчливо розляглося над столами. Наконечний патетично відповів на його заклик, по-піонерськи піднявши руку, й прошепотів: «Рот фронт, товарищ, рот фронт»! — і завів безголосо: «По диким степям Забайкалья-а-а»… Підхопили тільки Сербін і голова. Більше ніхто. Пісня обірвалася на злеті. Цим скористався Рудий і втнув віват:

А зі Львова на Волинь Покотився камінь, Як ще раз ми заспіваєш, То тя буде амінь! Не співай, не співай, Не співай нікому, Бери в зуби помідор І втікай додому!

Наконечний образився, в нього навіть на очі навернулися сльози, й запитав у Крижня:

— Чому він нас ображає?

Поки Крижень надував щоки, щоб щось відповісти, Хелен вирішила пояснити:

— Ето традицій, мсьє офісі, я чітать такоє много. Нє надо обіжать сєбя. Надо смєять вєсєльо.

Трохимович всадовив біля себе Наконечного, поклав руку на плече й вирішив повчити Юрка:

— Скажу табє так: які бивши разумним гети Карл Маркс. І ти разумни! Ти толькі нє злуйся на нас, старих, што ми зварицца… Ми учим вас розуму.

— Трохимович… — заявив Наконечний, непевно покивавши головою. — Ми знищимо кубло шпигунів. І ти